Сьогодні – 21 лютого День Рідної Мови
2012/02/21
МАШИНА ЧАСУ. Радіо «Афродита»
2012/02/22

21 лютого – день пам’яті Олени Теліги

21 лютого нацисти розстріляли поетесу у Бабиному Яру. У будинку гестапо, де перебувала під слідством ув’язнена поетеса (Короленка, 33, тепер Володимирська), на стіні, вона залишила свій останній автограф – тризуб та надпис “Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”.

9 лютого, у Спілці письменників вона сказала: “Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов’язок до кінця, і скажіть про це іншим”. Це вона казала і засобами віршів, як от поезія “О краю мій”:

І в павутинні перехресних барв

Я палко мрію до самого рання

Щоб Бог мені послав найбільший дар:

Гарячу смерть – не зимне умирання.

Вона знала, що загроза арешту нависла над нею. Заступник голови ПУН, керівник Культурної Референтури ОУН Олег Ольжич наполягав на тому, щоб вона полишила Київ або затаїлася на одному з київських конспіративних приміщень. Було очевидно, що гестапо розпочало арешти українських націоналістів. Її життя, і, відповідно, поезія були насичені переконанням, що за ідею треба боротися до кінця. Це переконання патріотки, націоналістки, яка воліла б померти, та не програти. У вищезгаданому вірші Теліга викладає власне життєве кредо та закликає читачів до безкомпромісної боротьби:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив

Та там, де треба, я тверда й сурова:

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

Олена Теліга не терпіла споживацького ставлення до життя, ненавиділа байдужих до долі України людей:

Хоч людей навколо так багато

Та ніхто з них кроку не зупинить

Якщо кинути в рухливий натовп

Найгостріше слово – Україна.

Боротьба за великі ідеали не може бути без жертв. Це аксіома. Тому для цієї високої місії вищі сили відбирають духовно загартованих людей, які своїм життям та смертю доводять, що нема інтересів, вищих за національні. Якщо усвідомлюєш, що без тебе реалізовувати прагнення, які розділяєш, нікому, то втілення в реальність своїх бажань стає сенсом життя. А для цього треба піднятися над побутом, повести за собою однодумців, бо хтось все ж таки повинен бути першим. Не бути “партачами життя”. Останнім поетеса присвятила цілий допис. Та мова не про них, а про їх антиподів – людей, які хочуть змінити світ не тільки думаючи про це, а й активно переробляючи дійсність, доводячи її до ідеалу.

Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

Всього тридцять п’ять років відміряла доля прожити Олені Телізі. Своїм життям, поетичною творчістю, націоналістичною боротьбою вона посіяла те зерно, яке не могло не прорости навіть через багато років. Бо радянська окупаційна адміністрація намагалася викреслити творчість таких митців, як, наприклад, Ольжич та Теліга не тільки з літературного процесу, а й з пам’яті народу, до якого належали митці. Та й зараз, у незалежній Україні антиукраїнська влада жодним чином не вшанує день пам’яті Олени Теліги. Така вже реальність. Бо й сама теперішня влада належить до “партачів життя”. Нема чого дивуватися.

Зореслав Кумпан,
голова Бердянської міської організації ВО “Свобода”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *