НА ПСЕВДО « ЛИЦАР»
2013/08/01
Спогади Володимира Козака про ОУН-УПА
2013/08/08

5 КІЛОГРАМІВ ПАПЕРУ ТА ВИШНЕВЕ ДЕРЕВО

Ніл Хасевич є одним із найталановитіших українських худож­ників 1930-1940-х років. За життя його твори виставлялися у Львові, Празі, Берліні, Чикаго та Лос- Анжелесі. А в студентські роки за свої роботи «Прачки» та «Мазе­па» відзначався почесною премією «Уаіісапа» Варшавської академії. Ще до II Світової війни вийшли два альбоми із творчістю Хасевича – у Варшаві «Книжкові знаки Ніла Хасевича» та в Філадельфії «Екслібрис Ніла Хасевича».

Відомий випускник Варшавської академії сам прокла­дав собі нелегку дорогу у житті. Будучи тринадцятилітнім хлопцем, він на підводі потрапив під потяг. Матір на місці загинула, а Ніл втратив ногу. Але не зневірився – сам собі вирізав дерев’яний протез, а за гроші, які йому виплатила залізниця, розпочав навчання у Варшаві.

Поміж іншого, Ніл став членом мистецького гуртка «Спокій», а його товариш по гуртку Мегик згадував: «… невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги – дерев’яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…».

А все ж, Ніл Хасевич доб’ється слави та визнання, але з початком війни вибере шлях підпільника. «Зот», «Бей», «Левко», «Рибалка», «333», «Старий» – псевдоніми, якими послуговуватиметься Хасевич, створить безліч дереворитів на визвольну тематику, його руці належатимуть ескізи наго­род та бофонів – грошей українського підпілля. Невтомний художник також буде відзначений Золотим Хрестом Заслуги й буде обраний до УГВР, як представник від інтелігенції, хоча увесь час Хасевич знаходитиметься в строгій конспірації. А від криївки до криївки його перевозитимуть на велосипеді.

Після того, як у 1951 році гравюри Хасевича потрапи­ли на очі делегатам Генеральної Асамблеї ООН, з Москви надійшов наказ знайти і знищити Хасевича. На нього вийш­ли завдяки зашифрованим документам, які виявили в одному з бункерів. Там йшлося про заготовлені 5 кілограмів паперу та вишневе дерево для праці. Поміж іншого було вказано хутір на Рівненщині, де перебував митець.

Ще того ж, 1951 року Хасевич писав у листі: «Поки за­лишатиметься бодай одна крапля моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються… Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!..».

Коли у 1952 році енкаведисти підірвали бункер, в якому знаходився Хасевич, то в руках у нього був автомат…

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Роботи Ніла Хасевича:

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *