У Cічеславі націоналісти пікетуватимуть міську раду з вимогою перейменувати вулиці Косіора, Чубаря та Постишева
2012/02/10
Нові призначення: українців прибирають з усіх посад
2012/02/10

А ГРОШІ – НА «РІДНУ ШКОЛУ»!

У 1922 році трапилася подія, яка сколихнула українське суспільство: на кару смерті за вбивство польського агента було засуджено двох простих хлопців – Романа Луцейка та Василя Крупу.

Хлопці були членами Української Військової Організації (УВО), проте рішення вбити польського інформатора прий­няли самостійно – ні з ким не порадившись і ні кого не питаючи дозволу. Цей вчинок був відображенням їхньої свідомості щодо окупації Галичини та проведення на цій території виборів.

Роман Луцейко був звичайним сільським хлопцем, Ва­силь Крупа – студентом вчительської семінарії. В поліції, після арешту, вони повністю зізналися у скоєному, а відтак опинилася на судовій розправі.

Вирок – розстріл – мав бути ви­конаний через 3 години після його зачитання. В цей час смертників відвідали їх адвокати. Роман Луцейко передав через свого оборон­ця лише одне прохання – гроші, які були в нього на рахунку, тре­ба було роздати українським організаціям.

Таким чином, з 4 ти­сяч польських марок – одна тисяча була призначена на Український Допомоговий Комітет, інша тися­ча – для українських студентів і ще дві тисячі – на товариство «Рідна Школа». Звичайний сільський хло­пець в годину смерті думав про українські громадські інституції… А через суддю Луцейко передав ли­ста батькові, в якому просив, щоб той його пробачив – бо виконав з товаришем атентат лише з ідейних мотивів.

29 грудня 1922 року українських юнаків було страчено через роз­стріл. Останніми словами Романа Луцейка та Василя Крупи були: «Хай живе Україна!». Після цього 12 куль обірвали життя спочатку Луцейка, а потім Крупи.

Серед речей Луцейка, які були відібрані на слідстві, і згодом повернуті адвокатам, були: чотири тисячі марок, дві його фотографії, фотографія батька та нотатник, у якому смертник записував українські пісні.

Останні гроші молодого бойовика УВО пішли на україн­ські організації, а фото, розмножене в тисячних примірниках, поширювалось серед молоді. 1 не один юнак потрапив у тюр­му за зберігання пам’яті про двох страчених націоналістів.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поховання п ‘яти бойовиків УВО-ОУН на Янівському цвинтарі

 

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *