Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Підпільниця Ліда
2015/10/05
УПА: маленька армія, яка змінила великі процеси
2015/10/18

Антифашистська боротьба ОУН та УПА

На початку грудня 1941 р. німецька СД з допитів арештованих націоналістів дізналася, що “бандерівський рух” має на меті з допомогою підконтрольної місцевої поліції та озброєних трофейною зброєю бойових груп, нанести удар по німецьких військах після перемоги Німеччини над СРСР – у той момент, коли Німеччина вступить у повноцінну війну з Британією, відтягнувши головні сили на захід континенту.

Характеризуючи рух Опору на території окупованої України наприкінці грудня 1941-го, німецькі спецслужби дуже чітко відзначали, що “Крім руху ОУН-Бандери, в Україні немає жодної організації Опору, яка була б в змозі становити серйозну небезпеку. Розслідування проти групи Бандери через це були особливо активізовані”.
Як бачимо, на кінець першого року німецько-радянської війни гітлерівці не згадують ані про радянський, ні про польський рух Опору на території України.

Виходить доволі цікава колізія – сили, які після війни позиціонували себе як найбільших борців з гітлерівським окупаційним режимом, насправді в цій боротьбі довгий час були непомітні (як це не кумедно звучить, але нацисти не знали, що вони проти них боролися в 1941 р.).
Натомість бандерівська організація, яку польська і радянська історіографія постійно звинувачувала в “колабораціонізмі”, була самими гітлерівцями названа єдиною групою опору, що становить “серйозну небезпеку”.

Протягом 5-16 січня 1942 року “спеціалісти” з айнзацгрупи “С” звітували про масштабні удари по бандерівському підпіллі на території всієї України, особливу увагу зосереджуючи на виявленні й захопленні підпільних складів зі зброєю та викриттю нелегальних осередків підготовки військових кадрів.

А вже 14 лютого 1942-го головний провід бандерівської організації розіслав до своїх членів таємний комунікат, яким оголошувалося, що ОУН перебуває з Німеччиною “в стані війни”, а тому підпільникам дозволяється в будь-яких масштабах застосовувати зброю проти окупантів.

Наростання збройного протистояння змусило нацистів 20 березня 1942 р. запровадити в своїх донесеннях з окупованих територій на Сході спеціальну рубрику “Український рух опору”, яка наповнювалася повідомленнями про боротьбу ОУН проти німецького окупаційного режиму.

Зокрема, в інформації від 20 березня згадувалося про арешти оунівців бандерівського напрямку на Волині, Рівненщині, Житомирщині, Вінниччині, в Кременчуці і Сталіно (Донецьку) – що, безумовно, свідчить про неабияку розгалуженість підпільної мережі на весну 1942 р.

Про нові “грані” антигітлерівської боротьби ОУН(б) весною 1942 р. дізнаємося з донесення про події в СРСР від 30 березня 1942 р.
В документі зазначено, що співробітникам СД вдалося арештувати низку керівників бандерівської ОУН на Житомирщині і застрелити обласного провідника організації Р.Марчака. Гітлерівцям удалося захопити 2 тисячі листівок і брошур, зброю, організаційні плани і списки членів підпілля в Житомирській, Київській, Харківській і Полтавській областях, майстерню з виготовлення фальшивих паспортів і друкарські машинки.

При цьому нацисти підкреслили: “Сьогодні беззаперечно виявлено, що рух Бандери постачав фальшивими паспортами не лише своїх функціонерів, але і євреїв.

Як можна побачити з віднайдених наказів, робота руху в зимові місяці поширювалася лише як пропагандистсько-розвідувальна діяльність серед найширших верств населення, включно з найменшими селами.
Добре функціонуюча служба розвідки забезпечувала інформування обласного провідника про найменші події в повітах і районах. Інформації доставлялись обласному провіднику часто за сотні кілометрів на велосипеді, пішки або німецькими армійськими автомобілями. У більшості випадків ці донесення були зашифровані”.
Пізня весна 1942 року була відмічена активізацією націоналістичного підпілля, яке розпочало створення на західному Поліссі та Волині відділів сільської самооборони і перших постійно діючих боївок.
Ці підрозділи мали захистити селян від варварських насильницьких наборів на роботу до Райху (масштабно практикованих німцями і їхніми союзниками в цей період) та грабіжницьких нападів радянських партизанів-диверсантів, які проникали з території Білорусії або десантувалися з-за лінії фронту.

Повідомлення німецьких спецслужб за травень 1942 р. наступним чином характеризували цей процес:
“Останнім часом рух Бандери все більше й більше переходить до активного ведення боротьби. Вже в травні вдалося встановити, що бандерівський рух серйозно займається організацією бандитських груп у західній частині України (…)

Рух Бандери переходить до того, щоб здійснювати військовий вишкіл своїх членів і збирати їх час до часу на польові навчання, які проводяться в рамках націоналістичних банд”.
Через місяць (у червні 1942 р.) німецька поліція безпеки вже характеризує український націоналістичний рух як “повстанський” і приписує йому проведення низки диверсій і вибухів. Важко уявити, щоб малопомітне або немасштабне явище удостоювалося подібних характеристик з боку противника.

Активність українського націоналістичного підпілля швидко далася взнаки окупаційній адміністрації, бо вже у донесеннях за червень 1942 р. відзначалося, що бандерівський рух зірвав відправку молоді на роботу до Німеччини в окрузі Рівного.
В липні фіксувалися зниження поставок сільськогосподарської продукції і загальний саботаж заходам німецької влади, а також диверсійні акти на залізниці в районі Здолбунова, перші втечі українських поліцейських в ліси для “творення націоналістичних банд” і початок переходу ОУН(б) до тактики всенародного “партизанського руху”.

Влітку 1942 р. націоналісти з найрадикальнішого крила бандерівської ОУН відверто писали у своїх виданнях про тотальну “партизанську війну”, як початкову стадію “великої війни” для поневоленого народу, поки він “не зможе сформувати регулярної армії”.
А восени 1942-го на Поліссі та Волині розпочався процес “злиття” окремих боївок у великі стаціонарно діючі повстанські відділи, що було відзначено у відповідних німецьких донесеннях:
“Згідно з повідомленнями головнокомандувача вермахту в Україні за 16 жовтня 1942 р. українські націоналісти вперше зібралися в районі Сарн у більшу банду і постійно отримують поповнення”.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *