Командир батальйону “Роланд” Євген Побігущий
2013/04/22
Чим насправді була дивізія “Галичина”
2013/04/28

Дещо про УПА перед брідською кампанією

Влітку 1944 року в Карпатах оперували близько 12 сотень УПА. Існувала там старшинська школа «Олені», що її командиром був майор Польовий. Ця старшинська школа відбула старшинські курси, на яких вишколювалися близько 500 курсантів, у тому близько 225 кандидатів на старшин і 275 кандидатів на підстарший. Діяла теж підстаршинська школа «Беркути» й оперували різні вишкільні відділи та Самооборонні Кущеві Відділи.
В районі Бродів оперувала влітку 1944 року тільки одна сотня УПА «Дружинники», шо нею командував хор. Черник, уродженець холмської землі, який сформував цю сотню майже з холмщаків. Були в ній теж кол. вояки ДУН. Вишкільна золочівська сотня УПА була пересунена в інший терен, а один волинський відділ, що був розбитий взимку під Дубном, переформувався в брідській околиці.

Після брідських боїв, коли багато вояків І УД прорвалися з ворожого окруження і пристали до УПА, постали нові сотні «Дружини» – перша, друга і третя. Треба згадати, що хор. Черник зі своєю сотнею, що її значно збільшили вояки І УД (щонайменше їх було дві-три чоти), прорвався теж з большевицького окруження і пробився аж у Чорний ліс. Там він прибув з кінцем липня, але застав там лише вишкільні відділи, бо головна бойова сила пішла в майданські ліси біля Скельного, щоб там прочистити терен від большевицьких партизанів. У Чорному лісі хор. Черник відпустив тих дивізійників, що не хотіли залишатися в УПА, і подався зі своєю сотнею в запілля большевицького фронту.

Не є ніякою таємницею, що німецьке вище командування боялося висилати нашу Дивізію у Станиславівщину, але кинуло її під Броди тому, що побоювалося переходу Дивізії до УПА. Сотник Богдан Підгайний писав про це в книжці-збірнику «Броди» (стор. 60), що шеф штабу Дивізії полетів літаком на відтинок фронту в районі Коломиї, а наші штафети пішли до Головного Командування УПА. Нас повідомлено, що в ті околиці УПА висилає два курені, щоб вони в потребі допомогли Дивізії перейти повним складом до УПА (Сотник Б. Підгайний весь час утримував секретний зв’язок з Головним Командиром УПА). Звичайно, що німці знали про те, що УПА є дуже сильна в Карпатах, а її команда є дуже добре поінформована про фронтову ситуацію. Підгайний писав, що до нього зголосилися два старшини УПА і заявили, що большевики почнуть наступ у половині липня та вдарять двома клиновими ударами: з півночі на Бузьк і зі сходу на Золочів (там же, стор. 61). В тих пунктах большевики зосереджують великі бойові сили, мають близько 1800 танків, стільки й літаків. На самі Броди большевики не мають наміру наступати, бо там є сильні німецькі укріплення. Через тиждень виявилося, що інформації старшин УПА були цілковито вірогідні.

Згадує сотник Богдан Підгайний, що при кінці квітня 1945 року, тобто в останніх днях війни, він одержав від Максима Рубана (Миколи Лебедя) такий наказ, що його передав Підгайному майор УПА Гуцул: «Силою захопити командування цілою Дивізією, обеззброїти німецький старшинський і підстаршинський склад, пробитися на південь і здобути та опанувати портове місто на Адріятичному морі та тримати його до приходу англійців і лише їм у повному складі скласти зброю» («Броди» – збірник, стор. 64).

Справді дивний наказ.

По-перше, Микола Лебідь не організував нашу Дивізію, і вона була підпорядкована командуванню УНА. Дивізія мала теж свою владу, що нею була Військова Управа. Це правда, що в Дивізії вже другого поповнення було багато членів ОУН і УПА, але це ще не давало причини Лебедеві розпоряджатися долею Дивізії та ще в такому критичному часі.

Дивно теж, що сотник Богдан Підгайний, одержавши такий дивовижний наказ, не прийшов з ним до мене як до найвищого військовою ранґою українця-старшини і відкомандированого Організацією Українських Націоналістів до Дивізії, подібно, як до ДУН, та не порадився, що і як треба робити.

Називаю такий наказ Лебедя дивовижним, а навіть дуже небезпечним і безглуздим.

Коли б так майор Гуцул дібрався був скоріше до нашої Дивізії, то виконання такого наказу припало б у березні 1945 року. Вислід – здесяткування і розгром Дивізії. Адже німці ще мали велику силу, запасні великі з’єднання, летунство, й всі ті сили кинули б тоді проти нашої «збунтованої» проти них Дивізії. Була б лише кровопроливна масакра. Забув теж Лебідь про червоних партизанів Тіта, з якими прийшлось би теж воювати. Забув він теж, що багацько родин наших вояків перебували тоді в Німеччині. Що з ними зробили б німці у випадку нашого повстання проти них? Ген. Власов теж підняв повстання проти німців, і це його не врятувало.

Може, розцінка тодішнього політичного положення, що його подав Лебідь у прилозі до згаданого наказу, була правильна, як це згадує сотник Богдан Підгайний, але самий наказ був небезпечною, непродуманою авантюрницькою дією, яка скінчилась би катастрофою для Дивізії.

Та й чи по-лицарському було б кинутися на тих, що нас вишколили й дали зброю та з нами разом воювали, – їх роззброювати, а при тому були б збройні сутички й жертви. Це був би підступ зовсім не лицарський. Все-таки у війську є якась дружба, незважаючи на те, що всі ми витерпіли від німців.

Євген Побігущий “Мозаїка моїх споминів”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *