Сотенний УПА «Бей», який в бою був завжди попереду.
2013/06/20
Юнак-герой Цицик Богдан
2013/07/03

ДМИТРО ГРИЦАЙ І ДМИТРО МАЇВСЬКИЙ

Грицай і Маївський були по­смертно відзначені Золотим Хре­стом Заслуги УПА. їхня смерть на території Чехословаччини у грудні 1945 року була однією із найбільших втрат для націоналістичного руху, адже Дмитро Грицай-«Перебийніс» був військовим референтом у Проводі ОУН та очолював Головний військовий штаб УПА, а Дмитро Маївський-«Тарас» був референтом пропаганди в Проводі Організації.

Два очільники ОУН мали завдання добратися до Німеччини, де відбувалася конференція Закордон­них частин ОУН, але на чесько-німецькому кордоні натра­пили на прикордонників. Маївський застрілився, а Грицай віддався у руки поліції, щоб через тюремну охорону подати на волю вістку про їхню долю. А через три дні, напередодні передання його у руки радянським спецслужбам, покінчив життя самогубством, повісившись у тюремній камері.

Ці дві постаті творили легенду визвольного руху у 1930-х роках. Саме Дмитро Грицай, випускник школи підхорунжих польської армії та студент математично-фізичного факуль­тету Львівського університету, був військовим референтом Крайової Екзекутиви. Грицай, чи не найдовше з українців, був в’язнем Берези – два роки, при визначеному польською владою піврічному терміні. Ще перед тим він мав досвід ув’язнення й у польських тюрмах. Навіть у тих місцях Дмитро, який використовував ко­зацькі псевдоніми («Бук», «Дуб», «Палій», «Перебийніс», «Сірко») належав до підпільного проводу українських в’язнів. Грицаю нале­жить організація перших військових вишколів, написання «Бойового правильника піхоти», проведення перших збірних присяг упівців та, зрештою, організація українського повстанського війська. Перефразо­вуючи Наполеона, «Перебийніс» не­одноразово стверджував, що «щоб  зробити революцію і зорганізувати підпільну армію, потрібно трьох речей:
грошей, грошей, грошей!».

На момент смерті генерал-хорунжого УПА Дмитра Грицая- «Перебийноса», його дружина виховувала трьох синів.

Дмитро Маївський проявив себе в іншій ділянці революційної боротьби – випускник вчительської семінарії, який пройшов польські в’язниці, організаційні щаблі у краї та участь в похідних групах – Дмитро («Косар», «Курган», «Ом», «Тарас») стає політичним референтом ОУН. Втім, будучи й редактором підпільних видань, Маївський просла­вився не лише у володінні пером та словом – йому судилося стати одним із основних ворогів гестапо.

Події відбувалися у листопаді 1942 року. На той час ряд провідних членів Організації, в тому числі й Дмитро Грицай, опиняться в руках гестапо. Подібна доля чекала й Маївського, який потрапив в оточення нацистів на одній із конспіративних квартир. В критичній ситуації «Тарас» за­стрелив двох офіцерів, які саме прибули з Берліну, та, ви­стрибнувши через вікно, із важким пораненням у живіт зумів втекти з місця пригоди. Лють нацистів обернулася в масові розстріли українських в’язнів у Львові та Чорткові, а по всій Галичині було організовано облави. В цей час Маївський лежав у лікарні в містечку Бібрка, під Львовом, а на дверях в його палату висів напис «Nur fur Deutsche» («лише для німців»), А вже за три тижні він знову поринув у підпільну боротьбу.

Ще через два роки Дмитро Маївський представлятиме воюючу Україну на підпільних переговорах із радянським полковником держбезпеки. І хоча тривалі перемовини не дадуть якогось видимого результату, це становитиме ще одну історію про пошуки націоналістами виходу зі складної ситуації, в якій опинилась українська нація.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *