ПАМ’ЯТАЙМО СВОЄ КОРІННЯ
2011/10/25
КИРИЛО ОСЬМАК – полтавчанин, який керував бандерівцями
2011/10/25

ЕЛІТА: ВИНИКНЕННЯ ЧИ СТВОРЕННЯ

Еліта – з французького слова elite – вибирати – група одиниць, що вирізняються від загалу якоюсь характеристикою, визнаною як позитивна. Тут ми будемо говорити про еліти в людських суспільствах, але в ширшому розумінні цього слова є елітні рослини чи тварини. Коротше – це Групи, які вирізняються від загалу в позитивну сторону. В сучасній соціольоґії розрізняють три види елітарності: еліти престижу, тобто Групи які мають найвищий авторитет в суспільстві (щоправда, з точки зору моралі, не завжди заслужений); еліти кваліфікації – Групи людей, які досягли в своїй діяльності найбільшого успіху чи хоч би мають потенціяльну можливість такого успіху; еліти влади – Групи, які мають найбільший явний чи неявний вплив на діяльність правлячих структур і в результаті розвиток суспільства. Очевидно, оптимальним варіянтом слід вважати співпадіння усіх трьох характеристик.

Як виникають, діють і – зникають еліти?

Очевидно, виникнення справжньої еліти тісно пов’язане з усім ходом підняття та упадку рас і народів як таких: немає нічого вічного на землі. Як поодинокі організми, так і суспільні системи зароджуються, розвиваються, проходять через стадію розквіту, а далі старіють, занепадають, гинуть. Бо, як сказано в Еклєзіясті *,. все уже було і все заново повертається. Щоправда, народи – на відміну від поодиноких організмів – можуть, пройшовши певний час занепаду, відроджуватися, хоч переважно вже на оновленій, зміненій біольоґічній основі і, відповідно, з іншою психікою, характером, душею. А темпи і тривалість всіх цих змін залежать від расових особливостей, від успадкованої психольоґії (Г. Лє-Бон. Психольоґія розвитку народів).

Не будемо тут обговорювати питання про можливі переваги і недоліки різних рас, але безсумнівною є їх психольоґічна різноманітність. Реакція на різні ситуації середніх представників певних рас, націй, народів, племен є різко відмінною; мало того, можна з великою правдоподібністю стверджувати, що спроби змішування різко відмінних національних груп закінчуються, як правило, фіаском, і ведуть до виникнення німих , безініціативних і безелітарних мас, які попадають під гніт чужинців, а то й під цілковите винищення. Як приклади можна навести змішане населення пізньої Римської імперії чи метизацію деяких народів Південної Америки.

Утворення завойовниками на базі таких сумішей імперії дуже швидко (в історичних вимірах) розвалюються на більш однорідні, природні складові, в яких з землі і крові (Дарре) виникає нова провідна верства національного походження; наприклад розлад держави Каролінґів на Францію і Німеччину, розпад монгольської імперії…
Якщо нація крокує своїм шляхом до зеніту – згадаймо пасіонарність Ґумільова, -то елітарні Групи виникають з необхідності, немов би самі по собі, в усіх важливих суспільних верствах. Але великою помилкою було би вважати, що властивостями елітарності автоматично володітимуть насаджені зверху керівники. Це прекрасно ілюструють слова князя де Сен-Сімона (по книзі Лє-Бона): Якби Франція втратила раптово по 50 своїх найкращих вчених, фабрикантів, рільників – то народ став би тілом без душі, був би позбавлений голови. Але, напроти, якби вона втратила всіх своїх урядників, то цей випадок засмутив би французів, бо в них добрий характер, але для добра країни ця втрата була б тільки незначимою…

Отже, елітарність – це, в першу чергу, риса характеру, здатність організувати свою працю і очолити працю інших, спроможність стати провідником нації, групи, організації… Як пише Лисяк-Рудницький, вартості Західного світу наростали віками… Суспільні та політичні досягнення… є вислідом багатьох століть. Цих вартостей не можна механічно переносити, їх треба прищеплювати .

Отже, все ж таки виховання? Без сумніву, так, але на основі певного і то визначеного національного Генотипу, що виник на основі національних традицій, відповідних відношень до таких загальнолюдських позитивних вартостей як праця, повага та любов до рідної землі, готовність її захищати, розважність, відповідальність – це якраз ті риси, котрі Донцов так захоплено описує в Дусі нашої давнини \ Прищеплення можливе тільки на відповідний підвій. Хоча одночасно кожна етнічна Група матиме притаманні їй психольоґічні особливості, котрі визначатимуть успіх чи поразку у великій боротьбі життя. “Бути вірним і в ім’я вірності важити честю і кров ю навіть в справах лихих і небезпечних -так, повчаючи себе, долав себе ще один народ, і долаючи себе, запліднився і налився великим сподіванням (Ф. Ніцше. Так сказав Заратустра). Тільки на основі цих первинних родових та громадських традицій можливий перехід до цілевих вишколу та виховання нових поколінь еліти.

Щоб було можливим виховання шляхетної молоді та лицарів – мусила появитися каста войовників із своїм етосом, своїм поняттям честі.

Відомі успіхи англійських елітарних шкіл у приготуванні верстви адміністраторів, політиків, військових будівничих імперії в XVIII—XIX ст. Але перед тим мусів появитися тип англійського джентльмена (не конче землевласника).

Наші галицькі юнаки, не питаючись, взяли в руки кріси, щоб боротися в рядах УГА, Галичини чи УПА – але цьому передували покоління галицьких селян-землевласників, для яких найвищою святістю була предківська земля: най вас обох закопаю в цю землю, аби воріг з цего коріння не виторгав у свій бік” ( В. Стефаник. Сини).

Саме тому московські окупанти з рівним завзяттям нищили як інтелігентську верству, так і селян — дійсних господарів, власників і спадкоємців своєї землі і крові , котрим, до речі, дотепер усі скороминущі наші уряди не вважають за потрібне віддати батьківщину -спадщину, з котрої проростало коріння патріотичної еліти.

Отже, передумовою утворення еліти є як Генетичні фактори, так і результати виховання, але не доконче формальної освіти.

В англійських публічних школах освіта формально полягала у вивченні класичних латинських та грецьких текстів, та в першу чергу там виховувався і виковувався характер. І як довго англійська нація мала сили піддержувати цю систему природного відбору найкращих, найсильніших, найвидатніших, найздібніших і найвпертіших, так довго існувала Британська імперія. Я старався вливати залізо в жили моїх учнів -казав один італійський учитель. Важна тут не граматична, не бездоганна форма, а суть. Розслаблення, всепрощення, лібералізм і, в першу чергу, позбавлення еліти можливості присвятити себе керівним функціям в ім я загальної рівності ведуть до її дегенерації і, неминуче, -занепаду цілої нації.

Дві речі засмутили моє серце… войовник, котрому нужда відібрала силу, та розумні мужі, відкинуті, як непотрібні (Біблія. Мудрість Сираха).

Клясичним прикладом є занепад Риму в епоху пізнього цісарства, коли корінні мешканці Італії занехаяли ріллю та мечі і жили з торгово-податкових зисків з провінцій; коли забутою стала стара максима: dulce et honeste est pro patria mori, – адже існують для того наймані війська. Так великий Рим перетворився в іграшку для своїх найманців, аж поки співплемінники цих “захисників не поділили імперію між собою. Хто не хоче годувати своє військо -годуватиме чуже. Подібний приклад -занепад Франції у XVIII ст., коли родова аристократія втратила свою елітарну функцію і перетворилася в паразитичну верству дворян; дійсна ж влада перейшла до так званого дворянства мантії – судових і адміністративних урядників, посади і впливи котрих вільно продавалися і купувалися.

Різкою протилежність до цих прикладів є королівська Пруссія, у якій адміністратори, і навіть сам король вважалися лише слугами держави. Прикметами прусаків є обов язковість та дисципліна; чи то не ті вартості, що їх нам так часто бракувало? (Лисяк- Рудницький). Елітарна верства дисциплінованих, відважних та вірних пруських юнкрів спочатку створила на бранденбурґських пісках і болотах королівство Прусію, а потім об єднала карликові німецькі володіння в єдину державу, якою управляла успішно аж до розгромів у 1918 та 1945 рр.

“Пруссія – це не держава, а армія, що володіє державою -казали недруги. Хай так -але вона функціонувала ефективно і з користю для нації.

Відомий історичний анекдот про мельника, котрий відповів на зазіхання короля на його млин: “У Пруссії ще є суди… Чи багато навіть ультрадемократичних держав можуть похвалитися подібною впевненістю громадян в лад та справедливість? Король має абсолютну владу, поки він чинить нашу волю -казали ці лицарі-землевласники, юнкри.

До речі, виходячи з мовних ознак, ми невірно вважаємо прусацтво чисто німецьким феноменом. Історія як XVI—XVI11 ст., так і пізніша вказує на величезні психольоґічні відмінності між західними, властиво німцями, та східними – прусаками. Пруси в дійсності – це вдалий історичний експеримент злиття трьох рас – германської, словянської та балтійської. Значна частина пруської аристократії з походження – слов яни. Наприклад, князі Маклєнбурґу, котрі правили до 1918 р. і пишалися походженням від ободритів, полководці з часів II світової війни: фельдмаршал фон Кляйст, фон Манштайн-Лєвіцкий, здобувач Норвегії фон Фалькенгорст-Ястшембський… Прізвища говорять самі за себе. Недаремно після катастрофи 1945 р. російські окупанти так методично поголовно вистрілювали цілі родини юнкрів. Та й М. Горбачов, віддавши Східну Німеччину, як умову об єднання поставив заборону повернення забраних дідичних земель старим власникам (що і тепер дотримується) – так він забезпечувався від відродження прусської еліти.

Іншим вдалим експериментом історії” можна вважати створення нових еліт при злитті різних, хоч і не надто расово віддалених народів. Таким можна вважати виникнення англійського та французького народів і їх еліт з нащадків римлян, ґалів та германців.

Як бачимо, еліта нації, хоч і виникає в основному на власнім ґрунті, із своїх костей і крові , в дійсності не завжди мусить бути однорідною з походження. Приклади цьому є і в нашій історії. В недавні часи немало австрійських офіцерів-спеціалістів проливали кров і віддавали життя в рядах УГА – може не стільки за Україну, скільки керуючись поняттям честі і вірності своїм хлопцям -однополчанам-українцям: Кравс, Вольф, Шаманек, Ерлє, Ьізанц, архікнязь Вільгельм фон Габсбург (два останніх замордовані в совєцьких тюрмах вже у 40-х роках); на жаль, їх імена тепер попадають у забуття…

Вливання нової крові часто запобігає дегенерації та вимиранню первісної еліти. Важливим мусить бути вільний (хоч і обмежений) приплив у ряди родової еліти нових людей – найкращих представників посполитих верств. Згадаймо хоча б маршалів і генералів Наполеона, котрі влили свіжу кров в жили занепалої аристократичної французької еліти, запліднили її своєю енергією та ініціятивністю. Подібно й англійська аристократія весь час оновлювалася і збагачувалася за рахунок кращих представників

селянства, ремісників, міщан шляхом їх освіти чи службового просування. Дійсно, надання титулів льордів найбільш заслуженим із підлеглих її Величності – не лише пуста формальна традиція. Завойовник Індії лорд Кляйв походив із купецько-правничої родини, адмірал Нельсон – син пастора.

Одначе таке доповнення родової еліти повинно здійснюватися лише за рахунок найбільш видатних одиниць, які ділом довели свої права на керівництво іншими. А обовєязком і заслугою теперішніх керівних кіл мусить бути їх селекція, утворення відповідно високого, хоч не формалізованого рівня відбору найбільш заслужених, щоб — навіть за рахунок втрати когось із вартісних – не попадали в круги еліти негідні цього. Бо з хвилею, коли наступає загальне зниження рівня вимог, коли в еліту, внаслідок протекції (зв язків, грошей) починають попадати люди середнього рівня – неминуче дуже швидко настає процес негативної селекції”, що спостерігається при загальній лібералізації. Починається процес упадку, експоненційного виродження керівництва, еліти, а незабаром за тим -упадку цілої нації. Як писав Ніцше: Колись потолоч може допастися до влади, й увесь час утопиться в плитких водах… А потрібно чимало шляхетних, до того ж різних шляхетних, щоб постала знать!

Отже, на поставлене запитання, що важніше – спонтанне виникнення чи плянова підготовка еліти, – прямої відповіді не існує. Важний високий рівень її відбору, збереження традицій, морального рівня і характеру. Адже ні честі, ні користі нації не принесе еліта з удачливих мафіозі, формалістів-урядників чи словоблудних правників.

“Забагато люду народжується – для зайвих придумана держава… вони крадуть твори винахідників і скарби мудрих… і все обертається в них на хворобу і неміч!.. Влади хочуть вони, неспроможні, і передусім – важеля влади-багато грошей!.. То ж уникайте поганого запаху! Відступіться від ідолопоклонства зайвих! (Ф. Ніцше).

А позитивна рація? Нею може бути думка одного з президентів Сполучених Штатів Америки: В остаточнім випадку, здорова нація не може існувати, якщо мужчини і жінки, які її складають, не вестимуть життя виразного, сильного, здорового, а діти не будуть виховувані так, щоб не уникати труднощів, а вчитись їх переборювати: не шукати відпочинку, а вміти виривати перемогу серед труда і ризику (Г. Рузвельт. Інтенсивне шиття”).

Роман Макітра

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *