Жаба в казані
2012/04/20
Творець концепції української політичної нації
2012/04/23

Філосовський аспект проблем сучасності

При з’ясуванні причин надзвичайно гострої кризи, що огорнуло наше суспільство і чомусь найбільше вразила саме Україну, поза аналізом залишається найбільш глибинні, філософські аспекти усього того, що сталося у нас в країні.

На жаль, так сталося, що наша держава і тепер ще залишається справжнім заповідником старої партійно – комсомольської номенклатури, яких не витрусила з їх давно насиджених крісел навіть Помаранчева революція. Щодня, на різних урядових рівнях, прихильники ідеології марксизму, які і тепер займають важливі посади в державі, приймають тисячі надзвичайно відповідальних для країни рішень, багато з яких не тільки не узгоджується з логікою життя, а й повністю суперечить ходу історичного розвитку людства, що ставить Україну на грань економічного та соціального краху.
Навіть ставши вгодованими буржуа і прихильниками капіталістичного способу розподілу суспільних багатств і власності, ці вихованці шкіл марксизму-ленінізму та колишні відмінники з “політекономії” так і не позбулися абсолютно помилкових, антигуманних, антилюдських теорій і концепцій, які були притаманними для науки хіба що у ХІХ ст.
Уже тільки в одній широко відомій марксистській концепції переваги об’єктивних факторів розвитку над суб’єктивними, первинності Матерії і вторинності Свідомості, було закладено ідею вторинності людини, повної зневаги до неї, гвинтика у порівнянні з Державою чи Економікою, коли Мета виправдовувала будь – які людські втрати, а Економіка вимагала животіння мало не на тваринному рівні. Саме так, через ці вкрай матеріалістичні погляди Маркса, Енгельса, Леніна, з їх маніакальною ідеєю одержавлення усього і вся, нікчемності кожної окремої людини у порівняні з державним апаратом, схильністю до крайностей у діях та мисленні наша країна прийшла до ідеології радянського тоталітаризму.
У свою чергу, через вкрай ідеалістичні концепції Гегеля, Шопенгауера, Ніцше, з їх філософією чи то абсолютного монарха, чи то “Героя”, “Надлюдини”, Європа, врешті – решт, також прийшла до ідеології фашизму. Ці дві системи є протилежними лише на перший погляд, але їх єднає одне – філософія крайнощів, яка різними шляхами веде людство до однієї і тої ж мети – самознищення.
Не варто думати, що наслідки фашизму й радянського тоталітаризму вже давно подолані і людству абсолютно нічого не загрожує. Навпаки, все свідчить про те, що з обох концепцій розвитку наша сучасна правляча еліта взяла усе найгірше, вона виявила надзвичайну велику здатність до мімікрії і під зовні популярними ринковими гаслами вміло приховала тваринну сутність ідей Маркса, Леніна і Ніцше. Тепер усе це проявляється у формі так званого “дикого капіталізму”, набуло рис неототалітарного, олігархічного, вкрай криміналізованого суспільства, асоціальної економіки, де норми демократії і права людини зневажаються навіть ще більше, ніж раніше, де індивід розглядається виключно як підданий держави, а не держава індивіду.
Неправильна, буквально з пальця висмоктана, спотворена філософія соціального розвитку, філософія крайнощів та світогляд, що базується на ній, – жахлива річ і у цьому ми мало не кожен день переконуємося на власній шкурі. Саме завдяки ідеям Маркса і Леніна людина у нас завжди вважалася і далі вважається лише простим гвинтиком в державі, або звичайним робочим бидлом, економіка була і є асоціально спрямованою, а наш робітник і далі отримує найнижчу зарплату, наука і культура взагалі поставлені на грань виживання і ми маємо чи не найнижчий життєвий рівень у світі, коли мова вже йде про рівень споживання буквально в 1 долар в день на людину. За вимір успіху у нас прийнятий не рівень добробуту населення, а абстрактний ВВП, який досить легко можна розтаскати по кишенях представників 10 найбільш заможних сімей без жодної користі для суспільства в цілому.
Не перекручення марксизму-ленінізму, як про це твердять його апологети, стали причиною краху комуністичної ідеї в усьому світі (крім деяких реліктових країн, у тому числі й України), а сама його суть, його антигуманна, антилюдська, антихристиянська основа, коли буття має панувати над свідомістю, об’єктивне над суб’єктивним, фізична праця над розумовою, база над так званою надбудовою і так далі. Усі ми є свідками того, як при вартості газу у 450 доларів та електрики в 10 центів за кіловат в Європі на оплату робочої сили там йде до 50% собівартості товару, в той час, як усі наші колишні комуністи – ленінці навіть при вартості газу у 179 доларів (тривалий час було і 50) і 3 центи за енергоносії, як кістку з барського столу кидають людям не більше 8% від собівартості товару, який вони продавали на ринках тієї ж Європи, причому, як виявилося вже тепер, жодної копійки не спрямувавши при цьому на модернізацію виробництва та енергоощадність. Якщо в розвинених суспільствах різниця в доходах між малозабезпеченими і високооплачуваними верствами суспільства не перевищує 2 – 3 разів, то в Україні вона наближається до 100. Це вже не якась звичайна патологія і вроджена жадоба нашої правлячої верстви, а справжня філософія їх існування і світогляд, який жодними переконаннями змінити вже практично неможливо. Це ідеологія найбільш “дикого капіталізму” навіть не латиноамериканського чи африканського зразка, а небаченого ще у світовій історії мутанта, у порівнянні з яким навіть рабовласницький лад виглядає більш-менш пристойно (там люди також були усього позбавлені, але рабовласник усе ж таки був зобов’язаний надати рабу дах над головою і забезпечити йому харчування).
Ось чому країни Прибалтики і так званого “табору соціалізму” одразу після краху радянської тоталітарної системи в першу чергу провели люстрацію і усунули носіїв цієї антилюдської ідеології навіть не войовничого, а патологічного матеріалізму від влади. Лише завдяки цьому добробут кожної окремо взятої сім’ї там збільшився на порядок і хоча потенційні можливості України є значно більшими, рівень доходів населення в Польщі, Чехії, Угорщині чи навіть мініатюрної Естонії виріс як то кажуть “буквально на порожньому місці” і у декілька разів перевищує наш.
Цивілізовані країни світу вже давно знайшли власний шлях розвитку, зрозуміли згубну роль ідеології крайнощів і шляхом проб та помилок прийшли до філософії центризму, яка базується на дуалізмі Канта і Декарта. Їм притаманне відчуття міри, вони навчилися вміло узгоджувати приватний інтерес із суспільним, приватну власність з державною, духовне з матеріальним, об’єктивне із суб’єктивним і тому їх поступ у суспільному розвитку є настільки очевидним, що не потребує жодних коментарів.
Нажаль, навіть заперечення марксизму у нас набуло вигляду філософії приватнокапіталістичного егоїзму, хитання із однієї крайності в іншу, ставки на “дикий капіталізм”, так, ніби світовий досвід уже не підтвердив, що подібний шлях розвитку є так само хибний, як і класична комуністична ідея. На щось інше випускники шкіл марксизму-ленінізму в силу їх антилюдської та антигуманістичної зазомбованості є просто органічно нездатні. Постійні крайнощі у філософському мисленні, кидання від державно-монополістичної власності до приватно-олігархічної, від тоталітарного контролю над усім і вся до повного хаосу (у мутній воді краще ловиться рибка), від крайньої заідеологізованості до повної бездуховності та зневаги до національної культури і мови, привели нас до того, що пріоритети розвитку були настільки спотворені, а суспільно-економічна модель стала такою заплутаною та нежиттєздатною, що суспільство, яке базується на ній, фактично опинилися поза рамками розвитку людської цивілізації. Врешті-решт, це і не є модель, а своєрідний коктейль, фантастична потвора, суміш абсолютно різних і цілком протилежних за своєю природою моделей суспільного розвитку, яка, тим не менш, і це є цілком очевидно, в кінцевому результаті базується на перекошеному фундаменті марксистсько-ленінської філософії повної зневаги до людини та усього людського.
В класичній моделі соціального розвитку усі її ланки (філософія, ідеологія, державний устрій, тип економіки, податкова і митна політика, судовий устрій, оплата праці, ціни і тарифи, система освіти, медичного забезпечення, пріоритети зовнішньої політики, ставлення до екології і таке інше) мають бути узгоджені і тісно пов’язані між собою, тобто усі сфери існування суспільства являють собою одне нерозривне ціле і функціонують як добре налаштований механізм. В українському коктейлі ми маємо вибухонебезпечну суміш суто соціалістичної, небаченої навіть за радянських часів системи пільг і привілеїв для правлячої верстви, консерватизму, крайнього лібералізму до вибраних, тобто олігархів, і, одночасно, справжнього державного тоталітаризму для малого і середнього бізнесу, який, маючи у своїх руках лише 10% власності, несе на собі увесь тягар соціальних зобов’язань перед суспільством. У цій досить своєрідній неонепманській системі одне жодним чином не пов’язане з іншим, більше того, суперечить одне одному і, зважаючи на той перекошений фундамент, який залишився ще від старих часів і дбайливо охороняється правлячою верствою, в цьому, однак, немає нічого дивного.
Ми повинні у черговий раз прийти до висновку, що буквально все у світі, в тому числі і українське суспільство, має розвиватися за найбільш фундаментальними законами діалектики, але жодних спроб осмислити їх у нас ще не було і тому ми робимо так багато помилок і не маємо жодного поступу вперед. Як і увесь цивілізований світ ми повинні прийти до ідеології центризму, але базованої не на класичній системи Декарта, а значно більш модерновій філософії асиметричного дуалізму, в якій органічно поєднуються як матеріальні фактори, так і фактори свідомості, але певний пріоритет усе ж таки повинні мати останні, насамперед духовність та мораль. У філософії суспільного розвитку це має стати своєрідним українським ноу-хау і забезпечить значно більший поступ вперед, ніж ми спостерігаємо тепер на Заході, так як там, і це також є очевидний факт, існує, хоча і не такий значний у порівнянні з нами, крен у бік задоволення насамперед матеріальних, а не духовних і культурних потреб. У цій філософії головним є тонке відчуття міри і вміння не перегнути палку, чим, однак, наша сучасна правляча еліта абсолютно не володіє і усе підвлаштовує тільки під себе. Головна причина кризи не в Україні, а в головах людей, які мають сміливість називати себе елітою. Тому вона негайно має бути усунута від влади, країна перезавантажена, а фундамент антилюдської ідеології і мутанізованого матеріалізму повністю зруйнований. На його місці треба збудувати новий, з абсолютно іншою системою економіки, судових та правоохоронних органів, ставленням до власної нації, її культури і духовності, про що, однак, мова вже буде йти в наступний раз.

Станіслав Нестор

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *