ОУНівське підпілля на Донеччині. Частина 8
2012/07/09
Як розважаються захисники імперських мовних традицій
2012/07/11

«ГОНТА»-МАЦЕЙКО

Останнім із великих та гучних атентатів ОУН є вбивство 15 черв­ня 1934 року міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Особливість полягає не тільки в особі вбитого – міністра уряду, але й те, що замах відбувся у столиці Польщі – Варшаві.

Рішення здійснити політичні атентати було прийнято на спе­ціальній нараді Проводу ОУН ще у квітні 1933 року. У Варшаві мав загинути міністр освіти або міністр внутрішніх справ, у Львові – шкільний куратор, а на Волині – волинський воєвода.

До атентату готувались довго і ретельно: спостерігали за ймовірними жертвами майбутніх замахів, відшліфовували можливості щодо місця та часу, підбирали бойовиків. У грудні 1933 року прийнято остаточну згоду на вбивство ге­нерала Пєрацького, а з весни 1934 здійснюється постійне спостереження за польським міністром. В цей же час Степан Бандера – Крайовий Провідник ОУН – підбирає виконавця атентату. Слід зауважити, що бойовик ОУН мав підірвати себе разом з міністром і на цей смертний чин зголосились три особи. Вибір впав на двадцятилітнього Гриця Мацейка-«Гонту». Він двічі зустрічався з провідником Бандерою, а далі був переправлений у Варшаву, де уже довший час пере­бували Микола Лебедь та Дарія Гнатківська.

15 червня 1934 року, о 15:40, міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Пєрацький під’їхав до «Товариського Клубу», де зазвичай обідав. Проходячи наче випадково по­при нього, Мацейко натискає на вибуховий пристрій, але бомба не спрацьовує. І коли генерал був уже на порозі Клубу, бойовик ОУН кількома пострілами з пістолета вбиває його.

А далі смертнику дивним чином вдається втекти з Вар­шави. За Мацейком бігла охорона і переслідувала поліція, він опинився в оточенні, коли забіг у житлові будинки. Та коли переслідувачі полювали за чоловіком в «зеленому плащі», то з інших дверей будинку спокійно вийшов молодий чоловік, який прилучився до великого гурту спостерігачів. А потім ще було подолано п’ятдесяти кілометрову відстань від Вар­шави і переховування по конспіративних квартирах. Зреш­тою Григорія Мацейка вдається таємно переправити до Ар­гентини, де він й провів решту свого життя.

По-іншому склалась доля його друзів, які були при­четними до цієї справи. Майже випадково, 14 серпня, за день до вбивства Пєрацького, польська поліція натрапляє на слід краківської хімічної лабораторії, де, як згодом виявиться, була виготовлена бомба для атентату. Було проведено ряд арештів у Кракові та Львові. Серед ув’язнених – Сте­пан Бандера.

Значно більша невдача трапилась ще раніше – у Празі було вияв­лено і передано у руки польській поліції так зва­ний «архів Сени-ка» – архів ОУН, який зберігався членом Прово­ду ОУН Омеляном Сеником. Яким чином архів потрапив у руки чеської поліції, а потім неофіційно переданий польсь­ким урядовцям – таємниця, яку й по сьогодні не розкрито. Але саме матеріали архіву поляки майстерно використали під час слідства та допитів над членами ОУН: засекречену інформацію підсовували ув’язненим, переконуючи, що її здобуто від того чи іншого члена Організації. Таким чином створювалась ілюзія, що усі товариші призналися, і поліції відомо усі деталі операції – тож зникала потреба щось втаємничувати. Втім, з 12 підсудних, які брали участь у Вар­шавському процесі, лише троє зізнались у своїй участі.

Засуджені на довічне ув’язнення Микола Лебедь та на 15 років тюрми Дарія Гнатківська одружилися у тюремній капличці. Цим вони підтвердили перемогу життя над смертю.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *