ГОЛОДОМОР: 23 докази геноциду й жодного спростування…
2011/11/16
Велика Україна: від Вісли до Кавказу
2011/11/16

ГУЦУЛЬСЬКИЙ ЗРИВ

93 РОКИ ТОМУ ЗАКАРПАТСЬКІ ГУЦУЛИ СТВОРИЛИ ВЛАСНИЙ ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ ОРГАН, ЯКИЙ ОГОЛОСИВ ПРО ПРАГНЕННЯ ПРИЄДНАТИСЯ ДО УКРАЇНИ. ОДНАК ЦЬОГО НЕ СТАЛОСЯ ЧЕРЕЗ КОРОТКОЗОРІСТЬ КЕРІВНИЦТВА ЗУНР.

Осінь 1918-го принесла не тільки поразку країн Четверт­ного союзу в Першій світовій війні, а й ознаменувалася хви­лею національно-визвольних революцій народів Центрально-Східної Європи. Український національно-визвольний рух дуже швидко набув широко­го розмаху й охопив не лише населення колишніх підавстрійських земель Галичини та Північ­ної Буковини, а й територію під­контрольного угорській владі Закарпаття.

Наприкінці жовтня – на почат­ку листопада 1918-го в Угорщи­ні відбулася демократична рево­люція, внаслідок якої до влади прийшов уряд на чолі з лідером опозиційних сил Міхаєм Карої. 16 листопада того самого року в країні було проголошено рес­публіку. Новий уряд задеклару­вав право національних меншин на самовизначення, однак за будь-яку ціну намагався зберегти єдність земель корони Св. Стефана. У цей час на слов’янських і румунських землях, які рані­ше перебували під угорським контролем, виникли національ­ні органи влади, що закріпили розпад багатонаціональної імпе­рії та відокремилися від Угор­щини. Закарпаття було єдиним слов’янським краєм, який після краху Австро-Угорської монархії залишився у складі Угорщини.

Закарпатська Гуцульщина з огляду на своє географічне роз­ташування (північно-східна гір­ська частина краю), а також на міцні етнографічні зв’язки з галицькою та буковинською час­тинами була особливим регіоном Угорської Русі, яка, попри політи­ку мадяризації, на момент розпа­ду дуалістичної монархії зберіга­ла відносно високий рівень етніч­ної свідомості населення, яке постійно відчувало спорідненість із сусідніми жителями Гуцуль­ського краю.

ЯСІНСЬКА РАДА

Революційні події кінця жовтня 1918-го та повалення монархії Габсбургів викликали значне під­несення в місцевого населення. Вже 3 листопада задля захисту селян від дезертирів і мародерів з фронту в с. Ясіня на Гуцульщині (нині Рахівський район Закар­патської області) було організовано народну міліцію, до якої увійшли колишні військовослужбов­ці австро-угорської армії на чолі з поручиком Степаном Клочураком. Цього самого дня вони роз­зброїли підрозділ угорських жан­дармів і прикордонників у селі та призначили на посаду його ста­рости замість угорця місцевого мешканця Дмитра Маснюка.

8 листопада цього самого року в центрі Ясіні було прове­дено багатотисячне віче, в якому взяли участь мешканці села та його околиць. На зібранні ухва­лили резолюцію про об’єднання з Україною. Водночас народним голосуванням було обрано пред­ставницький орган – Українську Народну Раду на чолі зі Степа­ном Клочураком. До її складу уві­йшли 42 особи, з яких 38 укра­їнців, двоє німців і двоє євре­їв. Обрані члени складали при­сягу на вірність місцевій грома­ді. Новостворена Рада першою в краї заявила про свою укра­їнську орієнтацію й прагнення до об’єднання з Україною. Вона перебрала на себе законодав­чі функції. Крім того, було ство­рено виконавчий орган – Головну управу в складі 12 осіб, а також Гуцульську народну самооборо­ну, що сформувалася з підрозді­лів народної міліції та доброволь­ців (200 осіб).

Головною рисою, яка виріз­няла Гуцульську Народну Раду з-поміж інших подібних пред­ставницьких органів, що діяли на Закарпатті у 1918-1919 роках, було те, що вона за демокра­тичним принципом сформува­ла власні органи самоврядуван­ня, які впорядковували та рефор­мували життя громади Ясіні та її околиць, а також організувала власні збройні сили.

Завдяки діяльності різних комі­сій, які були створені в структу­рі Головної управи Ради, зокре­ма, харчової, торговельної, лісо­вої, шкільної, адміністративної, військової та скарбової, вдало­ся частково відновити соціально-економічний стан післявоєнної напівзруйнованої Ясіні та її око­лиць. Було взято під контроль усі продовольчі запаси, розро­блено план їх поповнення, вела­ся боротьба зі спекуляцією, бан­дитизмом. Розпочалися роботи з будівництва доріг, реконструкції мостів, спорудження приміщень для громадських, адміністративних та військових установ, народних шкіл. Відповідні комісії надавали продовольчу та соціальну допомо­гу інвалідам, бідним гуцульським родинам, дітям-сиротам. Вдало­ся відновити діяльність народної школи, де навчання проводилося українською мовою. Місцеві орга­ни організували роботу культос­вітніх установ, які, зокрема, агіту­вали за приєднання Закарпаття до України.

«ПІДТРИМКА» ЗУНР

Головним завданням Укра­їнської Народної Ради в Ясіні на початковому етапі її існування стало встановлення кон­тактів з Державним секретарі­атом ЗУНР у Станіславові. Для ведення офіційних перегово­рів з представниками західно­української влади щодо мож­ливості приєднання східних районів Закарпаття до скла­ду України в середині листопада 1918 року було направ­лено делегацію на чолі зі Сте­паном Клочураком. Під час зустрічі з державним секре­тарем Сидором Голубовичем закарпатські посланці переда­ли копію протоколу засідан­ня Гуцульської Народної Ради про прагнення об’єднатися з Україною. Однак прем’єр-міністр ЗУНР заявив, що з огля­ду на несприятливу ситуа­цію на українсько-польському фронті уряд не може надати військово-політичну допомо­гу закарпатським українцям і що вони мають взяти всю ініці­ативу в свої руки. У результаті поїздки в структурі Державного секретаріату ЗУНР було ство­рено Секцію пропаганди для угро-русинів, яку очолив Сте­пан Клочурак. Не маючи намі­ру вбивати клин у відносини із сусідньою Угорщиною, через територію якої проходили важ­ливі лінії постачання зброї, амуніції, медикаментів, сиро­вини та українських військово­полонених, західноукраїнський уряд вирішив підтримувати закарпатських гуцулів неофі­ційно.

Намагаючись відновити свій контроль над північно-східними гірськими районами Закарпат­тя, угорська влада наприкінці грудня 1918 року відправила до Ясіні урядового комісара Кальмана Фізешірі, уповноважено­го розслідувати факти «банди­тизму» та «анархії» в регіоні, а також каральний батальйон у складі 620 осіб для наведен­ня «порядку». З поверненням угорських військ було роззбро­єно підрозділи народної міліції, скасовано Українську Народ­ну Раду в Ясіні, що перейшла в підпілля, відновлено угор­ську мову в школі та в урядо­вому спілкуванні, а на всі поса­ди місцевої управи призначе­но колишніх угорських урядов­ців. У краї почалося пересліду­вання українського національного руху.

У січні 1919 року делегація Гуцульської ради на чолі з Клочураком виїхала до Станіславова, де взяла участь у засідан­ні Національної Ради Західної України, на якому було прийня­то рішення про злуку ЗУНР та Української Народної Республі­ки (Наддніпрянська УНР) в одну соборну державу. Закарпатські представники Степан Клочурак та Юлій Бращайко були обра­ні до складу Трудового конгре­су, що мав зібратися 26 січня 1919 року в Києві. Незважаючи на декларації про возз’єднання, Закарпаття залишалося під військовим та політичними контролем Угорщини. З огля­ду на складну ситуацію на українсько-польському фрон­ті та намагання уряду ЗУНР не псувати відносин з Угорською Народною Республікою Укра­їнській Народній Раді в Ясіні було відмовлено у військовій допомозі. Закарпатські україн­ці мали власними силами орга­нізувати повстання проти угор­ської влади та домогтися при­єднання краю до України. Дер­жавний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський погодився тільки на неофіцій­ну відправку групи старшин і вояків Української галиць­кої армії як добровольців на допомогу в організації майбут­ніх збройних сил на Закарпатті.

ВЛАСНОЮ ІНІЦІАТИВОЮ

За попередньо узгодже­ним планом під час проведен­ня традиційного колядуван­ня на православне Різдво у ніч із 6 на 7 січня 1919 року в с. Ясіня Степан Клочурак разом з однодумцями братами Климпушами, Дмитром Німчуком та Михайлом Сабадюком таємно зібрали 86 озброєних гуцулів, членів роззброєної угорцями Гуцульської народної оборони, до яких долучилися 23 старши­ни і вояки-добровольці УГА, які вночі прибули з Коломиї. Цієї ж ночі озброєний загін зі 109 осіб, очолюваний Степаном Клочураком, скориставшись святковим настроєм, без жод­них втрат роззброїв у Ясіні 620 солдатів угорського батальйону разом з полковником та чотир­ма офіцерами, підрозділ прикордонної жандармерії, захо­пив залізничну станцію, пошту та всі урядові установи в селі, обірвав телефонне сполучення з Раховом.

8 січня 1919 року на загаль­них зборах мешканців Ясіні та навколишніх сіл було відновле­но Українську Народну Раду, що проголосила незалежну Гуцуль­ську Республіку й у спеціально­му зверненні закликала насе­лення Закарпаття до збройного опору угорському пануванню. Законодавчим органом сфор­мованого державного утво­рення стала Українська Народ­на Рада у складі 42 осіб (пар­ламент), а виконавчим – спе­ціальні секції Ради (уряд) із 12 членів, які щотижня звітували про виконану роботу. Поста­нови Ради мали силу зако­ну, за дотриманням якого сте­жив місцевий суд. Також було створено військовий суд.

Війська (1100 осіб) зайня­ли Марамарош-Сигіт. Однак на цей населений пункт висунула претензії сусідня Руму­нія, переважаючі війська якої 17 січня оточили місто. Укра­їнське командування на чолі з сотником Маєр-Михальським після безуспішних переговорів з румунським штабом наказало власним військам без бою від­ступати до Великого Бичкова. Під час відступу поблизу Сигітської Комори через необач­ність українських старшин два гуцульські загони потрапили в оточення румунських військ. Як наслідок – 18 осіб було вбито, 39 поранено й велику кількість взято в полон. Після цієї пораз­ки окружна команда ЗУНР у Коломиї віддала наказ про від­кликання всіх галичан із тери­торії Закарпаття, побоюючись збройного конфлікту з Румуні­єю та Угорщиною, і залишила таким чином Гуцульську Респу­бліку сам на сам із ворогами.

ОСТРІВ УКРАЇНСТВА

21 січня 1919 року, за кіль­ка днів після невдалого наступу військ Гуцульської Республіки на Сигіт, у Хусті відбувся з’їзд делегатів від Рад Угорської Русі, який ухвалив резолю­цію про прилучення українців-русинів північно-східних комі­тетів Угорщини до складу Укра­їнської соборної держави і про­сив українські війська зайняти ці території. Однак наявних вій­ськових засобів для реалізації цієї мети уряд соборної Україн­ської Народної Республіки, яка була проголошена 22 січня на Софійському майдані в Києві, на той час не мав. У першій половині 1919 року східну час­тину Закарпаття до Берегово­го окупували румунські війська, центральна з Мукачевим пере­бувала під контролем угорців, а західну разом з Ужанською долиною зайняли чехословаць­кі війська.

Софійському майдані в Києві, на той час не мав. У першій половині 1919 року східну час­тину Закарпаття до Берегово­го окупували румунські війська, центральна з Мукачевим пере­бувала під контролем угорців, а західну разом з Ужанською долиною зайняли чехословаць­кі війська.

Єдиним острівцем незалеж­ності в краї залишалася Гуцуль­ська Республіка. Після трагічних подій у Сиготі гуцуль­ські війська відступили на око­лиці Ясіні й надалі контролю­вали цю територію до почат­ку червня 1919-го. На початку квітня 1919 року Степан Клочурак домігся від державно­го секретаря Західної Облас­ті Української Народної Рес­публіки (ЗОУНР – нова назва ЗУНР після об’єднання з УНР) Сидора Голубовича надання економічної допомоги Гуцульщині. Обіймаючи посаду пред­ставника Закарпаття при уряді ЗУНР у Станіславові, Клочурак забезпечив постачання з Гали­чини продовольства та нафти в обмін на деревину, таким чином створивши можливість для реалізації соціальних і про­довольчих програм для насе­лення. Було відновлено заліз­ничне сполучення з Раховом, Коломиєю та Станіславовим, реконструйовано зруйновані війною сільські будівлі, почали функціонувати школи.

Остаточно Гуцульська Рес­публіка припинила своє існу­вання 11 червня 1919 року, коли Ясіню зайняли румунські війська та заарештували чле­нів Української Народної Ради. Напередодні румунської оку­пації Гуцульська рада встигла ухвалити меморандум про приєднання східної частини Закар­паття до складу Чехословацької Республіки. 10 вересня 1919 року Сен-Жерменський мир­ний договір, укладений на Версальській мирній конференції з Австрією, зафіксував входжен­ня Підкарпатської Русі до скла­ду Чехословаччини.

Олександр Пагіря

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

1 Comment

  1. Ревуч сказав:

    Як бачимо, навіть закарпатські українці в роки визвольної боротьби (1917-1921 рр.) хотіли створення УССД. І не треба зараз казати про якийсь там “русінскій” рух, який хоче незалежності Закарпаття! Бо все, що знаходиться від Пряшіва до Саратова і Краснодара – то є УКРАЇНА!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *