Як харчувалися бандерівці в лісі (частина перша)
2015/03/10
Закарпаття у планах ОУН в 1937-38 рр.
2015/03/27

Як харчувалися бандерівці в лісі (частина друга)

Під страхом смерті заборонялося вживати алкоголь.Командир дозволив гостей [інтендантів, які принесли харчі] почастувати горілкою, але без участи вояків”. П’янство вважалося одним з найбільших дисциплінарних злочинів у повстанському законодавстві і строго каралося.

Найдоступнішим, а тому й найпопулярнішим напоєм була звичайна вода у річках. “Ану, хлопці, напиймося закарпатської води”. Хлопці кинулися пити воду”. Наступними за поширеністю були чай та кава. Інколи напої були “екстравагантними”. “Щоб зберегти сили, п’ють сиру, свіжу кров худоби”.

Виключення робили в окремих випадках з дозволу командира, коли алкоголь мав виконувати функцію зігріваючого засобу. “Відмовити промоклому чи перемерзлому воякові зігріти бодай шлунок, я вважаю за недоцільне”.

Однак випадки вживання алкоголю серед вояків УПА траплялися.Це приводило до того, що навіть у святкові дні повстанці дозволяли собі випити чарку лише з дозволу командира, або приймали вольове рішення утриматися від вживання спиртних напоїв, навіть якщо інші за столом могли пити. “[…] прибули до місця весілля засіли до вечері молодий повідомив що не буде алкоголю”.

Члени Львівського крайового проводу за великоднім столом, 1948 рік. Зверніть увагу на пляшку шампанського на столі. З фондів ГДА СБУ

Особливим був раціон харчування вояків, які тривалий час перебували у криївках, наприклад, під час зимівлі. Боєць ‘Орест’ згадує, що прийшовши зимувати у ліси в 1945 р., повстанці з куреня “Верховинці” принесли з собою “ведра, баняки, миски, крупи, муку, теля і бараболю”. Цей продуктовий набір призначався для 7-ми осіб, включно з командиром ‘Листопадом’. Серед продуктів для 9-ти осіб, що разом зимували у бункері, Степан Стебельсбкий-‘Хрін’ називає сухарі, картоплю, буряки, цибулю, часник, крупи, муку, квасолю.

Зважаючи на дефіцит продуктів, процес їхнього споживання строго контролювали. “60-75 грамів сала або домашньої ковбаси, які належали за нормою й зберігалися в закопаних у підлогу бункера алюмінієвих бідонах, і пара сухарів у перші тижні створювали ілюзію більш менш пристойного харчування.

Потім починалися неприємності. Шлунок відмовлявся нормально функціонувати. Щоправда, кмітливі хлопці запасалися по селах добрячою кількістю самогону й цілющих трав. Випивати можна було, як і все решта, тільки за дозволом провідника або коменданта бункера”.

Приготування їжі. У відділах УПА під час таборування їжу готували спеціально призначені для цього люди – кухарі. Згадки про їхню наявність є у різних повстанських спогадах. Під час маршів, особливо невеликими групами практикували колективне приготування їжі найпростішими способами (запікання, варіння на відкритому вогні у лісі). “Печемо на патичках м’ясо. Потім їмо смачну партизанську зупу”.

Члени Крем’янецького надрайонного проводу ОУН за столом у криївці, 1950 р. З фондів ГДА СБУ

Кулінарія часто могла проходити в екстремальних умовах: “Горох вже був намочений, біб пікся на кухні, декотрі вже місили муку змелену на жорнах, щоб пекти пляцки. Та на жаль цю щиру та запопадливу роботу перервали серії кулеметів та вибухи гранат”. Зупинившись перепочити, “повстанці варили і пекли бульбу і біб”. Інколи повстанці самі робили ковбасу, але найчастіше отримували її від господарських структур ОУН.

Станичний на Підгаєччині Андрій Галайбіда згадував, що у 1944 р. він був співорганізатором коптильні, в якій виробляли велику кількість різних ковбас для повстанців, переробляючи щотижня 15 корів чи волів. В умовах перманентних боїв просто не вистачало часу куховарити: “Добре, що бодай раз на добу можна щось вночі зварити”.

Під час тривалого перебування у криївках готували по черзі, або призначали відповідальну за це особу. На прикладі процесу приготування їжі простежується домінуючий у підпіллі патріархальний розподіл гендерних ролей. У випадку коли в повстанському загоні перебували і чоловіки, і жінки то готувати їжу приходилося переважно другим.

При цьому чоловіки у цей час могли відпочивати, або виконувати інші завдання: “Зв’язкова зорганізувала харчів, дівчата зварили обід. З провідником “Вишенським” та двома вояками, що були при ньому, пішли за село Князі, в лісок, де знаходилась решта його охорони, а станичний пішов шукати зв’язків”.

Партизанська учта

Невід’ємною частиною культури споживання є способи організації трапези. В УПА вони були найрізномантнішими і залежали від конкретних умов, в яких в той чи інший час перебували повстанці. Тому організація трапези могла бути як урочистою – з молитвою, промовою провідника, так і спрощеною і навіть хаотичною (в умовах тривалого бою).

Головною особливістю її організації стала нівеляція особистого простору трапези, практикування колективних її форм, рівного розподілу порцій (“знаходимо кілька недоїджених сухарів хліба, розділяємо на 8 рівних частин (один міг би наїстися) і з великим смаком і радістю їх з’їдаємо“), однакового для всіх складу їжі, що виконувало функцію підняття бойового духу, формуванню атмосфери братерства та спорідненості.

Відчуття егалітарності повстанського соціуму формувалося також за допомогою відповідної поведінки командирів, які відмовлялися від так званого “престижного споживання” і найчастіше їли разом зі своїми бійцями і саме те, що їли вони. Їжа в даному випадку не була маркером соціального статусу вояків УПА.

Обід командирів VIIІ підвідділу сотні УПА

Чотовий Олекса Конопадський-‘Островерха’ згадує про доброту і дбайливість командира Станіславівського ТВ-22 “Чорний ліс” Василя Андрусика-‘Різуна’, ‘Грегота’, якого дуже любили його бойовики: “Вечером прийшов від командира Різуна перебраний в цивільний одяг стрільчик зі старим дідусем та виніс нам бульбяник [картопляник — ІП], яким поділилося 40 стрільців”.

Режим харчування і чіткий поділ на сніданок, обід і вечерю зі встановленим часом існував лише у статичних умовах, коли відділ таборував, перебував на вишколі, мав перерву у боях.

Боєць чоти “Підкови”, що розташовувалася один час у Люблинецькому лісі згадує порядок денний: “Вставали в 4 годині. Пів години руханки, снідання. Пів години відпочинку. Потім слідували Полеві вправи поза табором до години 11. 30. Вернувши ми мали одну годину обідової перерви. По обіді були вправи від 13-15 години. Опісля був вільний час аж д вечора. Той час стрільці використовували на те, щоб пристарати харчів і дров до кухні”.

З повстанських спогадів випливає, що сніданок був між 8.00 та 9.00, обід – 13.00-14.00, вечеря – 18.00-19.00 год. Особливість сніданку полягала в прочитанні молитви перед ним.

Повстанська кулеша. Сидить кружний провідник Коломийщини Григорій Легкий-‘Борис’, навпроти нього – сотенний Дмитро Білінчук-‘Хмара’.

Командири заохочували вояків бути пильними при споживанні їжі поза табором: “Старатися взагалі не їсти по хатах. А вже зовсім недопустимим є їсти в підозрілих хатах. При споживанні харчу в хаті попросити когось з хати, щоб разом сідав споживати харч… ніколи не їсти всім в одній хаті… при споживанні харчів старанно їх оглянути (напр. яйця можуть мати дірки заліплені вапном) понюхати чи не воняють, добре скуштувати чи не мають зміненого смаку і щойно тоді споживати”, позаяк випадки навмисного отруєння бойовиків, координованого чекістами, були поширеним явищем, особливо з другої половини 1940-х рр.

Радянські агенти підсипали в страви і напої підпільників снодійно-паралітичний спецпрепарат “Нептун-47”. В цілях безпеки повстанцям дозволяли заводити кішок, які мали дегустувати продукти перед їх споживанням вояками.

Особливого символізму трапезування набувало під час великих християнських свят, які відзначали в УПА. Поширені практики споживання їжі в таких випадках та церемонії, пов’язані з цим, не були стихійними. Загальні вимоги до їх організації прописували в офіційній документації керівництва ОУН та командування УПА.

Святкування Різдва 1947 р. у відділі Володимира Щигельского-‘Бурлаки’ почалося з промови командира: “… з’ясовує вагу свят, обставин, в яких знаходимося і складає побажання. Подібні промови виголошують виховник Євген, д-р Шувар, д. Вир. Бунчужний відчитав побажання від РО [районного осередку – Авт.]. Після цього увесь відділ заколядував “Бог предвічний”, “Нова радість стала” і відспівав многолітствія. Потім розстрільною сходить до с. Керманичі, де роями засідає до свят-вечері”.

Повноцінну обрядову вечерю згідно з усіма народними традиціями 6 січня вояки могли мати тільки квартируючи у домівках різних сімей. Однак, траплялися випадки, коли повстанцям щастило мати на столі 12 страв та дотримуватися певних традицій їх споживання. “Старшини кидали кутю на стелю, а стрільці ловили зернятка пшениці та говорили про врожаї”.

“Островерха” згадує святкування Великодня в с. Березка на Лемківщині. Розпочалося воно привітанням сотенного Степана Стебельського-‘Хріна’ “Христос Воскрес” і гучною відповіддю “Воскресне й Україна”. Далі “командир виголосив промову та побажав усім воякам щасливих свят. Промова була коротка, але така палка і зворушлива, що всі стрільці й командири плакали”.

На святковому великодньому столі були розмаїті частування від селян булки, яйця, паска, ковбаси. Командир “Хрін” поклав на стіл півметровий хрін, який подарували йому стрільці. Інший повстанець з Лемківщини згадує, що обов’язковим компонентом їхнього великоднього сніданку у 1946 р. було виконання пісні “Христос Воскрес”, після чого господарчий резидент роздав усім бійцям смачні подарунки.

Великодня учта. Промовляє Петро Мельник-‘Хмара’, інші – невідомі. Фото імовірно 1950 року


Правила столового етикету
не були жорсткими, позаяк об’єктивні умови не дозволяли їм бути іншими. Окрім того, велику частину повстанців складали вихідці з села, які мали невеликі знання про високу естетику споживання їжі.

У партизанської армії за визначенням не могло бути розкішних столових наборів, чайних сервізів. Кожен боєць мав свою тарілку (“їдунку”), горнятко і ложку, за чистоту яких ніс особисту відповідальність і звітував (готував до перевірки) раз на тиждень перед інтендантом. Повстанці не використовували ніж та виделку, часто їли руками, витирали хлібом залишки їжі на тарілці.

Часто перекуси відбувалися в екстремальних умовах, коли повстанцям було не до етикету. “Кожен з стрільців витягував сухара, замочили в річці і з’їдали”. “Повстанці ходили та збирали квасець на поляні та їли, якого тут, як на щастя, було дуже багато”. “В перерві між боями повстанці зупинилися поповнити свої сили і заходилися нарізати ковбасу, яку рівними порціями ділили між вояками”.

Про голод і вареного вужа

Нестача їжі є домінуючим сюжетом у спогадах повстанців, що стосуються повсякденного життя. Один з підпільників згадує, що під час заготівлі хліба, повстанці не могли втриматися від спокуси його скуштувати, але не тому, що нехтували дисципліною, їм було млосно через недоїдання: “Ми такі голодні, що мусимо з’їсти трохи сухарів щоби дальше іти”.  “Два дні нічого не їли, а за нами три бої й около 45 км”.

Голод був одним з ключових факторів дезертирства з УПА. Голодували не лише рядові бійці, а й командири. ‘Шпіцер’ писав ‘Залізняку’ 2 липня 1947 р.: “Протягом 4-х днів я не маю продуктів і харчуюся хлібом і водою”.

У своїх щоденниках, нотатках повстанці разом з важливою інформацією стосовно діяльності підпілля чи повстанців часто фіксували обставини втрати тих чи інших продуктів, що свідчить, зокрема, про значимість цього для них особисто.

Запис ‘Долоні’ від 4 квітня 1945 р.: “Між нашими приготованими харчами почали стрільці везти 7 шт. ковбас. Одну вкрав кіт, одна загубилась по дорозі, одну покушали, дві привезли. Лишилось загадкою, де ще дві ділось, до сьогодні не відгадано”.

“[…] подруга Ок. Підготовила нам дещо з м’ясива забираєм миску і бохонець хліба по дорозі заходим до хати і залишаєм це на плоті. Виходим з хати нічого нема що сталось загадка по огляненню місця катастрофки зауважено що біля плота з противної сторони є купа соломи певно вкрав пес”.

Перекус на привалі. З фондів ГДА СБУ

Втрата заготовлених продуктових наборів не проходила повз увагу і керівництва підпілля та командування УПА. У листі від 1 грудня 1945 р. до Петра Олійника-‘Романа’ провідник ПЗУЗ Микола Козак-‘Лука’ наприкінці звіту писав:

“В Дерманському лісі під Глушанським хутором більшовики забрали Ваш цукор, той, який Ви перебрали і перемагазинували від Білявого, залишаючи на тому місці записку “Ти Роман не вояка. Єслі ти вояка – виходь з намі у бой. Сахар твой забіраєм. Чупринка будьот піть чай з сахаром, а ти з х…м”.

Діаметрально протилежні, але не менш сильні та яскраві емоції викликали у повстанців продуктові знахідки: “Розконспіровуємо” свій здобутий наплечник, двиганий з одної на другу гору. Знаходжу в нім: 5 консерв (мелена свинина), кусок солонини, коло 1 кільо цукру, понад 200 штук папіросів, палатка. Це для нас просто Божий дар”.

Їжа часто ставала предметом роздумів, розмов чи навіть жартів. На дозвіллі один з повстанців розповідав хлопцям про свою вечерю в сільській хаті: “Ми їли бараболю з баняка [каструлі — ІП] і я так смачно заїдав, що моя ложка вже добивалася до баняка. Потім жінка взяла баняк і висипала решту бараболі на миску. На верху миски був зварений вуж”. Пояснювала жінка це своїм недоглядом, але такі виправдання не змогли нівелювати враження від цієї вечері у хлопця і стало предметом кепкувань його побратимів.

Повстанець “Трава” потішав бійців своєю кумедною “гастрономічною” пригодою: “Я підійшов до одної студні напитися води, але там побачив баньку з молоком. Я витягнув баньку з студні і почав пити зверха сметану. Кілька разів собі потягнув і пізніше щось тверде приплило з молока до моїх вуст. Ага, масло, я собі подумав. Відчинив широко уста і клацнув зубами, а то, най би його дідько взяв, була жаба”.

Відтак, гастрономічна культура в УПА була не лише складовою культури здоров’я повстанців. Вона була фактором, який часом визначав зв’язки всередині повстанського соціуму з його уявленнями про жертовність, братерство і справедливість.

Джерело: Рубікон

 

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *