ІВАН ФРАНКО ПРО СОЦІАЛІЗМ ТА ЙОГО НАЦІОНАЛЬНИЙ ҐРУНТ
2012/06/20
Бунт проти матеріялізму
2012/06/21

Яка філософія ідеалістична чи матеріялістична – обов’язує членів ОУН?

III Надзвичайний Великий Збір Організації Українських Націоналістів прийняв виразну постанову, що ОУН не зв’язується жодною філософією і що тому її члени можуть визнавати як філософський ідеалізм, так і матеріялізм. Ця ясна постанова, як також те, що в лавах нашої Організації борються як прихильники філософського ідеалізму, так і матеріалізму, дають недвозначну відповідь на поставлене в заголовку питання, і ні в кого в цій справі не повинно бути двох різних думок. Та тим не менше таке питання стоїть сьогодні і тим самим вимагає точнішого вияснення.

Наука філософії поділяється на два засадничі напрямки: ідеалістичний, який твердить, що основою світу є ідея, дух, що існував першим і скоріше від природи, а матерія є витвором духу; і матеріялістичний, який в основу всього кладе матерію, вважає її за первинну і за об’єктивно існуючу, а дух, свідомість уважає за похідні. Кожний з цих двох основних напрямків ділиться на цілий ряд окремих шкіл.

Боротьба між філософським ідеалізмом і матеріялізмом не вирішена в науці ще досьогодні. Ні один з цих напрямків не здобув ще остоточної перемоги. Філософія, яка є узагальненням всіх природничих і суспільних наук, розвивається разом з цими науками в міру їхнього поступу. Тож і природно, що кожне нове відкриття в галузі фізики, хемії, біології і т.д., кожна нова теорія в соціології кидала і кидає нове світло на засадниче питання — первинність духу чи матерії — з користю то для ідеалізму, то для матеріялізму. Але вони не вирішили його остаточно ні в бік ідеалізму, ні матеріялізму. А розвиток природничих і суспільних наук постійно йде вперед і постачає все нові матеріяли для філософії. Величезний поступ, колосальні здобутки і відкриття природничих наук в останні роки ще філософією не використані, ще ждуть на своє повне філософське узагальнення і обґрунтування. І сьогодні не знати, куди вони перехилять перевагу, чи в бік ідеалізму, чи матеріялізму, як далеко вони посунуть розв’язку основного питання філософії.

Що в таких обставинах, коли перемога ідеалізму чи матеріялізму в науці не вирішена, означало б для нас як політичної організації категорично і цілковито зв’язати себе з тим чи іншим філософським напрямком?

Насамперед, таке повне зв’язування нашої Організації з якоюсь одною школою ідеалізму чи матеріялізму означало б для нас не прислуховуватися до розвитку науки, коли б він суперечив нашій філософії, означало б бути глухим на ті нові відкриття і досягнення науки, що були б не згідні з визнаною нами філософією. А коли б ми в обличчі таких суперечних нашій філософії наукових відкрить і далі стояли на її позиціях, то це, в свою чергу, прирікало б нас на мертвеччину, на закостеніння, бо лише той політичний рух може бути живий, що йде разом з наукою і життям. Якщо б ми хотіли вийти із стану закостеніння, ми мусіли б порвати з нашою офіційною філософією, яка крахує в зударі з новими здобутками науки, і перейти на якусь іншу філософію.

Але чи ж не краще в такому випадку питання філософічного ідеалізму і матеріялізму залишити цілком науці? Так, власне, в нас ця справа виглядає. Ми не хочемо прирікати себе на мертвеччину, ми не хочемо не прислуховуватися розвиткові науки, як і не хочемо міняти однієї філософії на другу чи третю, і тому ми вирішення питання правильности ідеалізму залишаємо за наукою.

Тому також наша Організація дає повну свободу своїм членам визнавати як філософський ідеалізм, так і матеріялізм.

Скаже хтось, що така розв’язка питання позбавляє нас цільности, стрункости і завершености світогляду і що це в наслідку послаблює нас в ідейно-політичній площині. Проти першої частини не заперечуємо, — друга слушна тільки на перший погляд. Стрункість і завершеність світогляду — це чинники, які зміцнюють політичний рух, але при умові, що даний світогляд з кожного погляду згідний з наукою. Бо що ж із стрункости і завершености теорії, коли вона не знаходить повного підтвердження у визнавців, коли вона не може стати мобілізуючою, отже, не може когось зміцнити. В кожному разі якщо навіть сама стрункість і завершеність зміцнюють політичний рух, то лише на короткий час, до того моменту, коли ця стрункість будована на твердженнях, неопрокинутих наукою, хоч, може, і не цілком нею вияснених, доки ця стрункість не скрахує перед новими досягненнями науки. Коли ж перед наукою стрункість світогляду скрахує, вона викликує кризу в даному політичному русі, кризу тим більшу, чим повнішою була стрункість. І сьогодні, коли якийсь світогляд хоче справді рахуватися з наукою, він не може бути струнким у всьому, оскільки багато питань в галузі науки не вирішені, оскільки багато питань підлягає корінним змінам у міру розвитку науки.

Марксистська теорія, напр., — це зразок цільної, стрункої і завершеної теорії. Але чи ця теорія може стати сьогодні мобілізуючою в силу своєї стрункости і завершености? Ні. Ця теорія сьогодні ніде вже навіть не існує в своїй початковій стрункості. Від Маркса по сьогодні вона підпала безліч ревізій, виправлень, доповнень, “заміні застарілих засад новими”, висловлюючись по-сталінськи. Всі, хто називає себе марксистами, від західньоевропейських соціялістів до большевиків, нарушували і далі нарушують цільність і стрункість марксистської теорії. Чому ж, хіба всі вони не хочуть зміцнитися в ідейно-політичній площині? Навпаки, якраз тому, що хочуть, і якраз тому, що стрункості і цільності теорії викликали глибокі потрясення, роздори, розлами в рядах марксистів. Тому всі прихильники (на ділі і на словах) марксистської теорії змушені були виправляти її, відмовлятися від таких чи інших її тверджень, щоб цим шляхом скріпити себе. Марксистська теорія — це, отже, також зразок того, як не вистачає для світогляду самої стрункости, які короткотривалі успіхи дає стрункість, які ідеологічні ревізії й ідейно-політичні кризи викликує вона в зударі з наукою і життям.

Ми не хочемо заради збереження цільности і стрункости світогляду постійно міняти його, відмовляти цього року в науковості тому, що торік проголошувалося за непохитну істину. Такі щорічні зміни не скріплюють, а компромітують політичний рух і спричинюють важкі ідейно-політичні кризи. Тому наша Організація не зв’язує себе ні з філософським ідеалізмом, ні з матеріялізмом і залишає їх виключно науці.

Повний і всебічний розвиток української нації, що його забезпечить Українська Самостійна Соборна Держава шляхом побудови справді народного ладу і безклясового суспільства, знищення імперіялізму, побудова міжнародного ладу, спертого на систему вільних, рівноправних, національних держав усіх народів — ці основні засади нашої ідеології не втрачають нічого на своїй мобілізуючій силі від того, що ми не признаємо первинности ні за духом, ні за матерією. Наша ідеологія дає основи для закінчення розв’язки національного і соціяльного питань у світі, вона створює ясний образ політичного ладу в Українській Державі і міжнародного ладу, не зважаючи на те, що вона не опирається на жодній філософській школі. Така світоглядова незавершеність не послабила і не послабить нас в ідейно-політичній площині, а, навпаки, скріплює, бо забезпечує нас від постійних ідеологічних хитань, змін, доповнень, від компромітації самих себе і від світоглядових криз.

Коли б ми визнали за єдиноправильний ідеалізм або матеріялізм, а при тому хотіли б уникнути виправлень, що їх вносить розвиток науки, щоб таким чином зберегти силу стрункости і завершености світогляду, ми мусіли б тоді засудити науку, ми б мусіли не допустити до її вільного розвитку, ми б мусіли стати на становище партійности науки і підпорядкувати її політиці так, як це зробили большевики. Але й це не врятувало б нас від щорічних змін нашого світогляду, а тільки змінило б їх характер. Це були б зміни диктовані не наукою, а політикою. На прикладі большевиків це видно аж надто наглядно.

Большевицькі вельможі визнають за єдиноправильну філософію тільки свій діялектичний та історичний матеріялізм, яким нібито як наукою вони керуються в своїй практичній політиці. На ділі ж, сталінська політика не випливає з діялектичного та історичного матеріялізму, не керується ним і взагалі не базується на жодній науці, а, навпаки, діялектичний та історичний матеріялізм підпорядкований сталінській політиці. Він служить партії для того, щоб вона могла виправдовувати ним свою антинародну імперіялістичну політику, щоб могла доводити, що вона побудована не на колоніяльно-експлуататорський лад, а соціялізм її веде до комунізму, щоб приписувати собі умілість науково передбачувати розвиток подій і відкривати закони суспільного розвитку.

А що в наслідок того сталінський діялектичний та історичний матеріялізм ніяк не витримує наукової критики, тому Сталін шляхом політичного насильства не допускає жодної наукової критики, тому він здавив найменший прояв вільної науки і повністю підпорядкував її офіційній політиці. В результаті маємо в СССР великий занепад науки, в першу чергу суспільних наук, а про якусь філософію в СССР то й думати годі.

Сталінський діялектичний та історичний матеріялізм не відповідає не тільки науці, він не відповідає й тому, що побудувала і будує партія в житті. Тому сталінські вельможі постійно змінюють, доповнюють свою ідеологію і достосовують її до своєї політики, що на офіційній мові називається “дальшим розвитком і збагачуванням марксистської теорії”. З кожною такою зміною в ідеології “виправляється” наука, в якій нібито були допущені “наукові помилки”. В результаті большевицька ідеологія може триматися тільки на політичному насильстві.

У зв’язку з вище сказаним зазначимо, що треба розрізняти діялектичний та історичний матеріялізм Маркса-Енґельса і діялектичний матеріялізм Сталіна. Перший ми вважаємо за окрему філософську школу матеріялізму, і його критика належить науці. Проти діялектичного та історичного матеріялізму сталінського видання ми виступаємо якнайрішучіше як проти глибоко антинаукового, наскрізь ворожого науці, як проти такого, що є знаряддям большевицької партії для виправдовування її експлуататорсько-колоніяльної політики. Передусім сталінський діялектичний та історичний матеріялізм дуже мало вже має спільного з діялектичним матеріялізмом Маркса-Енґельса. Крім цього, він перестав бути будь-якою наукою. Сталінська філософія по суті — це новітня схоластика, якою Сталін і його зграя виправдують усе, що потрібно. Напр., на закид, що в СССР існує національне поневолення і колоніяльний гніт, відповідається: “В СССР це неможливе, бо в СССР вперше в історії справедливо розв’язано національне питання, бо СССР — це країна, де процвітає справжня дружба народів”. На закид, що в СССР існує визиск людини, відповідається: “Це неможливо, бо СССР — це країна, де вперше в світі побудовано соціялізм і покладено основи для побудови комунізму”. На закид, що в СССР існує терор, відповідається: “Совєтські каральні органи звернені своїм вістрям назовні, а не до середини” і т.д.

Як середньовічна схоластика потребувала підтримки в інквізиції, так сталінська схоластика потребує підтримки в терорі МВД і МҐБ. Як у середньовіччі спалювалося за вільні думки на костирах, так в СССР знищується кожного, хто мав би відвагу виступити проти офіційної сталінської філософії, хто хотів би стати на становищі вільної науки. Крім цього, не зважаючи на офіційний матеріялізм, апотеоза одиниці — приписування Сталінові прямо божеської ролі — дійшла до таких розмірів, що на неї не здобулися найгарячіші прихильники того ідеалістичного філософського напрямку, який твердить, що рушієм історії є одиниці.

Щоб уникнути щорічних ідеологічних змін під впливом політики, щоб не здавлювати науки, ми не хочемо підпорядковувати науки, а тим самим філософії, політиці. Ми боремося за вільну науку і прагнемо в Українській Державі забезпечити повну свободу — як передумову для її повного і успішного розвитку. Правильність і науковість різних теорій вирішується у вільній боротьбі різних теорій, у вільній конфронтації їх із всіма здобутками науки, вона підтверджується за допомогою політичної сили. Ми боремося за справжню, на ділі, свободу слова, друку і переконань. Ми тому не надаємо монопольного права жодній філософській течії і не примушуємо своїх членів визнавати виключно якусь філософську школу.

Признати за обов’язковий в Організації філософський ідеалізм, значить — не дати змоги боротися в лавах нашої Організації людям, які є прихильниками філософського матеріялізму. Признати ж знову за собою обов’язковий матеріялізм, значить — відштовхнути тих, хто визнають ідеалізм. А наша Організація стоїть на становищі, що долею українського народу однаково боліють як прихильники філософського матеріялізму, так ідеалізму, що всі вони однаково ненавидять поневолювачів України, що всі вони однаково можуть боротися за повне визволення українського народу, за побудову Української Самостійної Держави. І правильність такого становища підтверджує сама наша боротьба. В нашій Організації однаково віддано борються поруч себе і ті, хто визнають ідеалізм, і ті, хто визнають матеріялізм. Всіх їх тісно об’єднує наша передова суспільно-політична ідеологія і програма.

Не та чи інша філософія є обов’язкова для членів ОУН, а суспільно-політична ідеологія і програма ОУН

В питанні філософських переконань кожний член ОУН користується повною свободою, щож до ідеології і програми — він мусить цілковито їх признавати, поширювати і боротися за їх здійснення.

Член ОУН — це носій наших великих визвольних ідей, це полум’яний борець за їх здійснення. В нашій Організації немає місця не для тих, хто визнають ту чи іншу філософію, а для тих, хто хотіли б змінювати нашу ідею, хто не здібний захопитися всім своїм єством нашою ідеологією і програмою і за них вмирати, хто не здібні підпорядкуватися твердій організаційній дисципліні. Про це ми мусимо постійно пам’ятати, бо в цьому наша сила. Без ідейно-політичної єдности своїх членів, без їх революційної дисципліни, наша Організація не могла б ніяк втриматися при житті, а не то ще вести активну затяжну боротьбу проти такої імперіялістичної машини, як большевицька.

В частині друзів, які хотіли б надати перевагу ідеалістичній філософії, ця тенденція випливає не так з переконань про наукову вищість ідеалізму над матеріялізмом, як радше з бажань плекати в наших кадрах на філософському ідеалізмі високоідейне наставлення до життя, здібність захоплювати великим, словом — життьовим ідеалізмом виховувати тип людини сталевої волі.

Висока ідейність і високий тип людини — це підстави моральних якостей наших кадрів, а тим самим сили нашої Організації, їх плекати і підвищувати — це головне завдання нашої виховної роботи, це обов’язок кожного з нас. Про це ми не сміємо ніколи забувати. Але філософський ідеалізм сам по собі не дає ще нікому життьового ідеалізму, високої ідейности, ані також: сильної волі, так як матеріялізм не позбавляє людини цих моральних якостей. Хтось може бути у своїх філософських переконаннях ідеаліст, тобто признавати первинність духу, а в житті може бути до огиди матеріяліст, шкурник, безхребетний, нездібний захоплюватися великим і вмирати за нього. Хтось може бути у своїх філософських переконаннях матеріяліст, але в житті може визначатися високою ідейністю, погордою до низького, презирством до наживи, він може бути людиною залізного характеру. Хіба ж мало визнавців філософського матеріялізму вмирало і вмирає за цілком не матеріяльні ідеали? Прикладів, хіба, не потрібно наводити.

Звичайно, було б цілком неправильно заперечувати і легковажити вплив “шкідливий і корисний” філософії на моральну цінність людей. Він буває й дуже великий. Але основну ролю відограє тут виховання, шляхом якого можна збільшувати або усувати цей вплив. Таким чином не прийняттям такої чи іншої філософії забезпечуємо високу ідейність наших кадрів, а шляхом добре поставленого і вміло веденого виховання.

Не на філософію спирається наше виховання, а на розбуджування фанатичної любови до України і гніву та ненависти до її загарбників, на нашу передову ідеологію і на поборювання всіх розкладових ідеологій, на нашу історію, на героїчні приклади нашої боротьби. Високу ідейність і вольовий тип людини виховує ОУН на прикладі тисячів наших друзів, які в ім’я визволення українського народу відреклися всього особистого, покинули дім, школу, зреклися кар’єри і вступили на шлях революційної боротьби, на прикладі тих, хто замінили спокійне життя на тверде повстанське і на тюрми, на прикладі тих, хто на найжорстокіших тортурах не зрадили ворогові, жодної таємниці, хто з піднесеним чолом ступали під шибеницю і вмирали з революційними закликами на устах, хто з найбільшою погордою відповідали ворогові на всі його прощення, хто воліли самі собі заподіяти смерть, як здатися ворогові. Своїх членів виховує Організація на твердих засадах революційної дисципліни, на яких вона побудована. Свої кадри ОУН гартує у безпосередній революційній боротьбі, на практичній революційній роботі.

Як бачимо, немає жодних підстав до того, щоб прийняти за обов’язкову в ОУН якусь одну філософську школу — чи то ідеалізм, чи матеріялізм.

Тому ОУН дозволяє своїм членам визнавати як ідеалістичну, так і матеріялістичну філософію.

Членів ОУН обов’язує ідеологія і програма ОУН.

Борючись за справжній народний лад, за забезпечення народові всіх демократичних прав і свобід, ОУН не накидуватиме в Українській Державі свою ідеологію як панівну.

Осип Горновий

1946 р.

Джерело: Осип Дяків Горновий. Ідея і Чин. Повна збірка творів. — Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1968.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *