Історія походження вислову або гасла «СЛАВА УКРАЇНІ!»
2016/01/31
Контррозвідка ПНР проти Організації українських націоналістів (частина друга)
2016/03/01

Контррозвідка ПНР проти Організації українських націоналістів (частина перша)

760 сторінок тексту за архівними матеріалами з Польщі, України та Росії. У Варшаві захищено першу докторську дисертацію про діяльність ОУН у повоєнний період і боротьбу комуністичних спецслужб проти трьох її відламів.

Від часу постання ОУН про її історію та діяльність опубліковано багато праць. Більшість з них мають ознаки тенденційності й висвітлюють окремі події з точки зору однієї чи другої ОУН після  розколу організації у 1940 році.

Відсутня будь-яка дослідницька праця про діяльність обох ОУН у повоєнних роках –  ОУН під проводом полковника Андрія Мельника та ОУН на чолі зі Степаном Бандерою, зате є багато публікацій про боротьбу і діяльність УПА.

Вочевидь, публікації про ОУН не з᾽являлися  з конспіративних причин. До 1991 року, року розпаду СРСР, було неможливо розсекречувати імена діячів націоналістичного підпілля в Україні та  Польщі й оприлюднювати подробиці їхньої діяльності. Але чомусь і після проголошення Незалежності України, коли вже був доступ до  розсекречених документів колишнього КДБ, публікації про діяльність обох ОУН у повоєнні роки та боротьбу комуністичних режимів з ними не з’явилися.

Дивним може виглядати, але це саме так – не український, а польський історик і дослідник Марцін Маєвський взявся за дослідження й вивчення діяльності українського націоналістичного підпілля в повоєнний період у Польщі й Україні та боротьби з ним комуністичної влади.

Марцін Маєвський народився 1974 року, з 2000 року –  співробітник польського Instytut Pamięci Narodowej у Варшаві, член  польсько-української і польсько-російської історичних робочих груп, автор наукових праць про польське підпілля та депортацію польських громадян з Західної України і  Білорусі, про  воєнні дії Українського легіону самооборони в роках 1943–1945, статей про генералів Петра Самутина, Петра Дяченка, Миколу  Чоботаріва, Теодора Дака та багатьох  інших. 

Марцін Маєвський

В  листопаді 2015 року Марцін Маєвський захистив в Інституті політичних студій при Польській Академії наук у Варшаві докторську дисертацію на тему “Контррозвідка Польської Народної Республіки супроти Організації Українських Націоналістів Андрія Мельника в роках 1944–1989”.

Дисертація має значний обсяг – 760 сторінок дрібного друку. 

Доробок Маєвського можна вважати за першу комплексну історію однієї частини ОУН, у якій широко й докладно представлено не відому дотепер діяльність цієї організації у повоєнних роках на території Польщі та України.

У дисертації впадає в очі відмінність у цитованих документах між архівними матеріалами МДБ Польщі по боротьбі з націоналістичним підпіллям та МДБ СРСР і УРСР.

В усіх розсекречених документах і матеріалах колишніх польських спеціальних служб, які тепер зберігаються в IPN, вживаються справжні й прибрані імена агентів, а також їхні різні псевдоніми.

На відміну від польських, у радянських документах вживаються лише псевдоніми агентів, а справжні й прибрані імена залишаються дотепер засекреченими й невідомими.

З дисертації Маєвського  вперше довідуємося, хто були зв’язкові й кур’єри ОУН, хто їх готував і висилав до Польщі та в Україну, хто з них не витримав  і пішов на співпрацю зі спецслужбами, коли саме існували фіктивні ОУН та багато іншої інформації.

Можна не сумніватися, що декому з живих ще членів усіх трьох ОУН буде прикро і боляче довідуватися про декого зі своїх знайомих, учасників  нашого громадського і політичного життя та приїжджих з України, які, замаскувавшись, були агентами польських і радянських спецслужб. Справжні прізвища кількох з них  у цій статті  не оголошуються.

Дисертація М. Маєвського є науковою працею, написаною об’єктивно, без жодної тенденційності чи упередження до українського націоналістичного руху та української справи. Дослідник використовує в першу чергу джерельні матеріали, розсекречені документи колишніх служб безпеки  Польщі та УРСР.

Обкладинка журналу ОУН(м) “Зрив”, 1941 р.

У багатьох читачів цієї статті виникатиме цілком логічне запитання: чому Маєвський обрав предметом свого дослідження якраз ОУН під проводом полковника А. Мельника, а не ОУН під проводом С. Бандери чи, скажімо, УГВР?

І він відповідає на це запитання: “Активність ОУН(м) у Польщі після Другої світової війни, а також дії Служби безпеки, спрямовані на ліквідацію цієї організації, – це  невідома історикам тема, а  звичайним читачам зовсім не знана. Аж ніяк це не виникає з факту, що ця тема була табу. Радше  будь-які  деталі таємних архівів секретні служби ретельно приховували. Ця тема взагалі не існувала в історіографії…”. 

Саме тому він і обрав для своєї дисертації цю тему.

Марцін Маєвський є істориком, який спеціалізується на історії українського визвольного, націоналістичного руху. Як працівник IPN у Варшаві, він побачив, скільки в архівах цієї інституції зберігається нікому невідомих документів і матеріалів про діяльність ОУН(м) і боротьбу з нею польських і радянських спецслужб.

Збираючи документальні матеріали якраз про цю організацію, він працював над розсекреченими документами також у відділеннях інституту у Любліні, Кракові, Познані, Ряшеві, Лодзі, над розсекреченими архівами колишнього КДБ у Києві, Львові, Луцьку, Тернополі й Івано-Франківську, а також над невеличкою селективно підібраною частиною розсекречених українських документів у Москві.

Без перебільшення можна ствердити, що жоден інший український чи іноземний дослідник не зумів вивчити таку величезну кількість розсекречених документів про три відлами ОУН, УГВР і Української Національної Громади отамана Тараса Бульби-Боровця.

У висліді цих студій після виснажливої і клопіткої праці і з’явилася ця дисертація, за яку молодий історик отримав звання доктора історичних наук.

Наукова робота складається з дев’яти розділів. Перший і дев’ятий розділи можна вважати додатками  до  основної теми. Перший розділ – це історія УВО і висвітлення діяльності ОУН у передвоєнних роках, а дев’ятий – це матеріали про діяльність  ОУН(б), ОУН(з), ЗП УГВР, а також  УНГ і боротьбу з ними польських і радянських спецслужб.

Історію ОУН(м) Маєвський  розпочинає з ІІ ВЗУН 1938 року, коли полковник Мельник був обраний головою Проводу. Тоді ж з᾽являється й назва “мельниківці”.

У дисертації пишеться про всі великі збори обох ОУН, діяльність організації у Польщі, “архів О. Сеника”, інформаторів польської поліції, розкол ОУН, похідні групи, протиборства між обома організаціями.

Основна частина дисертації – це діяльність ОУН(м) і  боротьба з нею у повоєнних роках на території Польщі та  України. Тут знаходимо також аналогічну  інформацію про інші націоналістичні організації. Уся інформація та всі імена, згадані у цій статті, подаються за текстом дисертації М. Маєвського.

“Архів Сеника” вдалося розкрити за допомогою польського агента у Чехословацькій республіці Кжимовського (“Олаф”). “Архів” не зберігся, і не відомо, чи той, який був переданий Польщі, був оригіналом чи сфальшованою копією.

Згідно з розсекреченими матеріалами у 1934 році в Польщі було заарештовано понад 800 членів ОУН, 1937 року – на Волині 140,  на Сокальщині –  44, на Жовківщині – 35.

Визначні члени ОУН перед “походом на Схід”, початок 1940-х рр.

Цікавою є інформація про вбивство Омеляна Сеника і Миколи Сціборського у серпні 1941 року. У той час у Житомирі разом з ними був Олег Ольжич, а також Кіндрат Полуведько, як пізніше виявилося, більшовицький агент, тому й не виключено, що до вбивства веде і “більшовицький слід”.

У червні 1951 року генерал Павло Судоплатов (“Валюх”), вбивця Є. Коновальця, допитував схопленого керівника СБ ОУН(б) Мирона Матвієйка (“Усміх”).

На вимогу слідчого Матвієйко називав імена провідних членів організації та їхні адреси в Німеччині. Коли він назвав одне з прізвищ, Судоплатов зупинив Матвієйка й запитав: “Чи це той член проводу ОУН, котрий організував у 1941 році в Житомирі вбивство  членів мельниківського проводу ОУН Сціборського  Миколу і Сеника Омеляна?”.

На що Матвієйко, не замислюючись, відповів: “Так, це він”.

         Зв’язкові, кур’єри й емісари 

Після Другої світової війни між військовими і політиками США та Англії були розбіжності щодо Радянського Союзу.

Велика частина військових були прихильниками війни з Радянським Союзом. Їхню позицію було підкріплено промовою недавнього прем’єра Великобританії Вінстона Черчилля у березні 1946 року у м. Фултон, у якій він назвав комунізм найбільшою загрозою миру у світі.

Якраз ця промова Черчилля започаткувала “холодну війну” між двома світами –  демократичним і комуністичним. Виразніше окреслювалася перспектива третьої світової війни.

Беручи це до уваги, військові обох країн розпочали інтенсивну розвідувальну діяльність у країнах комуністичного блоку, вербуючи до цієї діяльності націоналістичні й інші емігрантські організації з цих  країн.

З 1945 року обидві ОУН, з надією на війну, перекидали до Польщі та в Україну своїх членів як репатріантів з фальшивими документами. Почавши з 1946 року, ОУН(м)  встановила контакт і співпрацювала з американськими розвідувальними органами, а ОУН(б) – з англійськими. Для висилки на Схід рекрутовано людей з військовою підготовкою, серед яких були колишні учасники Українського легіону самооборони (УЛС) та дивізії “Галичина”.

Підготовкою репатріантів, зв’язкових, кур’єрів та емісарів в ОУН(м) займалися “Марко”, “Гуцул” (Михайло Білейчук-Панасюк) та Ярослав Гайвас, після їхньої еміграції до США ці справи і зв’язок з американською розвідкою взяли на себе інженер Осип Бойдуник, доктор Степан Сулятицький (“Доктор”), Максим  Скорупський (“Макс”) та Віктор Вінич (“поручник Петро”).

Розвідувальними справами зі сторони американців керували колишні полковники Армії УНР Петро Самутин і Архип Кмета. Під час цієї співпраці виникали принципові розходження, зокрема з американцями.

Один із розсекречених документів ЦРУ, який стосується одного з чільних членів ОУН Миколи Лебедя та його співпраці з американською розвідкою

Представники ОУН(м) погоджувалися на співпрацю, щоб отримати  потрібні фінанси й ресурси (радіостанції, засоби тайнопису) для розвідувальної діяльності, а також, і в основному, для  поширення своєї організаційної мережі.

Співпраця ОУН(м) з американською розвідкою тривала до початку 1950-х років, а відтоді  розпочалася співпраця з нею також ЗП УГВР.

До 1954 року тривала співпраця ОУН(б) з англійською розвідкою, а в роках 1956–1957 – з італійською.

З початку 1950-х з американською розвідкою співпрацювала також УНГ отамана Т. Бульби-Боровця.

Автор дисертації досить докладно, а в деяких місцях і детально пише про кур’єрів цих організацій.

Серед названих кур’єрів ОУН(м) є  близькі товариші автора цієї статті – Андрій Губаль (“Андрійко”), найбільш успішний, який декілька разів переходив кордони і щасливо повертався, переїхавши до США, оселився неподалік Нью-Йорка; Дмитро Фурманець (“Лесик”); Анатолій Домарацький (“Олег”), який, прибувши до США, працював у друкарні часопису “Свобода”; Микола Лемкевич (“Капуста”), шкільний товариш автора  цих рядків, якому не пощастило, його схопили на польському кордоні, передали совєтам, після довголітнього ув’язнення жив у рідному селі Стецева на Снятинщині.

З-за кордону до Польщі і в Україну з фальшивими документами і на постійне перебування для організаційної і розвідувальної діяльності було перекинуто чимало членів ОУН(м).

У 1946–1950-х роках: В. Феника (“Карий”), М. Данилюка (“Горислав”), Ф. Шагана (“Зірний”), К. Копиловського (“Котьо”), Б. Феника (“Остап”), В. Іванова (“Похмурий”), Ф. Бондарука (“Остап”), М. Остапчука (“Клим”), М. Журавецького (“Ромко”), М. Гроховського, І. Фарботника, І. Котульського (“Човен”), Я. Остапчука (“Борсук”), В. Кузьму (“Мама”),  В. Ковальського (“Шелест”), А. Сосновського, В. Пісоцького, В. Рибака, Ю. Струтинського, Т. Дака, Т. Ґорґоня та ін.

На початку 1950-х років до Польщі було вислано кур’єрів УНГ Якова Палюха (“Вацек”), Клима Решетила (“Зигмунд”), Василя Короля.

14 травня 1951 року з англійського літака було скинуто парашутами в районі Тернополя керівника СБ ОУН(б) Мирона Матвієйка (“Усміх”), а разом з ним “Вереса”, “Євгена”, “Паганіні”, “Лева”, а також “Бронека-Славка”, котрий був засекреченим агентом польських спецслужб.

Мирон Матвієйко, на передньому плані, разом зі своїми кураторами-чекістами після однієї з радіоігор з британською розвідкою

Рік перед тим фіктивна ОУН(б) в Польщі вислала його до Мюнхена, його перекинули до Англії, де він підготовляв кур’єрів цієї організації для висилки в Україну.

При допомозі “Бронека-Славка” їх усіх майже зразу схопили агенти КДБ, переодягнені у воїнів УПА.

У 1955 році було вислано до Польщі групу кур’єрів ОУН(б), які загинули у перестрілці на кордоні з Чехословаччиною, 1959 року –  іншу групу, яка пройшла розвідувальний вишкіл в Італії –  К. Навроцького (“Чорнота”), М. Давидюка (“Бистрий”), І. Ганяка (“Ворон”).

Перед цим вони особисто зустрілись у Лінці  зі Степаном Бандерою і Григорієм Васьковичем, від яких отримали фальшиві документи, портативну радіостанцію, засоби тайнопису.

До Польщі та України було скеровано також представників ЗП УГВР: у травні 1951 року з американського літака скинуто на територію України Василя Охримовича, котрий, відмовившись від співпраці з МДБ, був засуджений до смертної кари.

У 1952 році були  вислані до Польщі Ю. Стеф’юк і Л. Чепіль (“Орест”), у 1954 році –  радист “Максим” (“Беркут”).

 Осип Зінкевич
Голова видавництва “Смолоскип” (з 1968 року – в США, з 1991 – в Україні).

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *