В АКАДЕМІЧНІЙ ГІМНАЗІЇ
2012/03/29
39-й. Карпатська Україна
2012/03/30

ЛЕВКО ЛУК’ЯНЕНКО. Ідея вільної України

Президент України Л. Кучма сказав: скажіть мені, яку Україну будувати, і я її збудую. Часто цю думку зустрічаємо в розгорнутішому вигляді як звинувачення: чого, мовляв, досі не розробили стратегію розвитку України і ми не знаємо, яку незалежну Україну хочемо мати? Під цією стратегією, ясна річ, мають на увазі викладений на папері документ, який, з одного боку, за змістом був би достатнім, а з другого -невеликий за розміром.

Коли відсутністю документу-стратегії розвитку хочуть пояснити кризовий, деструктивний характер розвитку України, то це викликає тільки скептичну посмішку, бо реальний розвиток залежить не від наявности чи відсутности писаної стратегії, а від справжнього спрямування волі провідної верстви українського суспільства.
Хто були ті сили, які виробляли образ майбутньої України? Це дві сили. Перша– борці за відновлення української державності, і, друга сила-провідна верства теперішньої незалежної України.
Національний склад, ідейний і моральний стан провідної верстви, що владарює Україною від проголошення незалежности і дотепер, бачимо за наслідками її діяльности. Ця діяльність спонукувана не бажанням добра Україні, а прагненням до особистого збагачення і є злочинною. Коротко її як звинувачення можна висловити у кількох цифрах і словах: від 1991 до 2008 року влада призвела до зменшення населення України з 52 до 46 мільйонів, зруйнувала промисловий комплекс і позбавила трудящих праці, призвела до витіснення 5-6 мільйонів українців з України за кордон у пошуках заробітку. Вона призвела до погіршення стану здоров”я, пониження освітнього рівня, моральної деградації нації та інших сумних фактів, що їх кожен сам добре бачить.
А того зупинюся на стратегічному баченні розвитку України після відновлення української державності як його собі уявляли борці за відновлення національної державності.
За сім бездержавних сторіч українці жили під різними окупаціями і в різних суспільних умовах, того національне прагнення до своєї державности по-різному формулювали в різні ідеологічні концепції та різні організаційні ідеї. Зрештою одночасно відбувалося творення нації, національне самоусвідомлення і визначення свого етноніму через відхід від Русь-русич(-і) до Україна – українець(-ці).
За минулий час, особливо в 19-20 сторіччях написали чимало творів та переказали в оповідях і піснях від покоління до покоління думок і мрій про образ самостійної України.
З усього того спробую сформулювати у більш-менш виразних поняттях ідею вільної України.
1. Земна куля заселена різними націями. Кожна нація в умовах свого географічно- кліматичного й суспільного середовища розвивала свої антропологічні особливості та притаманні їм темперамент, характер, мову, культуру й звичаї. Зона європейської християнської цивілізації дала людству вищу науку й техніку, проте цей факт не призвів до зречення народів Азії, Америки, Африки від своїх мов, культур, традицій. Кожна нація розвиває себе передусім на основі своїх духовних надбань.
2. Українці мають своє природничо-геграфічне середовище і під його впливом сформували особливості свого антропологічного складу, свій характер, мову, культуру й звичаї. Немає природньої причини українцям пристосовуватися й прагнути уподібнюватися до східних чи західних сусідів.
3. Ми, українці, маємо свою психічну конструкцію, яка зумовлює особливості нашого національного світосприйняття. Наприклад, коли вперше тварину побачили, то українці назвали її конем, московити – лошадью, англійці – horse; одну й туж посудину українці назвали пляшкою, московити – бутилкою, англійці – bottle; житло українці назвали хатою, московити – избой, англійці – house, на небі скупчення зір українці назвали волосожаром, московити – малою медведицею і т.ін.Така різниця в назвах свідчить про біологічну різницю в органах сприйняття об”єктивної дійсности. Від називання конкретних речей і явищ в ході прогресивної еволюції нація витворила поняття світоглядного й філософського рівня, що становить національний дух у всіх його матеріалізованих проявах.
4. В умовах незалежності нація має відродити свої символи, ритуали, звичаї, національний одяг і кухню, обновлюючи їх відповідно до сучасного масового фабричного виробництва. Не відмова від свого давнього, а обновлення його зі збереженням національних особливостей. Нас Господь і природа створили окремими від інших націй. Цю окремішність треба плекати й гордитися нею.
5. Необхідно повірити в самодостатність української національної самости, в наш національний дух, нашу думку. І весь матеріальний світ, систему матеріального виробництва підпорядкувати розвитку національної культури й духовности. Заміна волів трактором, заміна коня автомобілем, заміна шаблі й рушниці танками, літаками й ракетами – цей показник світового технічного розвитку не виправдовує послаблення національних рис, бо нація і в 21 сторіччі залишається основною структурною одиницею поділу неспокійного й динамічногона людства на частини, що натхненні завзятою боротьбою поміж себе за верховинні досягнення на еволюційному розвитку людства.
6. Увиразнення українського національного „я” у великій різноманітності роду людського є, влане кажучи, втіленням у життя мрії багатьох поколінь борців за українську державність і піднесення слави України на вищий світовий рівень.
7. Влада в незалежній Україні має складатися з людей, наповнених радістю за свою українську націю і натхненна прагненням всією своєю енергією, талантами і знаннями прислужитися їй. Така влада спроможна розробити найкращу стратегію розвитку інтелектуального й матеріального виробництва. Що найважливіше-це щире служіння ненці-Україні. А питання чи потрібна Україні атомна зброя чи тільки замкнутий цикл мирного використання атомної енергії та багато інших важливих проблем патріотична еліта зуміє розв”язати.

Левко Лук’яненко

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *