Ситуативний союз українських націоналістів з гітлерівською Німеччиною
2017/05/14
Антинімецьке підпілля ОУН(б)
2017/06/12

Ліквідація надрайонних проводів Кам’янець-Подільського округу ОУН(б) у 1951-1952 рр

Протягом 1941-1945 років обидві фракції ОУН спромоглися поширити свою мережу далеко за межі Галичини та Волині на землі Центральної, Південної та Східної Україні. У кожній області ОУН має власну історію та своїх лідерів, що тільки останнім часом стали відкриватися українському суспільству.

У даній статті мова піде про діяльності та структуру підпілля ОУН(б) у центральних та південних районах Кам’янець-Подільської області (нині – Хмельницької) на початку 1950-х років. Особлива увага присвячена заходам Управління МДБ Кам’янець-Подільської області із знищення надрайонних проводів Кам’янець-Подільської округу ОУН(б) реалізованих у серпні 1951 – лютому 1952 років внаслідок яких вони припинили своє існування.

Багатий фактологічний матеріал про діяльність підпілля ОУН(б) зібраний у книзі Н. Мизака і В. Горбатюка «За тебе, свята Україно. Кам’янець-Подільська область у визвольній боротьбі ОУН, УПА» (1). Автори рельєфно відображають співпрацю населення із підпіллям, хоча не акцентують увагу на функціонуванні надрайонних проводів ОУН(б). Варто відзначити, що дослідники зупиняються на обставинах загибелі або арешту більшості діючих на території області підпільників. Зокрема, у книзі надруковано акти затримання підпільників «Алкіда» (X. Мартюка), «Матюшенка» (І. Ліщинського), «Сурмача» (О. Мосяка). З іншого боку, слабо висвітлений комплекс оперативних заходів УМДБ Кам’янець-Подільської області з ліквідації Дунаєвецького, Кам’янець-Подільського та Віньковецького надрайонних проводів ОУН(б), не окреслені територіальні межі їх діяльності.

Окремі моменти проблеми згадані у статті В. Ковальчука «Діяльність ОУН-УПА на Хмельниччині у 1945-1953 роках» (2). Дослідник не зовсім чітко виокремив структуру підпілля ОУН(б) у Кам’янець-Подільській області, що зумовило ряд неточностей щодо складу надрайонних проводів та хронології подій. Автор помилково ідентифікує керівника Віньковецького надрайонного проводу «Богдана» як С. Вдовиченка, тоді як справжнє прізвище підпільника В. Ніколин.

Деякі дотичні темі напрацювання містяться у книзі Слободянюка П. Я., Вавринчука М. П. та ін. «Воєнне лихоліття на Поділлі. (1941-1945 рр )» (3) зокрема зазначено, що у 1950-х рр. боївка «Матюшенка» діяла у Старокостянтинівському та Красилівському районах. Автори також відмітили масштабність оперативних заходів МДБ Кам’янець-Подільської області із знищення українського підпілля на початку 1950-х років.

Аналіз згаданої літератури показав, що комплекс заходів із ліквідації надрайонних проводів ОУН(б) досі не став темою окремого дослідження. Крім того, документи, що зберігаються у Галузевому державному архіві Служби безпеки України, дозволяють повністю відтворити методи боротьби УМДБ Кам’янець-Подільської області із українським підпіллям.

Детальну інформацію про проведені оперативні заходи проти членів Дунаєвецького, Віньковецького та Кам’янець-Подільського надрайонних проводів ОУН(б) містять доповідні записки Управління Міністерства державної безпеки (далі – УМДБ) УРСР у Кам’янець-Подільській області. Саме на них спирається автор, висвітлюючи тему статті. Велику цінність мають акти затримання підпільників. Архівно-кримінальні справи на І. Гаргата, Й. Демчука та М. Криси показують діяльність підпілля ОУН(б) на Кам’янеччині очима його учасників. В них також вміщені протоколи допитів підпільників X. Мартюка, П. Гречуха, М. Оліярника, що розширюють джерельну базу дослідження. Важливим доповненням до цих матеріалів стали загальні інструкції та вказівки ОУН(б).

Метою публікації є дослідження останнього періоду діяльності надрайонних проводів Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН(б) та комплексу оперативних заходів, проведених УМДБ Кам’янець-Подільської області з їх ліквідації у 1951-І 952 роках.

За словами одного із керівників ОУН(б) В. Галаси: «повний розгром підпілля ОУН(б) почався у 1950 році, коли органи МДБ, за допомогою агентури стали захоплювати підпільників, а за ними падали цілі проводи» (4). Влучне спостереження В. Галаси точно відображало методи боротьби органів радянської державної безпеки з українським націоналістичним підпіллям, широко застосовані для знищення надрайонних проводів Кам’янець-Подільського округу ОУН(б).

На початку 1950-х років у центральних та східних районах Кам’янець-Подільської області продовжував діяти Кам’янець-Подільський окружний провід ОУН(б) у складі Кам’янець-Подільського, Дунаєвецького та Віньковецького надрайонів.

Варто відзначити, що окружний провідник «Скоб» (прізвище не розкриваємо) намагається змістити територію діяльності підпільних груп у північному напрямку. Зокрема, у територіальні межі Дунаєвецького надрайону під керівництвом «Алкіда» (він же «Охрім» – Мартюк Хома), крім Дунаєвецького, Солобковецького районів, включено Ярмолинецький, Городоцький та частину Гвардійського (5).

Влітку 1951 року керівник Кам’янець-Подільського надрайонного проводу ОУН(б) «Матюшенко» (він же «Матій» – Іван Ліщинський) з підпільниками «Тарасом» (Йосафат Лазорко) та «Карасем» (Михайло Чернега) за завданням «Скоба» переходять у Красилівський, Старокостянтиніський та Остропільський райони Кам’янець-Подільської області.

В той час Кам’янець-Подільський надрайон охоплював територію Кам’янець-Подільського, Ориненського, Чемировецького та Смотрицького районів (6). Створений внаслідок реорганізації Дунаєвецького надрайону у 1949 році Віньковецький надрайонний провід під керівництвом «Богдана» (він же «Хміль», «Мороз» – Василь Ніколин) включав територію Віньковецького, Солобковецького, Новоушицького, Миньковецького і Деражнянського районів Кам’янець-Подільської області. Поширював свою діяльність також на територію Вінницької області, зокрема Барський та Мурованокуриловецький райони. Після невдалої спроби організувати в межах вказаних районів окремий провід влітку 1951 року в підпорядкування «Богдана» перейшли діючі тут підпільники «Юрко» (Петро Приймак), «Терентій» (Михайло Ганзюк) та «Богдан» (Михайло Оліярник) (7).

Основна діяльність підпілля зводилася до посиленої пропаганди націоналістичних ідей серед місцевого населення, розширення мережі конспіративних квартир та збільшення прихильників ОУН(б). Оскільки Кам’янець-Подільська область вважалась східною то перед підпільниками стояло подвійне завдання: виховання нових кадрів для підпілля та підвищення загального рівня свідомості громадян. Зокрема, в інструкціях проводу від червня 1950 року щодо пропаганди серед східних українців основні завдання роботи на СУЗ визначалися так: «підшуковувати кандидатів і вести працю над ними; основне завдання – вишкіл і виховання члена; основні кадри – молодь» (8). Найяскравішим прикладом успішної роботи з молоддю став перехід на нелегальне становище у травні 1951 року членів Женишковецької молодіжної групи ОУН(б) Віталія Мельника («Орлич») та Володимира Паюка («Нечай»).

Аналізуючи роботу надрайонних проводів ОУН(б) у Кам’янець-Подільській області можна виділити певну специфіку їх діяльності. Зокрема, чи не найпотужнішу мережу конспіративних квартир мав Дунаєвецький надрайоний провід ОУН(б). Наприклад, конспіративні квартири у селах Зеленче, Нестерівці, Гірчична, Руда Гірчична, Іванківці, Кривчик, Чаньків, Ганівка Дунаєвецького району, селах Стріхівці, Глушківці, Томашівка Солобковецького району, селах Кадиївці, Сказинці Ярмолинецького району та ін.

Члени Кам’янець-Подільського надрайону забезпечували функціонування лінії зв’язку Крайового Проводу «Поділля» із східними областями України, яка проходила через південні терени області. Безпосередньо відповідали за зв’язок «Роман» (прізвище не розкриваємо) та «Мирон» (Іван Ковалевич). Діючи на межі Кам’янець-Подільської та Тернопільської областей підпільники переправляли із заходу на схід оунівську пошту, націоналістичну літературу та кадри для поповнення діючих у східних областях підпільних груп (9). Так наприклад, у вересні 1950 року підпільники «Бурий» (М. Гупало) та «Липкевич» (І. Гаргат), що в подальшому були введені до складу надрайонних проводів Кам’янець-Подільського округу ОУН(б), прямували південною лінією зв’язку у Дніпропетровську область.

На зламі 1940-50-х років яскраво проявляється прагнення ОУН(б) перетворити Кам’янець-Подільську область на базу для розповсюдження та зміцнення підпільної мережі у східних областях України, що підтверджують намагання закріпитися у Вінницькій та Київській областях. Так Кам’янець-Подільському окружному провіднику підпорядковувався організований у 1949 році Вінницький надрайонний провід ОУН(б) під керівництвом «Лугового» (Й. Демчук), члени якого працювали у Вінницькому, Калинівському, Літинському, Хмільницькому, Жмеринському районах Вінницької області. За вказівкою «Скоба» із членів Віньковецького надрайонного проводу створювалися рейдові групи, що направлялися на територію Київської області. Зокрема, протягом 14 червня – 7 липня 1951 р. рейдова група під керівництвом «Кобзаря» (М. Криса) в складі підпільників «Богуна» та «Орлича» діяла на території Білоцерківського, Богуславського, Ставищанського районів Київської області (10).

Хоча на початку 1950-х років чисельність активних учасників підпілля була невеликою, але їх діяльність знаходила підтримку на значній території області і за її межами. 25 липня 1951 року відбулася нарада оперативного складу обласного управління, районних та міських органів МДБ Кам’янець-Подільської області, де в черговий раз обговорювалися питання щодо посилення практичної боротьби, викриття та ліквідації діючого на теренах області підпілля ОУН(б). Учасники наради відмічали: «В наслідок непослідовної роботи область сильно уражена оунівським підпіллям, що діє у 16 районах. Цьому також сприяє та обставина, що МДБ УРСР вважає область східною не даючи необхідних штатів та військ».

За результатами наради, з метою посилення боротьби з підпіллям ОУН(б), 27 липня 1951 року начальник УМДБ по Кам’янець-Подільській області полковник Руденко підписує наказ №0038. В документі йшлося про комплекс заходів з ліквідації надрайонних проводів Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН(б). Згідно положень наказу, для виявлення і ліквідації оунівського підпілля на території області створювалися оперативно-чекістські групи, які закріплювались окремо за кожним надрайонним проводом. Начальники оперативних груп до серпня 1951 року мали вивчити оперативну обстановку і розробити плани агентурно-оперативних заходів. Обов’язковою умовою також був підбір та вербування агентів з числа виявлених оунівських зв’язків (11)

За роки боротьби з оунівським підпіллям чекісти нагромадили чимало документів та свідчень учасників та симпатиків ОУН(б), які широко використовували у своїй роботі члени оперативних груп.

Зокрема, 26 грудня 1949 року у с. П’ятничани Ориненського району Кам’янець-Подільської області було викрито техзвено Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН(б). З криївки, де знаходилася типографія «імені Ярослава Старуха», було вилучено цінні документи: «велику кількість фотографій підпільників, автобіографії членів окружного проводу, звіти з роботи рейдових груп ОУН(б) на території Кам’янець-Подільської та Вінницької областей».

У травні 1950 року на хуторі Козак Кам’янець-Подільського району у господарстві Павла Грабовського чекісти виявили криївку, звідки вилучили документи Кам’янець-Подільського надрайонного проводу ОУН(б) (12).

Та найбільшою вдачою оперативних працівників було захоплення 8 лютого 1951 року у м. Вінниця Вінницького надрайонного проводу ОУН(б) «Лугового» (Й. Демчука). Після тривалих допитів чекістам вдалося вибити із «Лугового» цінні свідчення, які незабаром використали для ліквідації підпілля.

На основі зібраних матеріалів 8 серпня 1951 року було заведено агентурну справу № 395 під назвою «Останні» на Дунаєвецький надрайонний провід, а 17 серпня 1951 року агентурні справи № 397 під назвою «Вороги» на Віньковецький надрайон та № 398 під назвою «Схід» на Кам’янець-Подільський надрайонний провід ОУН(б) (13).

Їх метою було перевірити усі відомі конспіративні квартири на яких з’являлися члени надрайонних проводів Кам’янець-Подільського округу ОУН(б), вивчити утримувачів та можливості їх залучення до співпраці з УМДБ та розробка планів захоплення підпільників у місцях їх найбільш вірогідної появи. Особливу увагу опергруп привернули конспіративні квартири підпілля ОУН(б) у селах Руда-Гірчичнянська, Зеленче, Вихрівка Дунаєвецького району, с. Балин Смотрицького району, с. Проскурівка Солобковецького району, с. Мала Кужелівка Миньковецького району, с. Охрімівні Віньковецького району. Таким чином, плани боротьби з підпіллям зводились до вдало відібраних та організованих засідок на діючих конспіративних квартирах. Незабаром, після ряду арештів підпільників, агентурну мережу доповнила також агентурно-бойова група, що дозволило розгорнути оперативну гру із легендованим Кам’янець-Подільським окружним проводом. Та це тема окремого дослідження.

У ніч з 26 на 27 вересня 1951 р. в ході пропагандистського рейду по селах Ярмолинецького району на конспіративній квартирі у с. Покутниці Віньковецького району затримані члени Дунаєвецького надрайону «Лесь» (Іван Гаргат) та «Олег» (Петро Гречух) (14). Провідник Дунаєвецького надрайонну «Алкід» був схоплений чекістами 30 вересня 1951 року на конспіративній квартирі у с. Балин Смотрицького району Кам’янець-Подільської області. Примітно, що в обох випадках використано снодійний препарат (15).

За свідченнями «Алкіда» члени його надрайону «Гриць» та «Олесь» перебували на завданні у Гвардійському районі. Тут провідник планував провести заготівлю продуктів на зиму, зустріч із «Грицем» та «Олесем» мала відбутися у с. Данюки або Москалівка Гвардійського району (16).

8 жовтня 1951 року в ході перестрілки на організованій засідці у жителя с. Данюки Гвардійського району убитий підпільник «Гриць» (Снігур Дмитро). Для затримання «Олеся» УМДБ розгорнуло оперативну гру з виводом його на зручне для чекістів місце. Зокрема, на запасній явці у с. Москалівка Гвардійського району агентурно-бойова група залишила для «Олеся» грипс, за яким «Алкід» начебто призначав йому зустріч у с. Чаньків Дунаєвецького району. Розрахунок оперативників був вірний, вже 12 жовтня 1951 року «Олесь» потрапив у приготовану для нього пастку (17). Чекісти використали увесь арсенал допоміжних засобів аби схопити підпільника живим. В господарстві агента був встановлений апарат «Тревога» для швидкого виклику оперативної групи, агент забезпечений снодійним препаратом №47. Арешт «Олеся» (Довгань Євген) був останньою акцією у проведені агентурної справи «Останні», протягом вересня – жовтня 1951 року усі діючі на території області члени Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН(б) були затримані.

Реалізація агентурної справи «Вороги» виявилася для чекістів менш успішною.

28 вересня 1951 року підпільники «Сурмач» і «Коваль» потрапили у засідку організовану на конспіративній квартирі у с. Мала Кужелівка Миньковецького району. Хоча підпільникам вдалося вирватися з оточення, але в ході переслідування вони були убиті.

20 жовтня 1951 року у с. Майдан-Олександрівський Віньковецького району в перестрілці загинув провідник Віньковецького надрайону «Богдан» та підлеглий йому підпільник «Терентій» (Михайло Ганзюк) (18).

Частина членів даного надрайонну були ліквідовані під час пропагандистських рейдів у Київській області. Зокрема, «Богун» (Володимир Скоренький) та «Орлич» (Віталій Мельник) загинули у с. Ожигівка Ставищанського району Київської області 7 липня 1951 року в ході перестрілки з чекістами.

Учасники другого рейду «Кобзар» (Михайло Криса) та «Богдан» (Михайло Оліярник) 21 квітня 1952 року схоплені міжобласною оперативною групою Кам’янець-Подільської, Вінницької та Київської областей у лісному масиві західніше від м. Ставище Київської області (19).

Найширше майстерність провокацій чекісти змогли проявити у боротьбі з Кам’янець-Подільським надрайонним проводом ОУН(б). Після вбивства у серпні 1951 року в Ориненському районі Кам’янець-Подільської області Скала-Подільського районного провідника «Богуна» (М. Штойка) зв’язок із заходом був втрачений. Підпільники «Роман» та «Мирон» намагалися відновити зв’язок через запасний пункт у с. Іванків Скала-Подільського району Тернопільської області. Після чергової невдачі у ніч з 4 на 5 жовтня 1951 року в с. Чаньків Дунаєвецького району вони були схоплені оперативною групою МДБ (20).

Провідник «Матюшенко» разом із підпільниками «Карасем» і «Тарасом» влітку 1951 року був направлений «Скобом» на освоєння Красилівського, Чорноострівського, Старокостянтиніського районів області (21). Важкість роботи у маловідомому терені посилювала ще й втрата зв’язку з іншими проводами. Після ліквідації Дунаєвецького надрайону, через членів якого «Матюшенко» підтримував зв’язок із окружним провідником «Скобом», він активно шукає контактів як з підлеглими «Алкіда» так і з «Скобом». Чекісти вдало використали дану обставину. Через підконтрольні їм конспіративні квартири, за допомогою агентурно-бойової групи була організована переписка із «Матюшенко» з метою виведення його на зручне для затримання місце. На організованій таким чином зустрічі 2 лютого 1952 р. в с. Пашківці Ружичнянського району Кам’янець-Подільської області «Матюшенко» захоплений із зброєю в руках.

Операції із захоплення підпільників у восени 1951 року пройшли для чекістів дуже вдало, адже про більшість арештів у підпіллі було не відомо. Частково цим пояснюється успіх роботи агентурно-бойової групи, адже ніхто не підозрював їх у зраді. 5 лютого 1952 року у с. Пашківці Ружичнянського району оперативно-агентурна група заманила в пастку останніх членів Кам’янець-Подільського надрайонного проводу ОУН(б) «Тараса» та «Карася» (22)

Життя підпільників закінчилось трагічно. 27-28 травня у м. Станіславі. Військовий трибунал Прикарпатського воєнного округу засудив до розстрілу І. Гаргата («Лесь»). Вирок виконано 22 серпня 1952 року (23).

6-9 серпня 1952 року над підпільниками X. Мартюком («Алкід»), І. Ліщинським («Матюшенко»), П. Гречухом («Олег»), І. Ковалевичем («Мирон»), М. Чернегою («Карась»), М. Пирогом («Сокіл»), Й. Лазарком («Тарас») відбулося закрите засідання військового трибуналу Прикарпатського військового округу в м. Тернополі. Всіх їх засуджено до вищої міри покарання – розстрілу. 14 листопада 1952 року у м. Проскурові їх життя обірвалися. Тільки Й. Лазоркові як наймолодшому підпільнику розстріл замінено на 25 років концтаборів (24).

16 грудня 1952 року у м. Проскурові черговий смертний вирок зупинив життя Михайла Криси («Кобзарь») та Михайла Оліярника («Богдан») (25).

Таким чином, діючі на території області Дунаєвецький, Віньковецький та Кам’янець-Подільський надрайонні проводи ОУН(б) внаслідок реалізації агентурних справ «Останні», «Вороги» та «Схід» протягом вересня 1951 – лютого 1952 року були повністю знищені. Такий масовий наступ мав незворотну дію, підпілля Кам’янеччини майже припинило свою діяльність. Ще протягом 1952-1953 років під контролем МДБ на території області створювалась ілюзія існування націоналістичного підпілля з метою знищення останніх вогнищ опору радянській владі переважно у прилеглих областях. Жоден з проводів більше не відновився, а українське підпілля як джерело опору радянській владі було зломлене.

Юлія Польова

Література
1. Мизак Н. С. За тебе, свята Україно. Кам’янець-Подільська область у визвольній боротьбі ОУН, УПА: Кн.5 / Н. С. Мизак, В. І. Горбатюк. – Чернівці: Видавничий дім “Букрек”, 2006. – 349 с.
2. Ковальчук В.В, Діяльність ОУН-УПА на Хмельниччині у 1945-1953 рр. / В. Ковальчук // Матеріали XII Подільської історико-краєзнавчої конференції / відп. ред. Баженов Л. В. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2007. – Т. 2. – С. 147-162
3. Слободянюк П.Я. Воєнне лихоліття на Поділлі (1941-1945 рр.): моногр. / Слободянюк П. Я., Вавринчук М. П„ Олійник Ю. В., Смоленюк П. С., Телячий Ю. В. – Кам’янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2007. – С. 228-230.
4. ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 28. – Арк. 228.
5. ГДА СБ України. – Ф. 5. – Спр. 67580. – Т. 2. – Арк. 100.
6. Там само. – Ф. 2. – Оп. 42 (2010). – Спр. 18. – Арк. 25.
7. Там само. – Арк. 18.
8. ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 28. – Арк. 387.
9. Там само. – Ф. 2. – Оп. 42 (2010). – Спр. 18. – Арк. 26.
10. ГДА СБ України. – Ф. 5. – Спр. 44374. – Т. 1. – Арк. 37, 97.
11. ГДА СБ України. – Ф. 2. – Оп. 42 (2010). – Спр. 19. – Арк. 19.
12. Мизак Н. С. Вказ. пр. – С. 249.
13. ГДА СБ України. – Ф. 2. – Оп. 42 (2010). – Спр. 18. – Арк. 7.
14. Там само. – Ф. 5. – Спр. 67580. – Т. 2. – арк. 35.
15. Мизак Н. С. Вказ.пр. – С. 246.
16. ГДА СБ України. – Ф. 5. – Спр. 67580. – Т. 2. – Арк. 104.
17. ГДА СБ України. – Ф. 2. – Оп. 42 (2010). – Спр. 19. – Арк. 26.
18. Там само. – Ф. 2. – Оп. 42 (2010). – Спр. 19. – Арк. 28-31.
19. ГДА СБ України. – Ф. 5. – Спр. 44374. – Т. 1. – Арк. 12-14.
20. Там само. – Ф. 2. – Оп. 42 (2010). – Спр. 19. – Арк. 6.
21. Ковальчук В. В. Вказ. пр. – С. 159.
22. Мизак Н.С. Вказ.пр. – С. 298-299.
23. ГДА СБ України. – Ф. 5. – Спр. 67580. – Т. 2. – Арк. 352.
24. Мизак Н.С. Вказ.пр. – С. 307.
25. ГДА СБ України. – Ф. 5. – Спр. 44374. – Т. 5. – Арк. 165-16

 

Член надрайонного проводу ОУН-Дунаєвці Петро Гречух “Олег”

Провідник надрайонного проводу ОУН-Дунаєвці Хома Мартюк “Алкід”.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *