“Тут сиділа й звідси йде на розстріл Олена Теліга”
2015/07/22
БОЙ УПА С НЕМЦАМИ ПОД КОСТОПОЛЕМ
2015/08/21

Любомир Остапович Макарушка, поручник УГА, сотник дивізії “Галичина”

12 серпня 1899 року в селі Сівка-Войнилівська на Калущині народився Любомир Остапович Макарушка, поручник УГА, сотник дивізії “Галичина”, майор Української дивізії Української Національної Армії, доктор економічних наук, посол до польського сейму (на знимці 1944 року – у центрі, ліворуч – Роман Гавриляк).

Любомир закінчив Військову Академію у Вінер-Нойштадті. Служив у австрійській армії. У чині сотника УГА брав участь в українсько-польській війні 1918–1919, зокрема, у Чортківській офензиві УГА. Ось як він згадував про це:

«Польські війська наступали тоді головними силами на обидва крила нашої Армії, але в центрі не натискали майже зовсім, знаючи добре, що він і без цього муситиме відступити, щоби не потрапити в кліщі… Мимо дуже докучливої погоди – цілий день падав дрібний дощ – наступ ішов дуже живо вперед. Піхота і артилерія наступали переважно в одній лінії, траплялися також випадки, що артилерія переганяла боєву лінію піхоти та прямим огнем обстрілювала окопи противника». Бойові дії розгорталися у трьох напрямках: 3-я бригада наносила центральний удар на Чортків, наступаючи з Улашковець полями між Серетом та гостинцем «Ягільниця – Чортків», 7-а бригада рухалася з Ягільниці на Біло-Чортківську, а потім – на Білобожницю, 1-а і 4-а бригади почали наступ з району Залісся і, рухаючись східним берегом Серету, націлилися на Вигнанку. Ці частини, що вели бої за Чортків, належали до корпусу полковника Мирона Тарнавського. З польської сторони їм протистояла дивізія Сікорського.
Польська залога в Чорткові та цивільне населення були заскочені зненацька навальним наступом української армії: «Якраз перед нашим наступом зібралися були поляки перед будинком Окружної Скарбової Дирекції, в котрій перед тим була Начальна Команда Галицької Армії, щоби відсвяткувати свято здобуття міста, відбуваючи модні під той час «похорони України».
Зійшлися елегантно вистроєні дами, святочно прибрані панове, не бракувало також і делегатів від «влосцян». Та в тім розгарі маніфестації зашипіло щось у воздусі, потім над самими головами зібраних загриміли дві-три детонації. Майже рівночасно появилися на вулицях міста польські розбитки, що в страшнім переполосі утікали й сіяли паніку: «Уцєкайцє, бо україньци юж в мєсцє!». Хоч це все було наразі неправда й наших військ ще не було в Чорткові, одначе зібраних на святі огорнула така тривога, що велика їх частина навіть не вертала вже домів, тільки так, як стояла, втікала гостинцем піхотою до Бучача».

Любомир навчався в Карловому університеті у Празі, згодом вивчав економіку в Торговій Академії у Відні. Був активним учасником українського студентського руху..З 1922 – генеральний секретар Центрального Союзу Українського Студентства. В середині 1920-х деякий час очолював першу українську націоналістичну молодіжну організацію за кордоном – Групу Української Націоналістичної Молоді. Був членом Української Військової Організації, входив до складу Крайової Команди УВО. З 1926 належав до Українського Національно-Демократичного Об’єднання, згодом став одним із лідерів цієї політичної організації. Спільно з Д. Палієвим, В. Целевичем виступав за ідейно-політичне підпорядкування діяльності УВО керівництву УНДО. У листопаді 1927 взяв участь у роботі Першої конференції Українських Націоналістів у Берліні. У 1927-29 – генеральний секретар УНДО. Восени 1930 року під час проведеної урядом Польщі “пацифікація” був заарештований майже весь провід УНДО, у тому числі Любомир Макарушка.
У 1930-35 – посол до польського сейму.
У роки Другої світової війни – один з учасників створення дивізії СС «Галичина». 15 квітня 1943 на першому засіданні Військового Управління дивізії, було визначено його структуру: Володимир Кубійович – голова, Осип Навроцький – начальник канцелярії, Михайло Хронов’ят – призовний відділ, Любомир Макарушка – командний склад, Михайло Кушнір – відділ пропаганди, Степан Волинець – освітній відділ, Іван Рудницький – методичний відділ, Володимир Білозор – медичний відділ, отець Василь Лаба – відділ душпастирства.
У 1943-44 Любомир Макарушка – майор дивізії “Галичина”, відтак – майор Української дивізії Української Національної Армії. У післявоєнний час жив у Західній Німеччині. В 1948-51 – член Виконавчого Органу УНРади на еміграції, з 1951 – керівник відділу для ненімецьких втікачів (колишніх ДП) у банку для біженців.
Автор статей у періодичній пресі на суспільно-політичні теми та розвідок про визвольні змагання.
Помер 6 лютого 1986 року в місті Бад Ґодесберґ.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *