ПАРТІЙНІ ПРОТИВНИКИ УТОТОЖНЮЮТЬ ІДЕОЛОГІЮ ОУН З ДОНЦОВСТВОМ
2013/10/16
“Прапор червоно-чорний – це наше знамено…”. Яким був стяг УПА?
2013/10/20

ЛУКА ПАВЛИШИН

Лука Павлишин – галичанин, учитель за професією, підпоручник польської армії, став членом ОУН у 1937 р. на Радехівщині, де в 1939 р. виконував обов’язки повітового провідника під псевдонімом Вовк.

Наприкінці 1939 р. перейшов кордон і опинився в Кракові, де був деякий час військовим референтом крайової організації ОУН, пройшов навчання на вищих військових курсах керівного складу ОУН і був відзначений Романом Шухевичем. З початком війни пішов на Схід у складі Північної похідної групи бандерівського крила ОУН. У Житомирі керівник похідної групи М. Климишин призначив його своїм заступником. Згодом, під керівництвом М. Лебедя (Рубана) і Дмитра Мирона (Орлика), виконував завдання групи у Вінниці, Василькові та Києві під псевдами Вовк, Наборовський, Климчук. Його постійно розшукувало гестапо і двічі ледь не заарештувало – виручало вміння перевтілюватись і знання німецької мови.

З березня 1942 р. виконував завдання ОУН у краї “Захід” – крайовий військовий референт Проводу ОУН, обласний комендант Дрогобиччини. У Карпатах створив один з перших полків УНС під умовною назвою “Кривоніс”, що провів кілька переможних боїв з гітлерівцями. Був одним з ініціаторів та учасників військової конференції ОУН у Львові в грудні 1942 р., на якій було прийнято основні документи щодо створення УПА. Разом з В. Івахівим та М. Медведем підготував “Маніфест” ОУН, військові інструкції і статути для УПА.

У січні 1943 р. став ад’ютантом (нове псевдо – Ігор) і особистим секретарем генерала Д. Грицая (Перебийноса, Олега), брав разом з ним участь в інспектуванні групи УПА “Північ” та розбудові й військовому вишколі УПА. За рекомендацією В. Кука (Леміша) і Грицая був призначений Р. Шухевичем (Туром) командиром новоствореної після реорганізації УПА “Південь” групи УПА “Схід” (керівник від Проводу ОУН – Леміш, провідник краю “Схід”). З приходом червоних, у вересні 1944 р. в чині полковника переведений Проводом ОУН у підпілля і, будучи глибоко законспірованим, працюючи на відповідальних посадах у Львові, дієво допомагав ОУН і УПА. Як засвідчив його тодішній зв’язковий В.-Р.Дужинський (стаття “Очищення сльозою пам’яті” в газеті “За вільну Україну” від 26-27 квітня 2002 р.), він був безпосередньо підпорядкований Р. Шухевичу і відповідав за налагодження зв’язків із закордоном. Цього ніхто не знав, навіть близькі родичі, тому в колах закордонної ОУН його згодом звинуватили у співпраці з КДБ і викидали та викидають його ім’я з історичних праць і книжок. Необхідно нарешті усунути цю прикру несправедливість. Цього потребують наша історія, підростаюче покоління, рідні діти та дружина полковника Віра Миколаївна (до речі, була репресована, стала інвалідом, бере участь у роботі Львівської ГО “Свобода”).

Лука Павлишин у студентські роки був членом “Пласту”, познайомився з Дмитром Донцовим, Степаном Бандерою, Олексою Гасиним (Лицарем), Володимиром Горбовим, Ярославом Раком та іншими чільними націоналістами Львова і Долинщини (народився у 1907 р. в с.Тяпче цього району). Ставши діяльним членом ОУН, був добре знайомий і співпрацював з Р. Шухевичем (Щукою, Туром, Чупринкою), І. Климівим (Легендою), М. Лебедем, керівником СБ М. Арсеничем-Березовським (Михайлом), Кузьмінським (Єнером), М. Степаняком (Лексом), П. Дужим (Арсеном), Д. Клячківським (Климом Савуром), А. Майбою, Д. Маївським, Б. Онишкевичем, В. Сидором (Лісовиком), В. Івахівим (Сомом), М. Медведем (Карповичем), В. Івахівим, П. Олійником (Енеєм), В. Лукащуком (Кропивою), М. Козаком (Смоком), С. Новицьким (Спецом) і багатьма іншими, котрі, якщо не вижили, то впали смертю хоробрих у тій війні, “якої не бачив світ”. Про них він написав у своїх спогадах.

Отже, перейшовши після війни у підпілля, Л. Павлишин (Регент) легалізувався і працював у Львові директором школи, зав. Шевченківського райвно, виконуючи одночасно завдання ОУН під керівництвом Р. Шухевича. Це кардинально змінює образ цього діяча, якого дехто й досі звинувачує – посмертно, а газета “Шлях Перемоги” не надрукувала жодної з надісланих мною в 2002-2009 рр. статей та інформацій. Треба врахувати, що Регента було викрито й заарештовано аж після загибелі Р. Шухевича – в березні 1950 р., що його засудили аж на 25 років, з яких відбув у Гулагу 11 років, що Л. Павлишин був одним з керівників Норильського повстання політв’язнів, за що його кинули у Володимирську тюрму. За ним КДБ пильно слідкувало – тепер усім відомо про агента-сексота Ю. Семашова, який на деякий час увійшов у його довір’я (цього агента КДБ знищило у 1982р.). Є ще багато інших “що” і “але”, які я у 1996 р. сказав Миколі Лебедю в особистій розмові з ним про Луку Степановича, а також навів у новій книжці-дослідженні “Таємниця полковника Ігоря”. Написавши на підставі його спогадів і видавши з допомогою л.т.д. “Фенікс” у 1992 р. документальний роман “…Як роса на сонці”, я досі продовжую досліджувати історію ОУН і УПА, його учасників, у т.ч. й Л.Павлишина, зібрав і проаналізував багато документів та публікацій, що й лягло в основу нової книжки, щойно виданої за мій кошт у видавництві “Сполом”.

Лука Степанович в останні роки жив у Львові, де й помер у 1987 р.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *