105-ПРОЦЕНТНИЙ
2012/12/11
Микола Міхновський. Націоналізм – всесвітня сила
2012/12/16

Лист «НЕПОБОРНОГО»

«Організація Українських Націоналістів пройшла довгий шлях свого існування завдяки особливо високій моралі свого членства. Всі етапи свого існування пройшла вона, хоч які були тяжкі, і встоялася як непоборна сила, яку й до сьогодні не годен зламати ворог, хоч докладає всіх зусиль, хоч стосує найбільш вирафінувані підступні й безоглядні методи по­борювання, хоч мобілізує до тої боротьби з «буржуазними націоналістами» цілий свій імперський апарат.

Твердий характер і безоглядне довір’я провідника до підвладних і підвладних до провідника, це була нездобута твердиня ОУН.

Лицарська чесність і вірність приреченню, яке складав член ОУН, вступаючи в ряди ОУН, були крицевим панци­ром, від якого відбивалися всі затроєні їддю ворожі стріли зневіри, недовір ‘я і зради.

Життєва девіза члена ОУН «здобудеш українську державу, або згинеш  у боротьбі за неї» була членством стосована без ніяких спекуляцій, без лукавства, а щиро й дослівно без ніяких ухилів так, як це можна звичайним людським ро­зумом ті слова зрозуміти.

Дуже строго заховувана конспірація була непроходи- мою запорою для ворога, для його інфільтрації і розкладової юдиної роботи серед членства. Тому посторонні люди, чужинці, а то й вороги з подивом гляділи на організацію. Дуже часто ворог не міг вийти з дива, коли переслуховував зловленого члена ОУН, стосуючи найбільше вишукані тор­тури, які приводили члена ОУН до непритомности, а він не зломився, бо до загину визнавав засаду конспірації: «Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе зрадити тайну».

Не можна заперечити, що були випадки в історії ОУН, що слабі характери заломлювалися, але це були такі рідкі випадки, що ми ще й сьогодні можемо їх вичислити без великої напруги нашої нам ‘яти. Але все членство осуджува­ло таке заломлення, п ‘ятнувало та строго карало, а за при­клад до наслідування брало собі тих, які гідно видержали й по-геройськи загинули. Ольга Басараб, Білас, Данилишин, це були блискучі зразки, як повинен виглядати й заховуватися бойовик ОУН…

…У краєвих умовинах провідником звичайно ставав той, що піднісся на вищий позем серед загалу своєю невси- пущею працею, своєю солідністю, своєю карністю, вели­ким досягненням у праці, своїм характером як бойовик, як друг для інших, як все відданий член Організації, що вміє в кожному становищі знайти спосіб сповнити наказ, своєю ініціативою, своєю здібністю, посвятою, своєю всецілою відданістю, що була посунена до самовідречення, а при тому чесна і щира скромність у кожному випадку. Через те і провід ставився до нього з повним признанням і довір ‘ям. А члени Організації, які з ним співпрацювали, мали до нього великий респект і пошану та старалися йому помогти бути добрим провідником. Чужою була нездорова амбіція, чужим був гін до влади, чужою була заздрість, облуда, обмова, чи ревалізація.

До того причинялися умови конспірації, через що про­відника знав тільки малий круг довірених членів Організації, а для інших, що з ним не мали безпосередньої стичности, він був більше уявним, вимріяним, як чимсь реальним. Він був майже мітичним провідником, знаним тільки з наказів, які він давав і з успіхів праці, які він унапрямлював і тими на­казами провадив. Ніхто не сумнівався, що він це робить з найбільшою уважністю, .маючи на цілі найвище добро нації, справу державного усамостійнення українського народу.

З цього виросла особлива дисципліна обіперта на щиру дружню солідарність. Безоглядовий послух наказам про­відника був для члена ОУН бездискусійним. Він не вдавався в зайві міркування, чи той провідник надається на те стано­вище, чи він був би ліпший за нього.

З того родилося обопільне беззастережне довір ‘я між провідниками з підвладними в Організації. Провідник знав, іцо там, де він післав свого чоловіка, там йому бути не­потрібно, а член ОУН був певний, що все є добре, іцо йому каже його провідник і доцільне. Він не мав сумніву, що його життя і добро є його провідникові таке ж дороге, як йому. Тому радо й без проволоки сповняв наказ, який би він не був. Кожне доручення старався так виконати, щоб ніхто інший не міг того краще зробити. За найвищу честь уважав собі, коли йому призначено виконати чин, з якого нема вороття, а довголітню чи й досмертну в ‘язницю, чи смертний присуд уважав за найвище бойове відзначення.

На таких провідників і на таких членів ОУН спиралася Організація як на твердій непохитній основі в найтяжчих часах свого існування…».

Лист «Непоборного», «За належну поставу членства ОУН на еміграції».

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *