МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ
2012/10/30
КРАЙОВІ ПРОВІДНИКИ
2012/11/05

Листопадовий чин

“Туман повива Революції лик,
Його не побачиш багато.
Блідий кольпортер, мовчазний боєвик
І наче труба — пропагатор.”
Олег Ольжич, “Незнаному воякові”.

В ці вирішальні для держави дні, у передчутті масового розчарування українського народу у чергових заангажованих результатах майбутнього голосування, які потягнуть за собою народне обурення і розчарування, (а в результаті – політичну безпорадність), настав час повернути  свій погляд в не таке вже й далеке минуле. Мова йде про визначну подію майже сторічної давності – революційні події у Львові, що увійшли в українську історію під назвою Листопадовий чин.

В кінці Першої світової війни Австро-Угорська імперія остаточно почала тріщати по швах, і, щоб хоч тимчасово зберегти зовнішньополітичні позиції і територіальну цілісність, австрійський цісар видав маніфест, яким всі народи імперії закликали до створення місцевих представницьких політичних органів і посилювали їх державницькі амбіції. Для українців Галичини й Буковини цей маніфест був ковтком свіжого повітря, і вони, не гаючи часу, почали виконувати волю австрійського цісаря. 18 жовтня 1918 року у Львові було утворено Українську Національну Раду, яка одразу поставила питання про об’єднання всіх західноукраїнських земель. Проте ці плани йшли врозріз з польськими амбіціями. Поляки здавна претендували на Галичину, і ситуація все ясніше давала зрозуміти, що мирного встановлення кордонів не буде.

За таких напружених умов всі надії покладались на Центральний Військовий Комітет, який був створений ще у вересні 1918-го року. Поляки в цей час розгорнули масову пропаганду на Заході, в якій наголошувалось на “державотворчій нездатності” українців і особливій ролі майбутньої Польської держави в боротьбі Європи з більшовизмом. В кінці жовтня в Кракові було створено Польську Ліквідаційну Комісію, яка мала розпустити австрійські органи влади в Галичині, і замінити їх польськими. Подібна акція мала бути проведена в ніч з 2-го на 3-тє листопада шляхом збройного виступу за участю галицьких поляків. Ні в кого не виникало сумнівів, що ці дії будуть спрямовані в першу чергу проти українців Львова і призведуть до масових розправ серед цивільного населення. Місцеві австрійські органи були попереджені про майбутні події, але жодних дій для запобігання польському терору в Галичині не зробили. 31-го листопада відбулась вирішальна зустріч представників УНР з австрійським намісником. Але, посилаючись на відсутність вказівок з центру, він відмовив про передачу влади українцям.

Доки представники українських політичних органів на чолі з Костем Левицьким займались пустою балаканиною, Січові Стрільці на чолі з Дмитром Вітовським перевіряли зброю і готувались взяти силою те, що їм по праву належить. Пропозиції деяких членів УНР чекати маніфесту з Відня, були жорстко розкритиковані сотником УСС. Всі остаточно зрозуміли, що на наступний день Львів буде польським і погодились на збройний виступ.

В ніч на 1 листопада, о 4 годині близько двох тисяч українських вояків на чолі з сотником УСС Вітовським заповнили похмурі вулиці Львова, щоб нагадати його жителям, хто є господарем в цьому місті. Відразу було захоплено міську ратушу, над якою підняли синьо-жовтий прапор, і водночас 75 січових стрільців оволоділи австрійським намісництвом, і заарештували його службовців. Потім було зайнято комендатуру і арештовано австрійського генерала, а також роззброєно місцеву поліцію. Всі іноземні підрозділи при цьому дотримувались нейтралітету, не маючи чітких вказівок, і елементарно не бажаючи кровопролитних сутичок з місцевим населенням. Вже за годину було відключено телефон і захоплено радіо, а комісару Перемишля було наказано зайняти місто і знищити міст через Сян, щоб не допустити в Галичину підмоги полякам.

Коли місцеві жителі прокинулись, то побачили, що прохолодні ранкові вулиці Львова заполонили українські патрулі з синьо-жовтими стрічками, а над ратушею майорів національний прапор. Всі вокзали Львова контролювали українські війська, будинки було обклеєно листівками з повідомлення населення про перехід влади в Галичині до українських політичних органів, а Львів проголошувався галицькою столицею. О 7.00 сотник Вітовський відрапортував Левицькому про зайняття міста без жодних втрат. Водночас підрозділи УСС зайняли ще з десяток західноукраїнських міст. Австрійський намісник був змушений передати владу УНР і невдовзі був відправлений разом з іншими чиновниками до Відня.

Дана подія призвела до об’єднання західноукраїнських земель у складі Галичини, Буковини і Закарпаття, і в свою чергу – до виникнення ЗУНР. Цей виступ є ознакою дієвого націоналізму, який існував 100 років тому і живе зараз. Приклад сотника УСС Дмитра Вітовського – це приклад чудового лідера й організатора, взірець українського офіцера, на прикладі якого мають виховуватись сучасні військовослужбовці ЗСУ. Листопадовий чин – це один з найкращих в українській історії прикладів акції прямої дії і націоналістичної практики, якої не вистачає багатьом представникам сьогоднішніх суспільно-політичних рухів, що тим чи іншим чином пов’язують себе з українським націоналізмом. З багряного вогню листопадової революції виросла незборима ОУН. І в наші дні, коли ми опиняємось в безвихідній ситуації і задаємось питанням: “Що робити далі?”, варто просто заглянути в наше славне минуле. Все, що від нас вимагається це просто повторити справу наших предків не лише на місцевому, а й на загальнодержавному масштабі. На тлі сьогоденних подій у політичному житті нашої держави має відбутись свій Листопадовий зрив, революційне полум’я якого викурить з нашого великого будинку всю чужорідну нечисть і зробить нас повноправними господарями своєї країни.

Друг Вітовський

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *