Українські націоналістичні рухи та “кримське питання” у 1990-х рр.
2012/05/23
МІФ ПРО “ВЕЛИКУ ВІТЧИЗНЯНУ” Й СИНДРОМ НЕПАМ’ЯТІ
2012/05/23

Місто на трьох пагорбах Ворскли

У давнину міста намагались максимально вигідно вписати в навколишнє середовище. Полтава побудована саме за цими законами. Вона лежить у низинній заболоченій заплаві Ворскли та на високому плато її правого корінного берега. Це плато розділене балками на три виступи, які й називаються Інститутською, Івановою та Монастирською горами.

  Найпівденніша — Інститутська гора. Ця назва закріпилася вже в XIX ст. завдяки інституту шляхетних дівчат, який відкрили тут у 1818 р. Яка назва була до цього, на жаль, невідомо. Іванова гора найбільше виступає у заплаву, височіє над рівнем моря на 154 метри. Саме тут у 1917-1918 рр. були городище і фортеця, звідси фактично й почалася Полтава. Ця назва також значно давніша, так гору стали називати вже в XIX ст. через садибу Івана Котляревського. У XVIII ст. вона називалась Подільською через Подільську браму, що вела до Подолу. Тоді цей район був ще передмістям. Монастирська гора — найпівнічніша. Тут ще на початку XVII ст. був заснований монастир. Саме тут русло ріки найближче підходить до берега.

  Територію сучасної Полтави прорізає вісім балок і ярів. Інститутську гору підрізає Кобищанський яр, який з’єднується з Очеретянкою та Чамариним яром. Іванова гора відділяється від Інститутської Мазурівською балкою, яка відгалужується у Миколаївський яр. З північної сторони від Іванової гори розпочинається Панянський яр. На північ від нього — Бойків яр, що впадає у 3дихальний яр, котрий відділяє Монастирську гору від основного масиву.
   Кобищанський яр називається так через те, що ще в XVII ст. на схили прийшли вихідці з села Кобижичі. Очеретянкою називалися струмок і балка через густі зарості очерету. Від назви Чорний яр виникли навіть прізвища: Чамаренко, Чамара. Назва балки та прилеглої до неї ділянки фортеці — Мазурівка — має різні тлумачення. Скоріш усього, вона пішла від етнографічної групи поляків (мазури), переселених сюди. Миколаївський — відгалуження Мазурівської балки, названий через Миколаївську церкву, яка була побудована там ще на початку XVII ст. Вона стояла на невеликому виступі, котрий з того часу називався Миколаївською горою.
   Яр Панянка був утворений струмком, який впадав у Тарапуньку. Цей район зветься так з початку XVIII ст. Існує дві легенди, пов’язані з Панянкою. Перша повідає, що у 1710 р., коли лютувала в Полтаві чума, одному сотнику явилася панянка й сказала, що, якщо тут викопають криницю, то хвороба мине. Інша пов’язана з чудодійним джерелом та трагічним коханням заможної шляхетної пані Зосі (Марисі) та козака Івана.
   Бойків яр, скоріш усього, пов’язаний із родиною Бойків, які жили тут чи володіли цією землею у XVIII ст. Федір Бойко був полтавським отаманом. Бойків яр разом із іншими балками і ярами відділяє Іванову та Монастирську гори. З півночі на південь міською територією проходить ще один яр з цієї системи — Здихальний. Вірогідно, його назва з’явилася у 1710-х рр. після Полтавської битви. Саме ця місцевість була ареною війсь­кових дій. Межі ярів у XVII-XVIII ст. розширювалися, видовжувалися, виника­ли нові відгалуження. Так, на планах початку XVIII ст. не показа­ний Панянський яр. Оче­видно, в той час він лише формувався. Початок йо­му поклав розмитий весняними водами фортечний рів, що обмежував фортецю з півночі. Мазурівка та Бойків яр та­кож поступово розширювалися.
   Найбільш точно системи полтавських водойм відображають плани 1709 р. та план Долгорукова 1772 р. Полтава на них розміщена на право­му березі Ворскли, поряд із місцем впадання в Коломак. У цій ділянці за­плави Ворскла має багато приток, рукавів, стариць, заток. Ріка тут утворює широку заплаву, що пе­ріодично затоплювала­ся весняними паводками. На правому березі була болотиста заплава, тому зв’язок мешканців міс-та із лівим берегом уск­ладнювався. Але одноча­сно це захищало фортецю від нападів зі сторони ріки. Ворскла не була судноплавною через невелику глибину і численні водяні млини.
   Полтавським плато протікали безліч струм­ків та річечок — приток Ворскли. Серед назв, поширених у XVIII столітті: Полтавка, Кобищанка, Очеретянка. Однією із найбільших була річка Рогізна, яка протікала по дну Здихального яру. Мазурівською балкою текла річка Полтавка, яка в давньоруський час нібито носила назву Лтава, а у XIX ст. називалася Старою Полтавкою. Це єдина значна річка в межах Полтавської фортеці та надійне джерело водопостачання під час облоги. Полтавка витіка­ла з джерел на початку балки (сучасна площа Леніна) та підживлювалася джерелами, які виходили на поверхню під Миколаївською горою. Протікала по території колишнього дубового гаю (тепер — парк імені Ленінського комсомолу), далі паралельно сучасній вулиці Леніна, а на Подолі по трасі сучасної Пролетарської та впадала у Ворсклу. У XIX ст. верхня частина цієї річечки (від сучасної вулиці Конституції до Миколаївської гори) зміліла, і живити її стали джерела біля Миколаївського яру.
Валерій Анікеєнко
Мапа Полтавської фортеці (схема ХVІІІ ст.)
Монастирська гора
Річка Тарапунька сьогодні
Мапа Полтави
Центр Кобищанів (нині вул. Карла Лібкнехта)

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *