«КАРНИЙ ЗЛОЧИН НЕ РАДИ ОСОБИСТОЇ КОРИСТІ»
2012/09/16
Держава як ворог народу
2012/09/16

НАЦІОНАЛІСТИЧНІ УНІВЕРСИТЕТИ

Про те, що в’язниці і табори є добрими університетами для політичних в’язнів – стало широко відомо з радянських каральних закладів. Але несправедливо забутим є досвід українського підпілля власне у польських тюрмах.

От хоча б уявити видання в’язничної газети! А «Тюремні українські вісті» справно виходили на близько тридцяти аркушах цигаркового паперу у Дрогобицькій тюрмі. Саме з цього видання політичні в’язні мали значно більшу та повнішу інформацію із зовнішнього світу, ніж їх сторожі.

Редакторами були доктор Кобільник та Богдан Підгайний. Останній був засуджений на згаданому Варшавському процесі, а в’язні цього процесу підлягали окремим припи­сам, які, поміж іншого, передбачали можливість отриман­ня легальних газет. Втім, газети були не єдиним джерелом інформації, окремі в’язні, виконуючи допоміжні функції при адміністрації, могли слухати радіо. Ще інші, котрі не підлягали під політичні статті, мали право під конвоєм вихо­дити в місто. Це все слугувало джерельній базі для редакції. Уже в кінці 1930-х, коли розпочалася військова драма на Закарпатті, додаток до «Тюремних українських вістей»- ви­ходив щоденно.

Досвід підпілля творив й нові форми комунікації та про­ведення дозвілля. Так, засуджений на Варшавському процесі на довічне ув’язнення Микола Климишин за допомогою аз­буки Морзе дізнався, що в сусідній камері перебуває його далека знайома Дарія Гнатківська. Коли вони через стінку досхочу поспілкувались, то за допомогою перестукувань розпочали грати в шахи, розграфивши на підлозі поле, а з соломи зробивши фігурки.

Інший ув’язнений з цього процесу – Ярослав Карпи- нець – зробив із хліба та паперу модель літака з пристроєм до керування. Згодом його змусили презентувати свій про­ект, після чого в’язничний сторож конфіскував цей чудо- винахід.

Завдяки німецьким в’язням, українські націоналісти си­стемно вивчали німецьку та англійську мови, а подекуди, щоб здобути кращі успіхи, принципово намагалися не роз­мовляти з німцями польською.

У більшості в’язниць, де перебували націоналісти, було введено для вивчення різні підпільні курси з історії України, ідеології, іноземних мов. На цигарковому папері писалися лекції, які під час прогулянки у тюремному дворику, екза­менувалися.

Чи не найвідомішим учнем «тюремних університетів» був Гриць Перегіняк. Цей неграмотний сільський хлопець у свої 23 роки опинився за ґратами із довічним терміном. Проте його дуже підбадьорила зустріч у в’язниці зі Степа­ном Бандерою. Для простого коваля це був добрий знак, що поруч з ним сидить син священика із сусіднього села і хоч загартованому до різних невигод Грицю в тюрмі велося не­погано, він почав на дозвіллі багато вчитися. І навіть, коли Бандеру забрали зі «Святого Хреста», Гриць самостійно пе­речитав велику частину тюремної бібліотеки, а коли під час II Світової потрапив на волю, то пройшов кілька військових курсів. Свій життєвий шлях Гриць Перегіняк закінчив у 1943 році сотником першої сотні УПА на Волині.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *