Протибільшовицькі виступи на Полтавщині першої половини 1919 р.
2013/09/18
Батальйон “Нахтігаль”
2013/09/25

НЕЗНАЙКИ І ВСЕЗНАЙКИ УТОТОЖНЮЮТЬ УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ З ДОНЦОВСТВОМ

Побіч партійних противників плутанину щодо особи Д. Донцова та його впливів в організованім українськім націоналізмі вносили і далі вносять незнайки, з яких дехто стає в позу всезнайка. Вони то утотожнювали і утотожнюють донцовство з організованим націоналізмом та визнавали Донцова батьком українського націоналізму.

А втім сприяли тому зовнішні обставини. Справа в тому, що ідеологічно-програмова та вишкільїш література ОУН по нинішній день не с велика. Але важніше те, що перед 2-ою світовою війною і ця невелика літератури УВО-ОУН була не тільки нелегальною на територіях, окупованих большевикамн, але й під іншими окупаціями, зокрема на українських землях під Польщею. Не дивно, що поширення цієї літератури стрічало великі труднощі, а тому було обмежене, отже ця література не могла бути кожному бажаючому доступною. Крім цього не кожний її бажав мати вже хоч би тому, що небезпечно її було посідати та наражало її власника на тюрму : так напр. за “Сурму” і “Розбудову Нації” польські суди засуджували на кілька років ув’язнення, а були випадки засуду на 8 років! Тому і з цих причин, і у писліді труднощів кольпортажі, і в наслідку утруднених транспортів із закордону, поширення підпільної літератури УВО-ОУН було дуже обмежене, а в додатку час її поширення дуже короткий: коли легальна книжка чи журнал мали “довге життя”, бо вони могли довгими роками переховуватися по публічних і приватних бібліотеках, де були постійно до розпорядимості.

Коротке було життя нелегальної книжки, журналу чи часопису. які з таким трудом дійшли на призначене місце до рук читача, бо в обличчі постійної загрози ревізії і арештувань їх треба було часто дуже скоро нищити. А втім і ті читачі, яким підпільна література була доступна, не все діставали її постійно, число за числом чи книжка за книжкою.

Коли така була доля літератури УВО-ОУН, то в тому часі “Вістник” і твори Д. Донцова були друковані легально в Польщі, ні один твір, включно з “Націоналізмом”, не був конфіскований польською цензурою, і тому були вони доступні кожному не тільки в книгарнях і бібліотеках, але навіть в’язням у тюрмі. Скільки то людей познайомилося з “Націоналізмом” Донцова саме в тюрмі! І саме людей, які “нічого не читали” або дуже мало читали на волі! Не дивно, що такі люди за деревами не бачили лісу. І не дивно, що для декого ідеологія українського націоналізму обмежувалася до “Націоналізму” Донцова і “вістниківства”: отже є один ідеолог, що більше, батько українського націоналізму Донцов (ось так, як В. Липннський с одиноким ідеологом українського гетьманства) і є ОУН, яка цю ідеологію визнає і здійсню*; (як у гетьманців “Союз Гетьманців-Державників”). Справді все виходило просто і навіть не треба було собі морочити голову запитом: Як це так — ідеолог живе собі явно-славно в Польщі, друкує легально і за дозволом польської цензури ідеологію націоналізму, а визнавці цього ж націоналізму, члени УВО-ОУН, чомусь то сидять або в підпіллі, або закордоном, або в тюрмах, де вони — чи не дивно? — можуть зовсім легально й з дозволу окупаційних судових властей читати “Націоналізм” Донцова. Що більше, не морочили собі цим голови навіть деякі націоналісти, мало ознайомлені з ідеологією ОУН, для яких Донцов також був батьком українського націоналізму і одиноким, — а коли не одиноким, то найбільшим — ідеологом українського націоналізму.

А втім чи треба дивуватися» що так думали 15 чи 20 років тому 18-20 літні члени юнацтва ОУН. які робили перші кроки в підпіллі і брали перші політичні книжки в руки (починаючи, розуміється, від “Націоналізму” Донцова), коли колишній довголітній найближчий співробітник Донцова (а теперішній його противник!) д-р М. Шлемкевич, що його дехто вважає за знавця цієї справи, вже понад 12 років висуває при своїй концепції “синтези” таку схему: український соціялізм представлений його ідеологом М. Драгомановим, український монархізм репрезентований В. Липинським. а український націоналізм персоніфікований в особі Д. Донцова. Хоч це ясно і просто* але все ж дивно навіть не те, що д-р Шлемкевич висунув таку схему, як те, що він із надзвичайною впертістю її обстоює вже 12 років, і ще тепер її пропагує, хоч ще 12 років тому йому вказано на її хибність і примітивність. А втім і без того вже і сліпий міг за цих 12 років побачити, що Донцов не тільки не був і не є батьком українського націоналізму (ним є Міхновський!), ані одиноким сучасним його ідеологом, але ідеологія Донцова. оте “вістниківство” (як він сам її називає) не є ані ідеологією ОУН, ні УГВР, ні навіть не є офіціяльно ідеологією ОУНР (де опинилося найбільше визнавців ідеології Донцова і де вже по 2-ій світ, війні Донцов знайшов своєрідний притулок), отже Донцов із своєю ідеологією сьогодні не персоніфікує націоналістичного табору, ні в цілості, ні частинно.

Володимир Мартинець, “Ідеологія організованого і т.зв. волевого націоналізму”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *