Такий своєрідний і не зрозумілий цей “русскій мір”
2012/03/22
Наддніпрянський погляд на розстріляне Закарпаття
2012/03/23

ОСТАННІЙ ПРИЇЗД ПРЕЗИДЕНТА

За майже два десятиліття, впродовж яких Польща воло­діла Галичиною, найвищі польські урядовці лише двічі відвідували Львів. Вперше – у вересні 1921 року, коли в столиці Галичини побував перший керівник польської дер­жави маршал Йозеф Пілсудський. Тоді УВО зустріло його пострілом Степана Федака. Через три роки – 5 вересня 1924 року Львів відвідав Президент Польщі Станіслав Войцеховський. Бомба, яку кинув у карету президента український бойовик на п’ятнадцять років, до падіння польської держа­ви, знеохотила урядовців відвідувати Львів.

Приїзд Войцеховського відбувався з нагоди відкриття «Східних Торгів» – великої події в економічному житті, що мала спонукати до тісних торговельних стосунків Польщі та її південно-східних сусідів. Перед тим відбулася важ­лива міжнародна подія – 15 березня 1923 року Радою Амбасадорів у Парижі було визнано територію Галичини за Польщею. Юридично це поставило крапку на надіях українців на свою державність. Проте, приїзд Президента неабияк «підбадьорив» членів УВО, які одразу вирішили в притаманний для них спосіб привітати високого гостя.

З цієї нагоди було виготовлено дві бомби та підібрано двох бойовиків, які заздалегідь приїхали до Львова й кілька днів вивчали вулиці та закапелки міста. А 5 вересня, під час урочистого переїзду президента та його ескорту вулицями Львова, під гучний крик збудженого натовпу «Нєх жиє!», в сторону Войцеховського полетіла бомба. І хоча бомба не вибухнула, це привело до великого замішання людей та безславної втечі керівника польської держави зі Львова. Усі гучні заходи з нагоди «Східних Торгів» були скасовані.

Керівництво УВО в перших хвилинах було готове поста­вити «хіміка», який виготовив вибухівку під організаційний суд, але уже ввечері того дня стало відомо, що вибухівка здо­була високу оцінку фахових спеціалістів, проте не спрацю­вала через те, що основний вибуховий складник «меленіт» набрав вологи й втратив свої вибухові властивості.

Це був чи не єдиний випадок в історії УВО та пізнішої бойової діяльності ОУН, коли атентат складав загрозу жит­тю великої кількості невинних людей і те, що він не відбувся не надто засмутило його організаторів. Пропагандистська ціль була виконана на сто відсотків, а подальше слідство не виявило ні виконавців, ні організаторів.

А втім, «виконавця» знайшли одразу й у тому самому місці. Обвинувачення було висунуто єврею Штайгеру, що пізніше призвело до великого судового процесу. Як часто бувало в подібних випадках, світова єврейська спільнота об’єдналася в підтримці Штайгера й інтенсивно розпочала наводити контакти із керівництвом УВО. Євгену Коновальцю було запропоновано три пропозиції: щоб УВО офіційно взяло на себе відповідальність за виконання невдалого атентату; щоб бойовик зробив таку ж декларацію; єврейські кола висловили готовність перевезти бойовика до Америки й там забезпечити його поселення, а також надати фінансову компенсацію УВО.

Команда Української Військової Організації відмовилась від цих пропозицій. УВО офіційно взяла на себе відпові­дальність за бойовий чин, але не виявила ім’я виконавця та самостійно переправила його в Західну Європу.

Так закінчилось перші й останні відвідини Президентом Львова, що уже юридично належав до Польщі. В пізніші роки Пілсудський переїжджав через територію Галичини, коли відвідував Румунію, але це все здійснювалось таємно й ставало відомо загалу лише після офіційних звітів з відбутих міжнародних візитів.

Святослав Липовецький“Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

С. Войцеховський у Львові, 1924 р

 

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *