ОТРУЮВАЧІ ДУШ: ЯНІВ ТА СТЕЦЬКО
2012/09/03
БЕРЕЗА КАЛУЗЬКА
2012/09/07

ОСТАННЄ СЛОВО СТЕПАНА БАНДЕРИ

«Прокурор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт українських терористів та їхній штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя. Про ці акції мені не дали змоги говорити, навіть про мою власну діяльність. Тому я мусів обмежитися тільки до тих окре­мих фактів, які є предметом цієї розправи.

В   звіті   говорилося, що комісар Кособудзький стосує супроти українських політе ‘язнів спеціяльні методи, вживає шикан і репресій і що в’язні плянують перевести, як протиакцію, голодівку. Я дав наказ зібрати докладний матеріял і, маючи в руках  докази, що комісар Кособудзький не тільки організував, не пільки репрезентував, але й сам у першу чергу виконував ці сі репресії, я на проект голодівки не згодився і заборонив її, тоячи на становищі, що коли пристосовується терор су-роти українських політичних в ‘язнів, то невказане є, щоб іягар боротьби з цим упав на плечі тих товаришів, які є езборонні і з якими в ‘язнична адміністрація може зроби­ли, що схоче. Я вважав, що Організація має обов ‘язок взяти іих товаришів в оборону і з цієї причини я дав наказ вит­ати атентат на комісара Кособудзького. Суду не було. Я казав уже, що Організація судила тільки українців; коли ж ішло про представників польської влади, чи польських дер­жавних інституцій, то суду ми не переводили.

Щодо замаху на волинського воєводу Юзефського, то цей атентат мав те саме тло, що й плянований атентат на куратора Ґадомського і виконаний атентат на міністра Пєрацького. Воєвода Юзефський мав згинути не тому, що – як каже прокурор – хотів зближення двох народів, а тому, що метою цілої політики польського уряду, зокрема на Волині, яку репрезентував Юзефський, була державна й національна асиміляція українців.

На директора Бабія і на Бачинського Революційний Три­бунал видав присуд смерти за злочин національної зради. Прокурор сказав, що я не дав тут доказів вини директора Бабія та Бачинського. Я навіть не намагався цього роби­ти, бо те, чи вони винні, чи невинні, розглядав Революційний Трибунал, який, на підставі конкретних даних і матеріялів, видав присуд. Я тільки назвав тут ті злочини і прови­ни тих людей, за які їх засудили. Кожний зрозуміє, що з конспіративних мотивів я тут не міг переводити доказів вини тих людей. Ми стоїмо на становищі, що обов ‘язком кожного українця є підпорядкувати свої особисті справи і ціле своє життя інтересам і добру нації. Коли ж хтось добровільно і свідомо співдією з ворогами в поборюванні, і то фізичними методами, українського визвольного руху, ми стоїмо на становищі, що за такий злочин національної зради належиться лише кара смерти. Суд, якщо ті засуди смерти видав, мав мандат від ОУН.

Третя справа-це справа протибольшевицької акції. Про­курор сказав, що бодай побічним мотивом при вирішуванні атентату на совєтський консулят у Львові було те, що Організація хотіла зареатувати теж: на наладнання польсько-большевицьких взаємин, що хотіла їх попсувати. Я сам про цей атентат вирішив, я дав наказ його викона­ти і заявляю, що ми абсолютно не брали до уваги того мо­менту. Не тільки з практичних, але в першу чергу з засадничих мотивів. ОУН у своїй політичній програмі відкидає орієнтацію на когонебудь. ОУН відкидає концепцію відбудови української держави при нагоді польсько-большевицького конфлікту. Польсько-большевицькі взаємини не можуть вирішувати про наші політичні розрахунки. Зрештою, з історії знаємо, що всякі такі концепції діставали в лоб і що коли йде про Україну, то Польща з Москвою завжди по­годжувалися. Всі бойові акти, які розглядано в цій залі, є тільки фрагментом і то не цілої революційної, але навіть самої бойової діяльности.

З розправи виходило б, що ОУН цілу свою діяльність зво­дить головно до бойової акції. Заявляю, що ні програмово, ні якщо йде про кількість членів у поодиноких ділянках організаційної праці, бойова акція не є єдиною, не є пер­шою, але рівнорядною з іншими ділянками. Тому, що в цій залі розглядами атентати, що їх виконувала Організація, міг би хтось думати, що Організація не числиться з жит­тям людини взагалі і навіть з життям своїх членів. Ко­ротко скажу: люди, які ввесь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть втратити життя, такі люди, як ніхто інший, вміють цінити життя. Вони зна­ють його вартість. ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить; аче – наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати. Вам найкраще відомо, що я знав, що накладу головою, і відомо вам, що мені давали змогу своє життя рятувати. Живучи рік з переконанням, що я втрачу життя, я знав, що переживає людина, яка має перед собою перспек­тиву в найближчому часі втратити життя. Але впродовж: цілого того часу я не переживав того, що я переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика і того, хто вбив Пєрацького…».

Останнє слово Степана Бандери на «Львівському процесі».

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *