ЗАКОН ПРО МОВИ: Нафіга тролю баян?
2012/06/06
ПРОПАГАНДА ТА КУЛЬТ
2012/06/11

ОУНівське підпілля на Донеччині. Частина 4

Як це було поставлене у Слов΄янську: 1942 рік, організовується «Просвіта», записується 400 людей, при ній організовується кооператив, в якому функціонують столярна, слюсарна майстерні, ділянка розробки лісу, столова, в якій можна раз у день безкоштовно поїсти (при тотальному голоді, який був), буфет и магазин. Це було буже потужна економічна база, яка зберегла при німцях багато народу. Це вчителі, яких не евакуювали совєти і їх при німцях фактично врятували оці місцеві націоналісти. В Маріуполі така ж ситуація і є точні дані. 400 людей утворювало просвітянський кооператив і такі кооперативи організовувалися практично в усих районах, контрольваних ОУНівцями. Так, ми можемо сказати, що вони заклеювали портрети Сталіна, але садили їх же не за те, що вони заклеювали ті портрети, а за те конкретно, що вони були саме українськими учителями, у них находили листівки з антисталінськими і антирадянськими текстами і те, що хтось з них не заклеював портрети Сталіна не вважалося пом΄якшувальними обставинами.
Ми випустили такий «самвидав» – «ОУНівське підпілля Донеччини», у нас є своя друкарня, ми спокійно видаємо книжки з нормальною поліграфією. Тираж три тисячи примірників. Книжка розійшлася миттєво. Ви її всі бачили, або чули, це коротка довідка, написана мною про стан ОУНівського підпілля 30-50-х років тут, на Донбасі, з аналітичними викладками, писалася, щоб люди мали якесь уявлення про тему. Тут є коротка довідка про стан української освіти та культури на Донеччині в 1917-1945 роки. Є дві «совсекретні» аналітичні записки, протоколи допитів по Краматорську, по Ясинуватій, і стаття про ОУН у Слов΄янську. Видання написане дуже простою мовою. Я вважаю, що чим менш подається специфічної термінології, тим легше читається.

Друга книжка «Діяльність підпілля ОУН на Сході України». Це Товариство «Спадщина», яке організоване в піку Володимиру В΄ятровичу, який вважає, що головні герої ОУН були тільки на Заході України, аж до динозаврів – все діялося тільки там і весь український рух теж походив з Галичіни. Це нічого, що тут були повстанкоми, що люди воювали, що лежать у нашій землі забуті, скривджені. Головне по його, В΄ятровича версії і діям це довести, що саме там були основні події спротиву. Ми утворили таку групу з пячти осід, від Сумщини до Донеччини і видали цю книжку. Тут пять статей. Кожний з авторів написав окремо по Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській, Сумській і Донецькій областям. В кннизі є фото, документи, посилання.

Наступний розділ мого виступу: чим займалося ОУНівське підпілля в нашій області? Скажу одразу, що ОУН потрапило в область за надзвичайно комфортних умов. На час приходу всі радянські партизанські загони пішли з території області. Хоча за тих, так званих партизан, це окрема розмова, але навіть якщо вважати, що вони були хоч на десяту частину того, що подавала радянська влада, то й тоді вани повинні були наносити тяжкі удари по німцям. Чи було це в області? Партизанам для ведіння якихось дій потрибні хоч якісь ліси, яких у нас у області обмаль. Їхні загони НКВД розташовувало в рвйоні Дінця й Сніжного-Сіверська. При відході радянських військ вони з ними й пішли, бо були в паніці й деморалізовані. Другий чинник «комфрртності» для ОУН було те, що радянська агентура, залишена при відступі, якої було доволі багато (667 осіб, за даними СБ), лишилася фактично без зв΄язку. А розвідник без зв΄язку нічого не вартий. Так, вони внідрили багато своїх людей. В Костянтинівці деякий час працював навіть бургомістром Коротков і потім, як я бачу по справам дуже добре висвітлював діяльність ОУН. Секретарем міської Управи тут працював Вібе – німець з села Катеринівки Костянтинівського району. В Горлівці, у місті Комсомольськ (шахта «Комсомольська») внедрили Григорія Чеховського. В Донецьку, дякуючи Івану Івановичу Кулазі, бо те, що ми не встигли скопіювати, то він зробив, вдалося закорінитися одному з завкафедр Донецького медінституту Роману Дорошенку. Якщо хтось читав книжку «Под псевдонимом Дорошенко», або «Герои невідімого фронта», той підтвердить, що Дорошенко був нормальний радянський шпіон, агент, розвідник, не варто казати на нього «зрадник», бо людина робила свою справу. Чим йому повезло? Він був дуже гарно законспірований в Сталіно і ще повезло тим, як я вважаю, що на нього напоролися члени ОУН(б) першої похідної групи Булавського, він з ними законтачив. Другий раз на нього напоровся сам Стахів. Він не знав, що Дорошенко агент НКВД, а Дорошенко говорив, що ми повинні бити німців, німці вороги, то довіра до нього була доволі велика. Він спокійно дожив до 1943 року, мав свою поширену агентурну сітку. Завдяки Кулазі, ми знаємо хто здав п΄ять нашіх ОУНівських організацій – це Роман Андрійович Дорошенко. Це Волноваха, Мар΄їнський район, Ольгінський, Маріуполь. Він ретельно написав все, що міг. У мене є багато копій його агентурних заміток, які дуже легко читаються інаписані професійно. Він до кінця вів керівника міського проводу Свічинського, який був, як свідчить з його ж записій його товаришем, він домомагав його арештовувати, потім був нагороджений, виведений на територію Західної України і закорінився у Львові. Після виходу нашої майбутньої книжки про партизанів її прочитають його нащадки, внуки, правнуки, можливо їм буде приємно, можливо ні…

При всьому тому, і це є важлиивй момент: в області не було російського руху. На відміну від Одеси, на відміну від Криму, де ОУНівці натикнулися на велику роботу місцевих російських патріотів, де діяли, як емігранти, так і місцева інтелігенція, то на території Донеччини, тільки в Сталіно вони мали таку серйозну протидію.
Десь у 1943 році почала виходити газета «Ехо Приазов΄я». Її очолював такий Чурілов, який потім емігрував на Захід, став там відомим монархістом. Це теж, мабуть зіграло свою ключову роль, і сьогодні навіть російські історики, є така книжка «Битва за Донбас», визнають, що Донеччина у подавляючий більшості території контролювалася ОУН. За підрахунками у 1950 році була видана така книжка «Політіко-економіческоє состояніє Донєцкой області». Це кожний відділ НКВД писав історію свого району. В ній сказано, що 17 із 35 районив (по тому поділу) працювали на ОУН. Це доволі багато. Не працювали грецькі райони, які межують з Запоріжжям, був фактично задавлений Артемівськ, бо, як каже Стахів, там дислокувався Абвер і поруч проходила лінія фронту, тому там просто брали й стріляли. Також практично не було охоплене підпіллям район Харцизська, сніжного, Єнакієвого, Тореза.

Далі буде…

Сашко Добровольський
Джерело: Military Ukraine

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *