ПОВСТАНЬ, УКРАЇНЦЮ, СКОРІШЕ ПОВСТАНЬ!
2012/07/06
«ГОНТА»-МАЦЕЙКО
2012/07/09

ОУНівське підпілля на Донеччині. Частина 8

На сьогодняшній день я хочу вам сказати, що найкращі архіви знаходяться в Донецьку. Всі інші архіви, включаючи київські, складаються зі звітів. Що таке звіт – в звіті ми пишемо те, що нам треба написати. А що таке протокол, що таке «вєщдокі» – це першоджерела. В нашому двотомнику будуть всі посилання на надруковане там. Журналісти, історики, краєзнавці приходите до архіву, диктуєте номер і кажете: «Здрастуйте, товарищі чекісти, показуйте!!!». І вони будуть по закону забов΄язані вам все предоставити. І ви ознайомитеся, перевірете все те, про що я тут розповідаю. На сьогодняшній день Донецька область розпрацьована на Сході найкраще. На сьогодняшній день особисто я не бачив всього приблизно 15% матеріалів.
Щодо агентури. Я прихильник того, що радянську агентуру треба здавати. Вони повинні отримати, як то кажуть – «по заслугам». Був у нас в Слов΄янську великий піп Бужинський Костянтин, який під псевдо «Слов΄янський» з 1924 року працював на ГПУ. Він відкривав Святогірський монастир. У Святогірську вішають його портрети, а я кажу: «Ви запитайте скільки на ньому крові?». Його залишили у Слов΄янську для боротьби з радянською контрреволюцією, з німцями. Приходять радянські війська і він стає ректором академії а Загорську. Скільки для цього треба було здать людей? Много! Він закриває УГКЦ. Про це є документальний фільм, де особисто розповідається про нашого героя.
Чому ми не можемо одблагодарити цих людей? «Народ должен знать своих героев!». І бажання тих, хто в майбутньому захоче займатися «копитостучанієм» буде набагато меншим, тому, що вони будуть знать, що все одно прийде час, найдеться тупий дядя опер, який обов΄язкуово здасть ваше призвище такому, як я. По «производственной необходимости».
Але повернемося до ОУН.
Весь 1943,44,45 рік проводилися операції по ліквідації ОУН на Донеччині, причому вони проводилися по всій території області. Ясинувата й Волноваха ліквідовувалася залізничним НКВД (був такий підрозділ). Маріуполь ліквідовувався силами Маріупольського НКВД. У Горлівці, на півночі області ліквідовували місцеві. Але багатьох ОУНівців брали, як членів «Просвіти» і судили, як просвітян. І за статистикою у серії «Реабілітовані історією» вони у нас не ОУНівці, а просвітяни. А коли дивися їх свідчення, то бачиш, що це керівництво ОУН. Не могла людина в 1944 році вийти й сказати: «Я член ОУН!». Це ж куля.

Чому я акцентую на тому, що Донецька область сама цікава? Наприклад: що зберігається в СБУ Донецька? Ви пам΄ятаєте такого Підтинного? Це людина, яка працювала в Краснодонському Гестапо. Де ці матеріали лежать? Вони лежать в Донецьку, не і Києві. Він (Підтинний) працював ковалем в селі Артема Костянтинівського району. Шляхом опізнання його зачепили. Він пішов в біга. Здається, це був 1950 рік. Саме цікаве, наскільки ця людина була продумана і наскільки не ефективною була робота НКВД. Його арештували через пів року на території того ж району (!). Яким способом? Він став, здається, секретарем місцевої сільської ради (!). І коли його взяли, то у нього є у свідченнях, що в період, коли його шукали, він отримав золоту медаль ВДНХ, за його плідну працю у животноводстві Костянтинівського району (!). Повторюю: ці матеріали лежать у Донецькому СБУ.
Я маю надію, що мій, може в чомусь сумбурний виступ, тому сумбурний, що багато фактів, матеріалів й документів задіяно, підштовхне людей до того, що ви пофамільно пройдетесь по Волноваському району, по Авдіівці, де, як ми знаємо було заарештовано багато освітян, директорів шкіл, і зробите те, що ми зробили на півночі, ми детально упорядкували картотеку таких осіб. В їхніх родичів є їх фотографії, тому, що історія ожива тільки з допомогою фотографій.
Остання група була ліквідована на території міста Красноармійськ, яка випускала підпільний журнал «Друзі українського народу». Член цієї групи Ушкварок досі живий, йому дали вишку, заміниди 20-ма роками. Живе він в місті Димитров.
На території Сніжного була ліквідована група, яка іменувала себе «Союз боротьби за самостійну Україну». Но в вироку, мені дуже подобаються вироки нашої прокуратури, вибачаюсь не вирок, а реабілітаційне, так там написане, що «Хотел сделать шум, пошуметь и уйти в лес». В реабілітації на одного з членів ОУН написано «Пел украинскую бандеровскую песню Заповіт, текст которого не помнил…». Це зразок того, як ці некомпетентні люди писали у 91-му році лівой ногою. А там була велика група. Вони випускали листівки, вони обклеювали їми станцію Сердита, місто Сніжне. Саме цікаве те, що частину цих листівок ми засканували при Скіпальському. Ще величезні плакати лежать у архиві (я надіюсь, що їх не спалили) лежать, як конфіскати. Ця людина, Дудніченко, отримала 6 років і в 1991 році ще жила у Дружківці.
Так ліквідувалися останні групи. У 1958 році Ігор Янковський, який був заарештований у Дзержинську за те, що мав у себе в бібліотеці величезний том біографії Євгена Коновальця, яка називалася «Листи до сина».
Фактично боротьба почалася з 1940, коли сюди заїхали Мар΄ян Коць на шахту у Єнакієво, який був заарештований у 1941, після провалу Львівського краєвого проводу, і закінчилося це через 17 років.

Питання з залу: Скільки добровольців дала Донецька область в німецьку армію?

Питання зрозумів. Хочу довести до вас цікаву статистику. Наприклад по Слов΄янську, при німцях було десь 20 тисяч населення, добровольцями були 364 особи, списки є, 337 чоловік поліція, теж списки є. Я бачив справу по козакам Ново-Азовська – теж список не менш ніж 300 осіб і то було Донські козаки. Але є й інший момент. Є справки – добровільні й насильно-угнані. В Макіївці добровільно пішло 20 тисяч з німцями, а насильно-угнаних – 15 тисяч. Люди сказали: до побачення, спасибі, ми ситі по голро і пішли. Мелькала цифра 150 тисяч, як казали маріупольчани. Я аналізував і підраховував ці дані по районам і виявляється кожний район дав не менш 5 тисяч добровольців. Але загальної статистики нема, бо вона дуже лякала радянську владу. Радянських партизан, і мертвих, і живих, і ненароджених, у нас числилося десь до трьох тисяч. Викопаних рештків, муміфіцированих, способом із΄ятія, особистого допиту, посилання на тих, що тебе бачили. А ви уявляєте, яка цифра реальна? Це дві-три тисячи партизан, які не зрозуміло з ким воювали. Ви тільки вдумайтеся: навіть офіційні цифри говоріть про максимум двадцять тисяч загинувших німців, а тільки Карнаухівський загін знищив 1300.
І ось ще буде цікаве. Поруч з загоном Карнаухова стояв отряд Цимбала – героя Краматорська. НКВД пише, що загін Цимбала керується по принципу, хто сьогодні захватив керівництво – той отрядом і керує. В результаті чого загін переплутав направління своєї і німецької оборони, знищів замість німецького 30 метрів свого польового кабелю. В результаті розшукових дій і було з΄ясовано, що це були не диверсанти, а партизани.
Карнаухівський загін, як свідчить із докладної записки, повинен був переправитися через Дінець. Група з чотирьох людей переправлялась сім діб, аж поки німці не прорвали фронт. Спочатку вони не знайшли човна. Потім вони знайшли човна, але його хтось проколов. Потім вони поскаржилися в СМЕРШ, що хтось постійно заважає їм виконувати завдання. Нагадаю, що це було в червні місяці і переплисти Дінець вплав не становило труднощів. І в результаті, як пишеться в доповідній записці, коли «партизаны за двадцать дней устали, измучились сидеть в камышах, где сыро и очень много комаров», вони у повному складі відмовилися переходити лінію фронту. У зв΄язку з цим через лінію фронту були послані дві дівчинки, одна з яких загинула, а партизани спокійно пішли в тил.
З докладної записки слов΄янських партизан бачимо таке: «Мы начали свою деятельность в Краматорске с того, что открыли неприкосновенные запасы спирта, выпили его и пошли знакомиться с медсестрами. Потом мы перешли в Красный Лиман, стали в селе Масляковка. Там мы занимались тем, что ходили к женщинам. Все в селе знали, что здесь стоит партизанский отряд. Мы рассказывали, сколько нас есть, мы дрались из-за женщин».
Ще один «партизанський» загін став біля села Хрестище. Там взагалі шикарний звіт. Там написане: «В октябре похолодало, мы мерзли, немецкие самолеты стали нас периодически обстреливать. Мы ходили в село и меняли вещи на самогон. Потом пошли дожди, нам стало плохо и мы решили, зачем мы будем сидеть здесь в яру? Мы решили пойти в Краматорск». А далі пішло проте, як вони здавали німцям продукти, як ті продукти міняли на цигарки.
В Ольгінському районі там взагалі шикарнійший звіт! Я за це люблю ці райони. Це перли. Як можна після цього не любити чекістів?! А іменно: «Начальник Райспоживспілки, пославши всіх, розбив склад, надів на себе, все, що міг, захватив машину і уїхав на Ростов». «Начальник НКВД Старобешівського району Галич, разом з керівництвом Тельманівського району святкували якусь дату, перепилися, розкидали всі списки партизан і радянської агентури по кукурудзяному полю. Селяни ходили й собирали ті списки, показували їх одне одному, мовляв, дивись, ти ж партизан, а ти агент…
Тепер давайте порівняємо діяльність ОУНівців і «діяльність» красних партизанів Те порівняння буде не на користь останніх. Але партизани були для нас герої, а ОУНівці бандити. Чи це справедливо? Твердо скажу, що НІ !!! І час вже розставляє все по своїх місцях.

СЛАВА УКРАЇНІ !!!

Якщо ви виявили орфографічні помилки, то виправте.

Сашко Добровольський
Джерело: Military Ukraine

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *