ОРГАНІЧНИЙ СЕКТОР
2012/06/18
ОУНівське підпілля на Донеччині. Частина 6
2012/06/19

«ПЕРЕДАВАЙТЕ З РУК ДО РУК, з ХАТИ до ХАТИ»

Це гасло було розміщене на першій сторінці підпільного націоналістичного видання «Сурма». За переховування націоналістичних видань – «Сурми» чи «Розбудови Нації» гарантовано можна було отримати термін ув’язнення.

Видання УВО-ОУН підтримували не лише членство Організації, але й творило велику мережу прихильників національно-визвольної боротьби. Один із провідних бандерівців залишив свій спогад про «Сурму», або, як її на­зивали серед членів Проводу – «Трубку»: «Бувши в шостій клясі у станиславівській гімназії, я зловив за руку одного сту­дента, якого імени не можу подати, як він мені давав у кише­ню «Сурму», і скоро до нього заговорив: «Не бійтеся мене, я вас не зраджу, я вже давно шукаю за кимсь таким, як Ви». Від того часу я діставав від нього кілька чисел «Сурми». Я дійсно шукав за кимсь таким вже довший час, бо раз я купив хліб у склепі, а продавець завинув мені той хліб у польську газету «Ілюстровани Кур’єр Цодзєнни». Жуючи хліб, я пере­глядав газету й на своє здивування побачив знімку першої сторінки «Сурми». Я дістав собі побільшуюче скло і про­читав, що там у «Сурмі» писалося, а потім все переписав і вивчив напам’ять. Я страшно був втішений, що по програній війні не всі здалися і ще є такі, що дальше борються за волю України…».

«Сурма» щомісячно десятитисячним накладом вида­валася спочатку у Берліні (Німеччина, 1927-1928 рр.), а пізніше – у Каунасі (Литва). Різними конспіративними шля­хами газету переправляли на Західну Україну, але це трива­ло до вбивства міністра внутрішніх справ Пєрацького – на вимогу Польщі литовці припинили видання «Сурми».

Подібна доля чекала й інше видання Проводу Українських Націоналістів – «Розбудову Нації», яка видавалася у Празі в 1928-1934 роках. У перший рік свого існування «Розбудову Нації» навіть легально пересилали із Праги до України, втім поліція швидко зрозуміла, що має справу з виданням, яке не поступається «Сурмі» в своїх національно-визвольних по­глядах. Смерть Пєрацького стала причиною заборони й ви­дання «Розбудови Нації».

Окрім двох згаданих відомих видань, ОУН мала ряд бюлетенів та обіжників для інформування членства. А з 1930 по 1934 роки на Стрийщині було облаштовано справ­жню підпільну друкарню. Обсяги її видань були настільки великими, що довелося створити цілий транспортний відділ, який займався транспортуванням літератури до Львова, а також забезпеченням друкарні фарбою та папером. Часто можна було бачити під столицею Галичини підводи, які на шляху до Львова були наповнені дровами, під якими знахо­дилася нелегальна література, а через якийсь час поверта­лися із непроданим товаром, під яким були фарба та папір.

Поза періодичними виданнями та листівками вели­кий виховний акцент ОУН робила на популяризацію на­ціоналістичної літератури. Недарма ж з першої сторінки «Сурма» закликала: «Передавайте з рук до рук, з хати до хати!», а на останній: «Читайте книжки!».

В наступному десятилітті, в кінці 1940-х, націоналістам доведеться видавати підпільні газети протибільшовицького характеру і саме досвід «Сурми» та «Розбудови Нації» до­зволить випрацювати принципи ефективності підпільних видань:

 

ЗАПОВІДІ ПІДПІЛЬНОЇ ГАЗЕТИ

Я Твій довірений приятель, що в умовах жорстокої сталінсько-большевицької дійсности приходжу Тобі ска­зати слово правди, розповісти про Україну, порадити, що маєш робити і як боротися за кращу долю. Не лякайся мене, бо про Тебе я нікому не скажу, але пам ‘ятай:

•      за видання і за кольпортаж мене Твої товариші-друзі кладуть свої голови і тому бережи мене як зіницю ока;

•      обережно мене читай – в полі або в кімнаті, при замкнених дверях і вікнах, тихо чи шепотом, щоб ворог не бачив і дурень не чув;

•      читай скоро і другому передай, бо на мене ждуть тисячі таких, як Ти, і тому злочином є тримати мене;

•     з хати до хати, з рук до рук;

•      передавай мене лише тим, до яких маєш довір ‘я і які, як і Ти, після прочитання передадуть мене далі;

•     знищити мене можна лише тоді, коли ворог насту­пає, а заховати мене вже нема часу; інакше шануй мене, бо я йду будити народ до великого революційного діла – будува­ти Українську Самостійну Соборну Державу.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *