СУМ
2013/08/27
“Українське питання” напередодні Другої світової війни
2013/09/02

Перемога Української Повстанчої Армії над Вермахтом на горі Лопата 8 липня 1944 року

8 липня 1944 року на горі Лопата у Станіславській області відбувся масштабний бій Української Повстанчої Армії з німецькими військами Вермахту.
Цей бій – один з найбільших боїв УПА з німцями, у якому проти українських повстанців німці використали загалом сили трьох дивізій та полку мадяр.

Того дня, 69 років тому, повстанці зайняли вигідні позиції на вершині гори і цілий день витримували атаки німців, які через зарозумілість та гордість свого командування, сподівалися легкої перемоги, але після перших невдач морально зламалися. Навіть прибуття мадяр після обіду не врятувало становища.

Вид з гори Лопата (світлина з сайту http://www.flickriver.com)
Вид з гори Лопата (світлина з сайту http://www.flickriver.com)

Бій на горі Лопата демонструє досконалість партизанської тактики Повстанчої Армії, завдяки якій відділи УПА при мінімальних власних втратах завдавали ворогові нищівних поразок.

Бої у цьому терені (Скільщина й Долинщина) тривали 10 днів (від 6 по 16 липня) і всі закінчилися перемогою повстанських відділів.

Події розгорталися наступним чином.

1 липня курінь “Скажені” на чолі із хорунжим Василем Андрусяком (псевдо “Різун”) у складі трьох сотень вирушив із села Грабівка у рейд.

Перед куренем стояло завдання забезпечити оборону мирного населення від червоних “партизанів”, які під командуванням майора НКВД Шукаєва, з квітня 1944 року почали масштабний терор проти жителів навколишніх сіл – грабували майно, палили хати, розстрілювали священників, вбивали селян.

Курінь налічував близько 600 вояків. Кожна сотня мала важкий скоростріл, курінний міномет, протитанковий кріс, вибухові речовини для мінування, німецькі “фавстпатрони”. Рій – 11 чоловік – мав два легкі скоростріли .

Колона куреня розтяглася майже на 10 кілометрів, в обозі було 25 возів зі спорядженням. Маршрут куреня пролягав через села Грабівка, Ценява, Лоп’яна, Велдіж (Шевченкове), Кальну, Слободу Болехівську, Брязу (Козаківку), Кам’янку. По дорозі курінь проводив мітинги у селах.

6 липня повстанці роззброїли німецький підрозділ із трьома вантажними автомашинами та захопили у полон німецького офіцера, 3 скоростріли, кілька десятків гвинтівок, патрони. Від полоненого повстанці дізналися про планований німцями наступ на села Брязу, Слободу Болехівську, Липу, Лужки, Кам’янку. Також розвідка повідомила про концентрацію німецьких сил у Болехові, Долині та Вигоді. На нараді командирами повстанських загонів вирішено вступити у бій з ворогом.

7 липня сотня “Дружинники” (командир “Черник”), для виконання завдання по ліквідації червоних бандитських угрупувань, що стояло перед куренем “Скажені”, вирушає на Сколівщину. А дві інші сотні куреня – “Змії” (командир “Яструб”) і “Месники” (командир “Благий”) залишаються, щоб стріти ворога.

8 липня вранці починається атака німецьких військ на позиції УПА із використанням артилерії та мінометів. Сотня “Змії” отримала наказ якнайшвидше піднятися на гору Лопата та підготувати становище. Сотня “Месники” тим часом мала зайняти оборону і дати можливість бійцям іншої сотні укріпити позиції на горі. Сотня зайняла напівкругову оборону та відбивала перші атаки ворога. Німці потрапили тут відразу під дуже щільний вогонь повстанських сотень. Важкий скоростріл, керований ройовим Черником, не допускав німців затакувати сотню “Зміїв” з лівого флангу. Німці відступили.

Вичікування німецьких військ повстанці використали для розвантаження обозу та опанування верхів Лопати та Мататів. На попередніх позиціях залишилися тільки застави. Весь курінь зайняв старі австро-угорські позиції оборонної лінії “Арпад”.

Гора Лопата, на якій зайняли позиції дві сотні куреня
Гора Лопата, на якій зайняли позиції дві сотні куреня

Командир “Різун” вдало розмістив своїх стрільців. Перша чота сотні “Змії” (командир “Яструб”) з мінометом зайняла правий схил Лопати, друга чота (командир булавний “Славко”) зайняла середину підніжжя вершини й обладнала позиції для важкого скоростріла. Третя чота 1-ї сотні (командир булавний “Чорнота”) оборонялася на лівому крилі сотні і охороняла підступи з боку Сколього. Перша чота сотні “Месники” (командир булавний “Олег”) зайняла оборону зі важким скорострілом та мінометом біля підніжжя Лопати. Друга чота (командир булавний “Вершник”) стояла на заставі в околицях села Кам’янка, а третя чота (командир булавний “Буйтур”) охороняла підступи з напрямку Брези і Сукіль.

Гора Лопата - місце основного бою повстанців проти німецьких військ 8 липня 1944 року
Гора Лопата – місце основного бою повстанців проти німецьких військ 8 липня 1944 року

 

Ймовірне розташування повстанських загонів, що оборонялися на горі Лопата
Ймовірне розташування повстанських загонів, що оборонялися на горі Лопата

 

Після перегрупування своїх сил, німці спробували наступати вдруге. Повстанці близько підпустили противника, а потім з середини гори вдарили з усіх видів зброї. По кількох годинах безуспішного наступу німецькі частини з великими втратами відступили. В наступ пішов мадярський полк. Мадяри не встигли розгорнутися з похідної колони в лаву, як їх зустрів мінометний та кулеметний вогонь повстанців. Мадяри кинулися назад, викликаючи цим паніку серед німців. У цій ситуації спрацювала домовленість між УПА та угорською армією. Командування полку обіцяло повстанцям тікати, як тільки їх буде обстріляно.

У перших же боях німецькі втрати становили близько 150 вояків. З боку повстанців налічувалося 7 поранених і 5 вбитих.

Пізніше німці спробували наступати із сіл Либохора і Гребенів. Але й цей наступ не мав успіху. Зазнавши втрат, німці знову відступили й почали зосереджуватися на поляні біля підніжжя гори Лопати. Ввечері на допомогу “різунівцям” прийшли добровольці зі старшинської школи “Олені” і підстаршинської школи “Беркути”, чисельністю до 140 вояків.

“Різун” створив із курсантів ударну групу чисельністю 100 стрільців, озброїв їх автоматами , скорострілами і мінометами, та під командуванням сотенного Михайла Галя – “Коника” наказав зайти німцям в тил і вдарити по них раптово з флангів і тилу.

На самій Лопаті після бою відпочивали підвідділи “Месників” та “Зміїв”. Спроба раптового захоплення німцями застави не вдалася. Їх виявив один із повстанців і відкрив вогонь. Німці, зім’явши застави, кинулися в атаку. Зав’язався рукопашний бій, у якому повстанці вийшли переможцями. Ворог у паніці втік з гори, залишивши 50 убитих, десятки поранених та зброю. Повстанці втратили 3 убитими і 7 пораненими.

У цей час штурмова група вдарила по скупченню німців під горою, їх підтримали три мінометні батареї з гори Лопати. Серед німців почалася паніка. Завдяки вмінню мінометників, колишніх солдат “Червоної” армії, німці втратили понад 250 убитими. Стрільці із штурмової групи забрали багато зброї та спорядження і повернулися до табору. Цього дня німці більше не наступали.

Курінь “Скажені” залишив свої позиції і пішов на ночівлю у табір “Беркутів” та “Оленів”. Інші відділи зайняли довколишні села і гори й стояли заставами. Всю ніч працювала повстанська розвідка. Вона з’ясувала точне розташування гітлерівців та їхні сили.

З’ясувалося, що німці кинули проти повстанців кілька дивізій. Одна з них зайняла Рожанку, Тухлю, Зелем’янку, Гребенів, Кам’янку, Сукіль, Брязу, Тисів, Болехів, г. Лопату і Матагів. Друга дивізія зайняла Долину, Вигоду, Велдіж (Шевченкове). Командування повстанськими силами вирішило, “уникаючи затяжних боїв, бити ворога із засідки, переривати постачання та зв’язки, плановим маневруванням після удару дезорієнтувати у власному положенні”.

9 липня німці почали розшуки повстанців, але то тут, то там потрапляли в засідки. Тільки ввечері у бій вступила сотня “Коника” із старшинської школи “Олені”. Німці виявили табір школи й атакували його, проте не здобули. Натомість курсанти захопили 2 скоростріли, гвинтівки , гранати, патрони.

10 липня повстанці діяли згідно з обраною тактикою. Німці в кількох місцях потрапили в засідки. Кульмінацією сутичок цього дня стала засідка підвідділів сотні “Заграва” між Поляницею і Тисовом. Німці мали вбитих, спалено кілька вантажівок. Повстанці передислокували старшинську школу “Олені” в табори куреня “Промінь”, оскільки німці підтягнули артилерію, з’явилися літаки. Була очевидною загроза обстрілу табору. До кінця дня під ударами повстанців із засідок німці залишили села Брезу, Кам’янку, Сукіль.

11 липня у селах Мізунь Старий та Солотвина Мізунська німці окопали артилерію. Також наказали селянам лагодити мости на шляху Кропивник-Кальна.

Того ж дня сотня “Дружинники” з куреня “Різуна”, виконуючи своє завдання, в околиці Тухлі розгромила якийсь загін червоних бандитів, чисельністю близько 80 осіб. При цьому загинув 1 стрілець із сотні.

12 липня з Долини прибула нова німецька дивізія. Дії її звелися тільки до обстрілу із гармат залишеного повстанцями табору старшинської школи “Олені” та покинутого шпиталю. Дерев’яні будівлі табору згоріли дотла. До обстрілу лісу та табору старшинської школи “Олені” зводилися дії німців і 13 липня. Але школа “Олені” продовжила свою роботу, оскільки 15 липня курсанти мали скласти іспити.

14 липня дві німецькі дивізії залишили села і відступили на Болехів, а 16 липня третя дивізія відступила до Долини. Цими днями на німців, що знаходилися на марші, повстанці влаштували ще одну засідку між Брязою і Тисовом.

Німці вчергове не добилися жодних позитивних результатів у боротьбі з УПА. Їхнє безсилля було очевидним. Здеморалізовані солдати нарікали на своє командування, що їх сюди послало, та заявляли, що якщо їм пощастить вийти цілими з того положення, то вже ніяка сила не вижене їх другий раз у гори проти українських партизан. Один німецький офіцер жалівся: “Я перейшов французьку та східну кампанію, аж тепер під кінець війни доведеться загинути в цих горах у боях з УПА”.

Втрати німців у боях проти УПА 6-16 липня склали загалом понад 450 солдатів і офіцерів. З боку повстанців полягло до трьох десятків вояків. Повстанці опанували терен біля 1000 кв. км. Чергова спроба знищити українських вояків провалилась.

Курінь Андрусяка – “Різуна”, хоч і з десятиденною відстрочкою, яку німці подарували совєтським “партизанам”, провів наступ на скупчення червоних бандитських угрупувань у районі сіл Росохач-Завадка-Риків. Це був остаточний удар по червоним бандитам у межах групи УПА-Захід. Недобитки з’єднання Шукаєва, покинувши зброю і табір, втекли в Турківщину. Таким чином, повстанці виконали своє завдання з очищення лісових масивів Карпат від червоних “партизанів”.

Командир В. Андрусяк - “Різун“ (зліва) і провідник ОУН Станіславщини Я. Мельник - “Роберт“ (1945 р.)
Командир В. Андрусяк – “Різун“ (зліва) і провідник ОУН Станіславщини Я. Мельник – “Роберт“ (1945 р.)

 

Джерело: http://zbroya.info

Використанні матеріали:

П.Мірчук “Українська повстанська Армія 1942-1952”

Літопис УПА (т.19, Кн. 1,2), Літопис УПА (т. 3. Кн. 1)

П. Содоль “Українська Повстанча Армія, 1943-49 : Довідник”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *