МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ – романтик української iдеї
2011/11/11
Знищення українських церков Холмщини та Підляшшя – висновки і паралелі
2011/11/14

ПЕТРО ФРАНКО – засновник галицької бойової авіації

Тішимося, що в українських ЗМІ іде жвава громадська дискусія стосовно назви Львівського аеропорту. Добре також і те, що цю назву шукають в історичних глибинах міста. На нашу гадку, окрім політиків, журналістів і посла Польщі, у цій дискусії мали б взяти участь і науковці.

Щоправда, є пропозиція від редакції журналу «Ї» назвати летовище іменем знаменитого львівського митця Пінзеля, одначе про широку підтримку цієї думки поки що невідомо. Питання є важливим, адже саме ця назва буде першим Словом, яке зустрічатиме іноземних гостей у Львові. Наперед зазначимо, що пропозиції пов’язані з іменем Степана Бандери та короля Данила Галицького, безумовно є обґрунтованими та заслуговують на обговорення. Однак, в історії Львова і Галичини є особа, яка мала якнайближчий стосунок до авіації. Маємо на увазі сина Івана Франка – Петра.

Вважаю, що не підлягає ніяким сумнівам те, що новозбудоване летовище у Львові має носити ім’я Петра Франка. Він перший з галичан піднявся у небо, щоб захищати в небесних боях молоду Західноукраїнську народну республіку. Військово-повітряні сили Української галицької армії були створена неймовірними зусиллями Петра Франка, адже він розумів, як зрештою і вся Начальна команда УГА, що без повітряного прикриття вести бої із збройними силами набагато переважаючого ворога буде неможливо.

Нагадаймо шановним читачам, що на допомогу Польщі, особливо армії генерала Галлера, що формувалася у Франції, прийшли першокласні пілоти із США, Франції та Англії, а разом з ними армійські офіцери та офіцери-інструктори, серед яких – майбутній генерал Шарль де Голль.

Галицьких українців у їх авіаційних починаннях не підтримав ніхто. Отож, наказом № 16 від 1 грудня 1918 р. Державний секретаріат військових справ Західноукраїнської народної республіки створив перший летунський відділ УГА, який безпосередньо підлягав вищому командуванню. Цим же наказом командиром летунського загону призначено поручника Українських січових стрільців Петра Франка.

Петро Франко, син нашого Великого Каменяра, разом з братом Тарасом, воюючи в лавах Легіону Українських січових стрільців, вступили, як бойові офіцери в лави новоствореної УГА, щоб захищати молоду державу Галичан – ЗУНР. Нагадаймо читачам, що Петро Франко не був анальфабетою в авіації, адже, ще в часі карпатських боїв з армією Російської імперії сотні УСС під командуванням Р.Сушка, Петро Франко за особливий героїзм був нагороджений медаллю за хоробрість ІІ класу. Австрійське командування помітило в молодому офіцерові всі якості, які потрібні бойовому пілотові і в 1916 р. Петра Франка скеровують у Боснію, в летунську школу у Райльоваці, що неподалік Сараєво. Молодий офіцер пройшов весь вишкіл для тогочасних пілотів і відмінно виконував фігури вищого пілотажу, в тому числі «мертву петлю». Одночасно він опанував систему скорострільних кулеметів, що виконували на цей час головну роль майбутньої зенітної артилерії.

Вже 1-го листопада спарені кулемети Петра Франка збивали і відбивали налети польських літаків на Львів.

Петро Франко був улюбленцем стрілецтва. Де було важко – там був молодий поручник. Разом з іншими стрільцями він героїчно захищав львівську казарму Фердинанда, що на вул.Городоцькій, що була оточена польськими бойовиками. Син Каменяра разом із січовими стрільцями йшов у багетні атаки на польські позиції, боронячи львівське передмістя Сихів від чергової навали поляків.

Через активну участь у бойових діях на російсько-австрійському фронті, Петро разом із Тарасом не зміг прибути на похорон свого батька – Великого Каменяра, хоч його друзі на чолі з сотником січових стрільців Носковським, віддали найвищу шану померлому поетові. Важко захворіла мати, сестра залишилася по другий бік фронту.

Отже, наказом Начальної команди Петро Франко став командувачем летунського відділу УГА і референтом летунства при Державному секретаріаті військових справ.

Петрові Франкові довелося майже з нічого формувати військово-повітряні сили ЗУНР, і він приклав для цього колосальні зусилля. Військовий аеродром і ремонтні майстерні було утворено у місті Красне. Знайшлися підбиті, застарілі чи поламані старі літаки типу «Ньюпорт-17», «Ньюпорт 11-12», різного роду німецькі «Альбатроси», «Льойди», «Спади-13» та інші. Крім того, Петро Франко мав здійснити найважливіше – знайти пілотів, які б хотіли воювати за волю України. І ціною неймовірних зусиль в галицьку авіацію прибули досвідчені пілоти з австрійської і російської армій, більшість яких загинула, захищаючи небо України від чужинців. Петро Франко вишукував все, що міг: запчастини, зброю до літаків, бензин, охорону аеродромів у Красному і Стрию та інше.

В одному з боїв П.Франко був збитий поляками і лише чудом врятував своє життя, утікши з полону. Прибувши у Красне, Петро Франко створює школу пілотів і повітряних розвідників та авіамеханіків. Все це вимагало жертовної праці для молодого командира та його підопічних.

Після поразки УГА, галицька авіація захищала небо Наддніпрянської України. І українці завжди вітали літаки, що летіли на бойове завдання із синьо-жовтими кругами на крилах.

У міжвоєнний період польська політична поліція не випускала Петра Франка зі свого поля зору, про що свідчать документи із Державного Архіву Львівської області.

Червонозорі «освободітєлі» визначили долю нашого славного авіатора наперед, хоч для ока створили ілюзію уваги і шани до його особи. Петро Франко був розстріляний енкаведистами під час його депортації на схід на початку німецько-радянської війни.

Думається, що ім’я першого галицького авіатора, що так сміливо захищав українське небо, мусить бути написаним на фронтоні новозбудованого львівського аеропорту.

Звертаємося до всіх українців в Україні та діаспорі, підтримайте цю ідею! Звертаємося до всіх галичан, зокрема і львів’ян, краснянців, стриян і всіх сихівчан, допоможіть втілити цю пропозицію у життя!

Поляки відновили пропам’ятний знак американським пілотам на Львівському Личаківському цвинтарі «Орлят», що загинули в боротьбі з УГА. Чому ж ми маємо забувати наших перших повітряних асів?!

Ігор Федик, науковий співробітник центру досліджень визвольного руху, член Спілки краєзнавства України

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *