ПЕТРО ПОЛТАВА. Хто такі бандерівці та за що вони борються. Частина 1
2012/01/10
Жителя Севастополя судитимуть за парасольку Партії регіонів
2012/01/10

ПЕТРО ПОЛТАВА – ідеолог українського націоналізму

Вивчаючи підпільні та легальні видання ОУН, пресу та публіцистику УПА, врешті, наукові дослідження з історії української національно-визвольної боротьби, неможливо оминути увагою ім’я та твори Петра Полтави. Його публіцистика, праці з обґрунтуванням світоглядних позицій українського націоналізму займають помітне місце у спадщині визвольного руху.
Для широкого загалу біографія та провідні думки одного з теоретиків української самостійності залишаються практично невідомими. Однак дослідження не стоять на місці, і наразі зібрано вже значний обсяг матеріалів до життєпису Петра Полтави. Не зайвим буде ознайомити читачів з цією непересічною особистістю.

Петро Миколайович Федун (у підпіллі – Север, Волянський, Петро Полтава) народився 1919 р. в селі Шнирів Бродівського району Львівської області. Відомо, що батьків його звали Микола й Параска, були в Петра старша сестра Ганна (1914 р.н.) та молодший брат Василь (1926). Про дитячі та юнацькі роки Петра мало звісток. Він навчався у початковій сільській школі, Українській гімназії в Бродах, де належав до молодіжного осередку ОУН. Після гімназії вступив до Львівського медичного інституту, але 1940 року примусово був призваний до Червоної Армії. До нападу Німеччини на СРСР отримав офіцерське звання. Під час бойових дій початку війни дивізія, де служив Петро Федун, потрапила в оточення, майже весь особовий склад опинився у німецькому полоні. Завдяки доброму знанню німецької Петрові вдалося звільнитись з полону. У 1942 р. вступив до Львівського університету на медичний факультет, де поновив свої колишні зв’язки з ОУН та продовжив націоналістичну діяльність.

З приходом радянських військ Петро полишив навчання та цілком поринув у підпільну роботу. В підпіллі ОУН був політвиховником підрозділів УПА, Головного Військового Штабу УПА. За даними на 1951 р. входив до Центрального проводу ОУН, був членом Української Головної Визвольної Ради, заступником голови Генерального Секретаріату УГВР, керівником референтури пропаганди ГВШ УПА. 1951 року загинув під час бою підрозділу УПА з частиною внутрішніх військ НКВС.

З нещодавно виявлених у Державному архіві СБУ, ЦДАВОУ та інших архівах документів відомо, що 1 жовтня 1950 року майор Полтава удостоєний однієї з вищих нагород Української Повстанської Армії – Золотого Хреста заслуги. 15 червня 1952 р. нагороджений вищою бойовою нагородою – Золотим Хрестом бойової заслуги 1-го класу (ймовірно, треба розуміти, що подання про нагородження було здійснено ще за життя Полтави, проте наказ вийшов вже після його загибелі. Таким чином, нагородження відбулось посмертно).

Петро Полтава відомий як автор публіцистичних творів на теми українського націоналізму, визвольної боротьби, політики та геополітики. Значна кількість повстанських та ОУНівських листівок і відозв були написані саме Полтавою. Петро Полтава викривав у своїх роботах антинародність радянського режиму, імперські зазіхання Сталіна.
Публіцистика Петра Полтави піднімала важливі й іноді болючі питання. Автор розглядає зв’язок та взаємодію національного і соціального у визвольній боротьбі народів світу. У зв’язку з цим Петро Полтава аналізує роль буржуазії у суспільних перетвореннях, і приходить до висновку, що на відміну від першої половини ХІХ століття, коли вона вела перед у розвитку демократії, у кінці ХІХ – ХХ ст. буржуазія почала національними інтересами прикривати своє прагнення до нових загарбань. «Патріотичними легендами» були для німців – гітлерівська теорія расової вищості німецької нації, для італійців – відновлення Римської імперії, для японців – «Азія для азіатів». Та все ж, поневолені народи борються за здійснення ідеї нації, вона займає домінуюче становище серед інших факторів, що впливають на хід історії. А реалізація ідеї безкласового суспільства, проголошував у своїх працях П. Полтава, «причиниться лише до зміцнення української нації, піднесе її на вищий ступінь національної спаяности і свідомости». Отже, концепція Самостійної України – це концепція такого суспільного й економічного ладу в Україні, при якому не існуватиме експлуатація людини людиною.
Такими основними принципами оперував один з провідних ідеологів українського націоналізму. Такою мала бути Українська держава, побудована ідейними борцями за волю та процвітання свого народу. Маємо змогу порівняти те, чого прагнули ідеалісти минулого століття, з тим, що у нас є зараз. Порівняти й зробити висновки.
Володимир Бузейчук

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *