ТАЄМНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
2012/03/26
Заява Крайового Проводу Січеславського ”Соколу” з приводу всеукраїнського вотуму недовіри Табачніку
2012/03/27

ПОСТРІЛ, КІНО ТА ДОВІЧНЕ УВ’ЯЗНЕННЯ

«Вбивці мусили бути добрими спортсменами, бо в часі втечі робили сліди великих кроків…». Так запротоколювала у своєму рапорті польська поліція пізнього вечора 19 жовтня 1926 року.

Того вечора, одним пострілом було вбито Куратора Львівської шкільної округи Станіслава Собінського, коли він повертався із дружиною з кіно. На той час до Куратори належали школи всіх трьох воєводств Східної Галичини: Львівського, Тернопільського та Станіславівського (сучасна Івано-Франківщина).

Як виявилося пізніше, причиною вбивства була стрімка полонізація освіти. За офіційними польськими даними кіль­кість державних українських шкіл в Галичині починаючи з 1922 року по 1926 рік скоротились більш як на половину. У Львівському воєводстві з 974-х шкіл у 1922 році залишилось 353 в 1926 році, у Станіславівському з 823 залишилось 365, у Тернопільському із 653 – 146. Найбільше втрат понесло Волинське воєводство: з 442-х шкіл у 1922 році збереглось у 1926 році лише дві.

Швидке знищення українських шкіл та гімназій безпо­середньо загрожувало майбутньому українців в Галичині. Відтак, влітку 1926 року УВО приймає рішення вбити шкіль­ного куратора і з цією метою відбувається підготовка бо­йовиків. Ними стали 19-літній Роман Шухевич та 20-літній Богдан Підгайний.

На відміну від попередніх атентатів, цього разу замах го­тувався ретельно й чітко. Було організовано все: починаючи від стеження за Собінським, закінчуючи таємним викликом Підгайного з-закордону, де він на той час навчався.

Замах відбувся ввечері 19 жовт­ня 1926 року у Львові. Куратора Собінського було вбито одним пострілом на безлюдній вулиці (як виявилось згодом, пістолет Романа Шухевича не спрацював). Осіння мряка та швидка втеча атентатників не дозволила вияви­ти жодного сліду вбивць, поза тим, поліція не знала й мотиву атентату: чи це була розправа українських націоналістів, а чи помста когось із вчителів, ображеного шкільним куратором.

Лише на початку 1927 року через свій офіційний друко­ваний орган – «Сурму» – Українська Військова Організація взяла на себе відповідальність за вбивство польського чи­новника. Це дозволило поліції сконцентруватись на арешто­ваних, які мали відношення до українського революційного руху. І лише через два роки було засуджено цілком непри­четних до атентату членів УВО: Василя Атаманчука та Івана Вербицького.

За іронією долі, хлопці в час, коли відбувався атентат перебували у кіно. І хоч міністр внутрішніх справ Польщі генерал Славой-Складковський на нараді, що стосувалась розкриття вбивства гримнувши кулаком об стіл вигукнув: «Злочинців треба зловити! І то правдивих!», – поліції, в безвиході, довелося висунути обвинувачення невинним Ата-манчуку та Вербицькому.

Згідно з чинним тоді карним законодавством, на кару смерті можна було засудити людину, яка «безпосередньо приклала руку до вбивства». Собінський був вбитий лише одним пострілом, отже «вбивцею» міг бути лише один із підсудних. Це стало причиною того, що варшавський суд відмінив присуджену українцям кару смерті і уже в 1929 році львівський суд присяжних засудив лише Вербицького на кару смерті, а Атаманчука на 10-літнє ув’язнення. Зго­дом Івана Вербицького було «уласкавлено» – шибеницю за­мінено на 15-літнє ув’язнення.

Начальна Команда УВО якийсь час розглядала мож­ливість переправлення Шухевича та Підгайного в одну із нейтральних країн і там оприлюднення правди про атентат. Втім, цей план не був реалізований і обидва засуджених мужньо відбули своє незаслужене покарання.

Реакцією Василя Атаманчука на довгий засуд були сло­ва, промовлені адвокату: «Добре! Я цю кару без ніякого нарікання відбуду, але ще раз запевнюю, що я нічого не ви­нен. Коли Організація цього від мене жадає, я буду сидіти до кінця».

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Роман Шухевич, 1926

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Похорон Собінського

 

 

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *