ДО ОСТАННЬОГО ПОДИХУ
2011/10/17
Карта русифікації України збігається зі зростанням негативних соціальних явищ
2011/10/18

Правда чи замовчування? Або: чи потрібно визнавати УПА?

Питання героїв в історії України на 21-му році Незалежності й надалі зберігається під грифом «цілком таємно» чи, радше, «совершенно секретно»… Напередодні14 жовтня – Дня створення УПА, – українське суспільство, в основному, знову розділиться на тих, хто «за» та – «проти».

Будуть і такі, хто за хірургічним принципом розглядатиме усунення цієї проблеми шляхом вирізання з місяця жовтня 14-го числа. Але, мабуть, найголовніше завдання кожного громадянина України стосовно «визнання» чи «невизнання» УПА – сформулювати свою позицію і дати відповідь…

Отож: чому одні «за», інші – «проти»? Де межа між міфом та реальністю? І чи можна говорити про якість однозначності саме на цій сторінці історії? Спробуймо розібратись…

«Третього не дано?…» Чи можна оминути історичні події, які нас роз’єднюють? Історики з ліберальною ідеологією пропонують хірургічний метод втручання, оминаючи процес лікування… Безперечно, цей підхід є абсурдним. Відомий український історик Ярослав Дашкевич свого часу писав, що «замовчування – це лише одна із форм брехні». У Святому Письмі ж написано: «Пізнайте правду і правда визволить вас». Зрозуміло, що сьогодні правда про Другу світову війну не є однозначною, звісно, тому, що живі ще люди, які є свідками цієї війни, і їхня доля, подекуди, суттєво відрізняється від прийнятої правди. Однак, лише постійний пошук істини в історії, навіть тоді, коли вона для нас є гіркою, є ключем до суспільного порозуміння.

Різні армії – єдина нація? Що більше об’єднює українців: герої чи жертви? І чи потрібно відрікатись від одних заради інших? Сьогоднішній стан речей засвідчує наступне – найбільше українців об’єднює Голодомор 1932-33 р.; найбільше роз’єднюють події Другої світової війни. Це зумовлене службою українців в різних арміях-учасницях та постійною політичною спекуляцією навколо цієї війни.

УПА, дивізія «Галичина» – ці військові формування, в основному, популярні на Заході України, оскільки, саме цей регіон був основним джерелом для їх наповнення. На схід за р. Збруч переважну більшість українців мобілізували в лави ж радянської армії. Масла у вогонь додає й те, що, інколи, ця війна несла для нас братовбивчий характер. Однак, ми не єдині хто пройшов через це. До прикладу: у 1939 р. в окупованій Польщі, за ініціативою німців, була створена єврейська поліція, яка займалась забезпеченням порядку в єврейських гетто; у складі Вермахту було створено Російську Визвольну Армію генерала Власова, яка на початку 1945 р. нараховувала близько 200 тис. чол.; у нашого західного сусіда Польщі діяла Армія Крайова, аналог нашої УПА, та комуністична Армія Людова.

Наша історія – це пересічна історія Центрально-східної Європи. Ми нічим не кращі від наших сусідів і нічим не гірші. І все, що нам залишається для розв’язання нашого штучно-надуманого конфлікту навколо Другої світової війни – це поглянути на минуле очима минулого, а не сьогодення.

Чи потрібно визнавати УПА? Питання яке склалось навколо «визнання» чи «невизнання» УПА воюючою стороною у Другій світовій війні не стільки історичного характеру, як політичного. Так, «на війні, як на війні» – у кожного, хто пережив цю війну, своя історія і інколи вона суттєво може відрізнятися від загальноприйнятої. Але, питання тут не у цьому. Питання у тому: яку Україну ми сьогодні маємо? наскільки ця Україна у питанні вибору своїх героїв керується інтересами українців, а не Її сусідів?

УПА, зі всіх військових формувань, куди входили українці – це єдина армія, яка від свого початку до кінця відкрито воювала лише за Україну. «Хто не знає свого минулого – той немає майбутнього», – це аксіома, яка не потребує доведення.

Михайло Галущак

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *