«ЖИВИ ВІЧНО!»
2013/02/13
НАШЕ СТАНОВИЩЕ (СТАВЛЕННЯ) ДО РОСІЙСЬКОГО НАРОДУ
2013/02/14

ПРОЦЕС 59-ТИ

Більшовицька каральна система пам’ятає безліч сфа­брикованих справ, судових процесів та жорстоких розправ над невинно засудженими. «Процес 59-ти» членів ОУН, який відбувся 17-19 січня 1941 року у Львові, мав би бути абсолютно подібним на всі інші. Але членство Організації продемонструвало зовсім іншу поведінку в час слідства та засуду.

Арешт молодих українців, які здебільшого були студен­тами Львівського університету, відбувся у вересні 1940 року. З 59 обвинувачених було 37 мужчин і 22 жінки. Арештованих звинуватили в приналежності до Організації Українських Націоналістів (ОУН) – нелегальної організації, а, отже, як і за часів польської окупації, – за «антидержавну діяльність».

Незважаючи на кілька місяців слідства й більшовицьку практику морального заломлення підсудних, із юними оунівцями все вийшло зовсім по-іншому, радше в традиціях українських політичних процесів.

Коли прокурор поставив провокаційне запитання наймолодшій підсудній Марійці Наконечній, якій було не більше 15 років і яка, найімовірніше була лише членом Юнацтва: що вона зробила б, якби ОУН доручила їй вбити «батька Сталіна», то у відповідь почув: «Я виконала б наказ Організації».

Другий день процесу відбувався у Щедрий вечір і навіть перебуваючи на лаві підсудних, націоналісти спромоглися відзначити це велике релігійне свято: «Моя сусідка легко штовхнула мене і обережно всунувши мені в руку скибку білого калача, шепнула святочний привіт і додала: «Скубни трішки і подай далі». Я здогадалася, що це було надвечір’я Йордану і, скубнувши дрібочку, подала калач сусідці з дру­гого боку. І так він ішов з рук до рук, об’єднуючи нас усіх наче за спільним столом на Щедрий вечір…», – згадувала пізніше одна із учасниць процесу – Люба Комар.

Не привчений до радянської судової практики, адвокат із Галичини Роман Криштальский, захищаючи молодь, не­зчувся й у своїй промові, вказуючи на підсудних, вигукнув: «Та це ж цвіт української молоді!».

А Люба Комар у спогадах занотує: «Це були мужні і зворушливі слова. Після грубої лайки прокурора на нашу адресу вони чудовою музикою прозвучали в наших вухах та гордістю наповняли наші серця. Вони назавжди глибоко за­карбувалися в нашій пам’яті. Але у той час, усвідомлюючи, де ми є, наше душевне піднесення затьмарила тривога: чи не сяде з нами на лаву обвинувачених наш добрий, але необач­ний оборонець?».

Львівський окружний суд засудив усіх 59 обвинуваче­них. А 42 з них, в тому числі й 11 жінок та дівчат, – на най­вищу міру покарання – розстріл. Двадцять засуджених було розстріляно одразу після закінчення судового процесу.

Пізніше тим, кого не розстріляли, смертні вироки були замінені на 10 років ув’язнення. А 5 липня 1941 року, вели­ка частина засуджених у «процесі 59-ти» здійснила втечу із підпаленої більшовиками в’язниці у Бердичеві.

Серед арештантів-смертників був й Дмитро Клячківський, пізніше – Крайовий Провідник ОУН на Північно-Західних Українських Землях (ПЗУЗ), організатор і перший командир УПА.
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *