СМЕРТЬ ДИРЕКТОРА ГІМНАЗІЇ ІВАНА БАБІЯ
2012/07/24
Українські терези схиляються в бік Митного союзу з Росією?
2012/07/26

«ПРОЦЕСИ НАД БАНДЕРОЮ ТА ТОВАРИШАМИ»

Великі показові судові процеси у Варшаві (1935-36) та Львові (1936) над ОУН стали найбільшою подією тих років як для українців, так і поляків, адже на лаві підсудних зна­ходився фактично весь Крайовий Провід на чолі із 27-літнім провідником Степаном Бандерою.

Цікаво, що серед 12 підсудних Варшавського процесу, найстаршому – інженеру Богдану Підгайному – виповнився 31 рік, наймолодшій учасниці процесу – студентці Катерині Зарицькій -21. Акт обвинувачення, складений після три­валого слідства, містив 102 сторінки машинопису, а додані до нього протоколи слідства, повідомлення поліції та інші доказові матеріали становили 25 томів із приблизно 10 ти­сячами сторінок.

Два процеси, які мали б стати відкритою політичною розправою над опонентами Польщі, підсудні та свідки зуміли використали для пропаганди ідей ОУН. У Варшаві підсудні відмовились відповідати польською мовою, вима­гаючи права розмовляти українською. Це перетворилося у мовчазний протест, без свідчень заарештованих. Подібну солідарність проявили й свідки: коли в судовий зал увійшла Віра Свєнціцька, донька директора Національного музею у Львові, то привітала підсудних окликом «Слава Україні!» і категорично заявила, що відповідатиме на запитання судді тільки рідною мовою. За це отримала покарання у сумі 200 злотих, які замінено на 10 днів ув’язнення, а за націоналістичне привітання – ще добу темниці. Вслід за Свєнціцькою ще 8 свідків повторили її приклад.

Парадоксально, але коли обвинувачені і свідки не могли висловлюватись, пропагандою ідей ОУН довелось займатись оборонцям. Найвідоміші українські адвокати намага­лися з’ясувати положення української нації під польською окупацією. Не дивно, що після закінчення процесу, Збо­ри українських адвокатів висловили спеціальну подяку «варшавським оборонцям» із зазначенням: «за працю й жертовність в обороні української молоді».

Не були позбавлені політичні процеси й комічних випадків. Так, коли Степана Бандеру вводили в судову залу – підсудні встали, щоб привітатися із провідником націоналістичним окликом «Слава Україні!». Це спантели­чило публіку, яка, разом із суддями, піднялася в цей момент й стоячи зустріла Провідника ОУН.

На Варшавському та Львівському процесах над «Сте­паном Бандерою та товаришами» (так журналісти назвали політичні процеси, які відбулись протягом кількох місяців), було обвинувачено 29 осіб. У підсумку, обвинувачені були засуджені на 214 років в’язниці, 4 довічних ув’язнення, З смертні вироки (по амністії були замінені довічними термінами), двоє осіб були виправдані.

На цю вістку українське суспільство відреагувало національною жалобою – відмінено усі імпрези, а на бага­тьох українських хатах з’явились чорні стяги.

«Процес проти українських терористів, що ведеться вже більш ніж: три тижні, помалу міняє те своє облич­чя, що його ми бачили на початку розправи… Тепер оце, замість «типів з понурим виглядом», – бачимо двоє дівчат і кількох хлопців, молодих, а навіть молоденьких, що дивлять­ся нам у вічі сміливо й ясно. «З-під лоба», як писала преса, не дивиться ані Гнатківська, ані Лебедь, ані той 26-річний провідник революційної Екзекутиви та її Трибуналу, звихне-ний студент політехніки Бандера, якому хіба повіримо на слово, що за ним шукали, під чотирма псевдонімами бойови­ка. Робиться людині дивно, що можна цілими місяцями по­лювати на ближнього, мов на звіра, а по тому дивитися так ясно в очі цілому світові. За параграфами, що їх вичислив прокурор, стоїть, .мабуть, смерть. У найкращому випад­ку, стоїть коли не кінець життя, то кінець щойно початої молодості, ще не перешумілої. Вже тепер повинна б увійти в жили цих людей мертвеччина, завмирання та отяжілість довгих років тюрми. Але в них того немає…

Ті люди вбили, – бажаючи служити справі свого наро­ду. Ми не думаємо, що таким чином вони їй добре служили. Успішно служать вони їй щойно тепер: три четвертини польської преси, що протягом сімнадцяти років не хотіли знати слова «український», протягом цих трьох тижнів навчилися цього слова і вже його не забудуть. А люди, які не писали інакше, як про «гайдамаків», сьогодні соромлять­ся того дурного клейма про «понурий вигляд» цих людей. 17 років товкмачили нам, що поширювання, навіть з допомогою насильства, на окраїнах польської мови є рівнозначним із поширю­ванням польскості, зачіплювання любові до Поль­щі. А ось тут ці люди, хоч знають польську мову, не хочуть говорити по-польськи. їхня ненависть до польської держави, до польського міністра, публіциста й поліцая по­ширилася    на    польську мову. Вчили нас, що ціла та «Україна» є штуч­ним творивом, яке зник­не з останніми слідами австрійської держави, твором якої вона була. А   тим   часом  –  це  та «Україна»    своєю    ненавистю до нас бухає сьогодні сильніше, ніж за тих давніх, неспокійних часів, коли-то Січинський убив намісника По-тоцького. Ті всі несподіванки, ота різниця, що її бачимо між такими людьми, якими стоять перед нами обвинувачені українці, і вбивство міністра Пєрацького, розтрощує стандартність спрощування, з якою польська думка зжила­ся протягом 17 років.

Тяжко про це говорити, ще тяжче було б писати. Треба, щоб усі в Польщі застановилися над загадкою тих контрастів. Звідомлення з процесу друкують всі щоденни­ки в Польщі. Треба, щоб ми довгою чергою пройшли попри лаву обвинувачених, щоб заглянули глибоко в очі цих хлопців. Це мусило бути щось важливе, коли уклад взаємин двох сусідніх народів і роль держави зуміли б знищити в цих лю­дей захоплення молодістю й життям і замість того зро­дити думку про вбивання та про самопожертву. Треба було багато речей, щоб вони почали влаштовувати ті «Хати», студіювати хімічні сполуки вибухових речовин. Це не хлоп­чики, що не мали грошей на кіно й на горілку. Це хлопець, в душі якого вкорінилась щороку пригадувана ненависть ли­стопадових днів, горда погорда до польської «вищості» і до заперечування йому навіть права на національне ім ‘я.

Ксавєри Прушинські, «Wiadomosci literckie» (№ 50, за 15 грудня 1935).

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *