Заклик УПА до населення проти примусового вивозу населення на роботи до Німеччини
2013/11/16
Омар Алойот, Вістун УПА, казах «Коля», воїн Української Повстанської Армії
2013/11/19

Референт Служби безпеки Проводу ОУН(б), полковник СБ Ярослав Дякон – «Дмитро»

2 лютого 2013 р. виповнилося 100 років з дня народження одного із визначних діячів Організації Українських Націоналістів (ОУН), одного з її організаторів і керівників на Львівщині, референта Служби безпеки Проводу ОУН(б), полковника СБ Ярослава Дякона. 9 листопада 2013 р. пройшло 65 років з дня його загибелі.

На сьогодні постать Я. Дякона вже досить непогано вивчена істориками. У цій стат

ті ми опиратимемось, головним чином, на наукові дослідження Володимира Мороза, Олександра Вовка, Анатолія Русначенка, Івана Патриляка, Дмитра Вєдєнєєва.

Ярослав Андрійович Дякон народився 2 лютого 1913 р. у с. Дев’ятники Бібрецького повіту (тепер Жидачівський район Львівської області) у родині селян Андрія та Марії (дів. прізвище Корінець) Дяконів. Родина була багатодітною і мала ще четверо дітей – Катерину (1919 р. н.), Михайла (1921 р. н), Василя (1923 р. н.) та Івана (1927 р.н.).

Умови життя

на Львівщині на початку ХХ століття були непростими. Чимало людей шукали кращої долі і виїжджали працювати за кордон. Перед Першою світовою війною Марія Дякон шість років була на заробітках в Америці. Андрій Дякон помер в досить молодому віці, і після його смерті вона вдруге вийшла заміж за Павла Лабу із сусіднього села Бертишева та переїхала до нього з малими дітьми. Однак Ярослав Дякон залишився жити у селі Дев’ятники із дідом, який утримував доволі велике господарство, добрий сад, пасіку (до 100 вуликів).

Після закінчення 4 класів народної школи Я. Дякон здав іспити до учительської семінарії (її ще називали Українською педагогічною гімназією) у Львові, де мав навчатися наступні 8 років і отримати диплом вчителя фізики. Саме тоді він став членом Пласту, належав до гуртка «Лис» 70-го юнацького куреня ім. Т. Шевченка «Степові вовки». З дитинства він брав активну участь в українському громадському житті, не залишався байдужим до відзначення святкових дат, займався спортом. Саме в такому активному молодіжному середовищі формувався та гартувався його характер. У Дев’ятниках він був активним членом товариства «Луг», футбольної команди «Пробій», певний час працював ревізором кооперативів (адже влаштуватись на роботу вчителем в часи існування Польської держави українцеві було непросто).

Під час навчання Я. Дякон став активно цікавитися українським підпільним націоналістичним рухом, згодом став членом ОУН. Протягом 1933-1938 рр. він не раз брав участь у різних акціях підпілля, неодноразово заарештовувався польскою поліцією, перебував по кілька тижнів (або і місяців) у тюрмі, але жодного разу не був засуджений.

Вперше Я. Дякон був ув’язнений наприкінці жовтня 1933 р., коли відбулися масові арешти на Бібреччині. Відсидівши певний час під вартою, Я. Дякон був звільнений, очевидно, у зв’язку з відсутністю у поліції суттєвих доказів його провини.

Наступного разу Я. Дякона затримали 30 січня 1934 р. Причиною арешту була поява 19 січня у Дев’ятниках листівок, присвячених страченим поляками членам ОУН Василеві Біласу та Дмитрові Данилишину. Тоді також заарештували за підозру у поширенні протидержавної агітації Василя Лабу й Дмитра Чмира із с. Бертишева та Миколу Філіповського з с. Дев’ятники. Усіх їх було передано до суду в Бібрці, а потім – до тюрми «Бригідки» у Львові. За спогадами Дмитра Сусіка, після епізоду із поширенням листівок у Дев’ятниках він півроку носив передачі своїм друзям Я. Дякону та М. Філіповському під час їх слідчого ув’язнення у Львові. Звільнили їх у першій половині червня 1934 р.

Постійні арешти не дозволили Я. Дякону продовжити навчання. За даними польської поліції, у 1937 р. він мав закінчених чотири класи гімназії, займався господарством (мав 8 моргів поля), був членом товариств «Просвіта» та «Рідна Школа». Є всі підстави вважати, що у 1934-1936 рр. Я. Дякон керував Юнацтвом ОУН Бібрецького повіту. Крім того, в 1935-1937 рр. він відслужив півторарічну строкову службу в легкій артилерії війська польського (м. Ґнєзно).

Черговий арешт Я. Дякона відбувся 31 жовтня 1937 р. Польська поліція провела обшук вдома у Я. Дякона, виявила реферат «Базар», правильник самоосвітнього гуртка, а також кілька листів, які стосувалися громадської праці. Причиною обшуку у нього та Д. Сусіка стала підготовка до освячення могили у Дев’ятниках на день 1 листопада (річницю проголошення Західноукраїнської народної республіки). Обох заарештували за підозрою у належності до ОУН і доставили до Бібрки, а згодом перевезли до слідчої в’язниці у Львові. Але за відсутністю доказів протидержавної діяльності їх обох було звільнено 9 березня 1938 р. Д. Сусік у спогадах згадував: «Мене і Дякона заарештували за військові вишколи молоді у лісі, посадили знову в «Бригідки». Без слідства ми просиділи у в’язниці три місяці, після чого нас випустили. Я втратив роботу, а Дякон – один семестр в педінституті». У «Бригідках» вони познайомилися із майбутнім членом Проводу ОУН(б) Дмитром Маївським.

Документ подав Ярослав Дякон – «Дмитро», «Мирон». Внизу рукописні зауваження Романа Шухевича – «Тараса Чупринки».

Восени 1938 р. Я. Дякон одружився зі Степанію Куляш (17.08. 1919 р.н.), яка жила в с. Дев’ятники. Згодом подружжя мало дві доньки – Марію (1940 р. н.) та Любу-Христину (1945 р.н. ).

29 липня 1939 р. Я. Дякона знову заарештували. Того дня поліція затримала приблизно 40 українців. Арешт не був довгим: через 18 днів всі вони вийшли на волю, серед звільнених був і Я. Дякон.

Востаннє поляки намагалися арештувати Я. Дякона після вибуху Другої світової війни 01.09. 1939 р., як неблагонадійного, але він з дружиною заховався на горищі в господарській будівлі, де просидів досить довго, і це дозволило уникнути арешту.

У період першої радянської окупації Західної України у 1939-1941 рр. Я. Дякон був повітовим провідником ОУН Бібреччини, а відтак референтом пропаганди Львівської (Городоцької) округи. Після розколу ОУН на дві фракції – бандерівську та мельниківську – Я. Дякон став членом ОУН(б). Паралельно він легально працював вчителем у Дев’ятниках, потім у сусідньому селі Юшківцях. Нині відомо, що тут з ним працювала теж Євгенія Музика, яка згодом під іменем Слави Стецько стала відомою політичною діячкою, головою Проводу ОУН, Антибільшевицького блоку народів (АБН) і Конгресу Українських Націоналістів (КУН). Вона приїхала сюди до тітки Я. Дякона – Розалії Горінець, яка перед тим була монахинею у Теребовлі, де вони й познайомилися.

Між тим, перебувати поза підпіллям колишнім активним українським громадським діячам було небезпечно. Поступово працівники НКВД опрацьовували архіви польської поліції, і дізнавалися все більше подробиць про діяльність членів ОУН. В 1939-1940 рр. вдома у Я. Дякона мешкав вчитель сільської школи, член ОУН Іван Захарків. Співробітники НКВД дізналися, що він був засуджений восени 1934 р. на процесі проти Миколи Лемика за приналежність до ОУН і співучасть у підготовці нападу на високопоставленого більшовицького дипломата Олексія Майлова в знак протесту проти організованого Москвою Голодомору і масових політичних репресій на Україні  та їх замовчування в Європі і світі. Захарків відбув три роки ув’язнення в польській тюрмі в м. Равичі, а після виходу на волю продовжував співпрацювати з ОУН на Львівщині. Коли І. Захарківа викликали на допит в НКВД, то він негайно перейшов на нелегальне становище і став переховуватися у родичів у с. Під’ярків. Аби уникнути арешту на початку 1941 р. перейшов у підпілля і Я. Дякон. На нелегальному становищі на Бібреччині тоді перебувало ще кілька членів ОУН, зокрема Д. Сусік, С. Музика, В. Заставний (майбутній автор музики до знаної повстанської пісні «Лента за лентою»).

Із початком німецько-радянської війни 22.06. 1941 р. та проголошенням Акта про відновлення Української держави 30 червня 1941 р. Я. Дякон з І. Захарківим та Є. Музикою проголосив державність у Бібрці, де став старостою. Але на цьому посту він пробув лише один-два тижні, згодом там же недовго очолював українську поліцію. Протягом липня 1941 р. Я. Дякон разом із Д. Сусіком створював українську адміністрацію на терені Львівської (Городоцької) округи, об’їздивши на мотоциклі райцентри Щирець, Городок, Судову Вишню, Перемишляни, Винники, Нові Стрілища, Ходорів та ін. На той час Я. Дякон займав пост окружного провідника ОУН(б) Львівської (Городоцької) округи, до якої належали і всі згадані місцевості.

Але невдовзі стало зрозуміло, що німці не мали наміру підтримувати намагання українців до відновлення власної державності, розпочалися арешти та переслідування членів ОУН(б). Зважаючи на це, Я. Дякон постійно перебував під загрозою арешту німцями, тому знову перейшов у підпілля і мешкав під чужими прізвищами. У 1942 р. його було призначено організаційним референтом Львівського обласного проводу ОУН(б). На цьому посту Я. Дякон працював до кінця 1943 р. під керівництвом обласного провідника Михайла Шкамбари – «Хмеля» («Кедра», «Скали»). На жаль, детальні подробиці про його діяльність в цей період на сьогодні майже відсутні.

Наприкінці листопада 1942 р. Я. Дякон та Д. Сусік надавали допомогу пораненому у перестрілці з гестапівцями авторитетному члену ОУН(б) Дмитру Маївському, якого на їх доручення привезли підводою зі Львова до Бібрки. Потім пораненого доглядали у Дев’ятниках (у господарстві Поглодів та Івана Мелимука), Репехові, а відтак – у Кологорах в господаря Телішевського. Навесні 1943 р. Д. Маївський повернувся до організаційної праці в Проводі ОУН(б).

Наприкінці 1943 р. Я. Дякон був переведений на пост Львівського обласного референта Служби безпеки ОУН(б) замість підпільника «Кривого», який був усунений за контакти із німцями, засуджений до смертної кари та розстріляний. Його тодішній зверхник Григорій Пришляк – «Мікушка» згодом так описував на допитах чекістам Я. Дякона: «Років 28-ми, високого зросту міцної статури, шатен, у рухах повільний». У той час мав псевдоніми «Дмитро» і «Мирон». Від друзів також отримав жартівливий псевдонім «Інформатор». Основним завданням СБ ОУН(б) стала боротьба з агентурою (спочатку німецькою, а потім – радянською), яка намагалася вивідати інформацію про структуру та діяльність підпілля. Ця робота була вкрай важливою для збереження кадрів ОУН(б) і забезпечення максимальної конспірації при проведенні бойових та агітаційних акцій українського визвольного руху. Зважаючи на конспіративність діяльності керівництва СБ, інформації про безпосередню діяльність Я. Дякона у період 1944-1946 рр. вкрай мало. До сьогодні дійшли лише окремі організаційні матеріли СБ (інструкції, звіти, пропозиції і т.п.), у підготовці яких він брав участь. Тому період його життя у 1944-48 рр. і досі залишається найменш вивченим.

У березні 1944 р. Я. Дякон був причетний до організації у південній Бібреччині місця осідку крайового осередку пропаганди ОУН на Західних Українських Землях. Цей осередок під керівництвом Петра Дужого – «Аркадія» базувався у селах Дев’ятниках, Бертишеві, Репехові, Юшківцях, Ятвягах (тепер Калинівка), Вибранівці, Голдовичах, Ліщині, Кологорах та ін. Адміністратором осередку (криптонім «Зелений гай») став давній друг Я. Дякона – Дмитро Сусік – «Ришард». У 1944 – першій половині 1945 р. осередок пропаганди масовими накладами друкував пропагандистську літературу (листівки, журнали, звернення, брошури і т.п.), які поширювалися по всій території діяльності підпілля. Але так протривало недовго: 4 червня 1945 р. чекісти виявили криївку П. Дужого в с. Дев’ятники, заарештували його і інших підпільників, вилучили велику кількість пропагандистських матеріалів.

Зима 1945-1946 рр. виявилася важкою для підпільників. Тоді загинули близькі друзі і земляки Я. Дякона: крайовий провідник ОУН(б) Львівського краю Дмитро Слюзар – «Золотар» (19 грудня 1945 р.), його заступник, крайовий організаційний референт Михайло Кондрат – «Скитан» (22 лютого 1946 р.), заступник крайового референта СБ Микола Грек – «Гайдар» (22 січня 1946 р.). Крім них, чекістами було вбито ще кілька представників керівництва підпілля ОУН(б) на Львівщині. Навесні залишилися живими тільки троє членів Львіського крайового проводу: військовий референт, командир ВО УПА «Буг» Василь Левковнч – «Вороний», господарський референт Григорій Коваль – «Перський» та Я. Дякон. У таких умовах останній тимчасово очолив підпілля на Львівщині, аж доки в другій половині літа 1946 р. не був призначений новий крайовий провідник – Зиновій Тершаковець – «Федір».

У боротьбі з чекістами підпілля несло значні втрати. Наприкінці 1947 р. керівник підпілля Роман Шухевич призначив Я. Дякона виконувачем обов’язків референта Служби безпеки (СБ) при Проводі ОУН(б). На цій посаді він замінив загиблого 23.01. 1947 р. Миколу Арсенича – «Михайла». За активну діяльність в підпіллі Я. Дякон був нагороджений Срібним Хрестом заслуги (наказ ГВШ УПА ч. 3/47 від 5.12.1947 р. відповідно до постанови УГВР від 22.11.1947 р.), а 6 червня 1948 р. йому було надано ступінь полковника СБ.

Історик В. Мороз пише, що Я. Дякон підготував видану у січні 1948 р. працю «Студійно-інформативний матеріал про більшовицькі органи поліції» (обсягом 76 сторінок). За оцінкою самих підпільників, вона стала «підставовим вишкільним посібником по боротьбі з МГБ і МБД як для кадрів СБ ОУН, так і для загалу ОУН». Завдяки цій та іншим подібним працям підпільники добре орієнтувались у методах роботи чекістів, не раз зривали плани останніх. Але керувати діяльністю СБ Я. Дякону випало зовсім недовго.

Співробітники УМГБ по Львівській області добре знали про діяльність Я. Дякона і у 1944-1948 рр. проводили активні заходи з його розшуку. Виявлення місця його перебування вважалося одним з головних завдань львівських чекістів. На нашу думку, до звичайної в таких випадках ненависті до «німецько-українських буржуазних націоналістів» в даному випадку домішувалось ще й професійне протистояння: і радянські чекісти, і Я. Дякон були свого роду «колегами», діяли в структурах, які дбали про безпеку, тобто у спецслужбах. Крім того, керівництво Комуністичної партії більшовиків України звинувачувало Я. Дякона у організації збройних акцій підпілля, як-то: напади та вбивства на радянський партійний актив; ліквідацію керівництва колгоспів; знищення працівників та документації у сільрадах; винищення виявлених радянських агентів і інформаторів тощо.

Для розшуку Я. Дякона співробітниками МГБ використовувались всі наявні можливості: діяла широка мережа інформаторів, яка стежила за появою підпільників в населених пунктах; проводилися масові облави і чекістсько-військові операції; ретельно допитувались всі затримані підпільники, щоб отримати від них реальні виходи на керівництво ОУН(б) на Львівщині. Тривалий час Я. Дякону та його охороні вдавалося вдало конспіруватися та уникати переслідування. Але зрештою робота чекістів принесла свої результати, і восени 1948 р. їм стали відомі орієнтовні місця перебування керівника Львівського крайового проводу ОУН(б) Зиновія Тершаковця та референта СБ Ярослава Дякона.

Під час проведення чергової пошукової операції 9 листопада 1948 р. у лісі між селами Гринів, Шпильчина і Волове тодішнього Бібрського району Львівської області (тепер межа Пустомитівського і Перемишлянського районів) чекісти виявили криївку, яка була викопана на пагорбі (висота 423,5 м) неподалік шосе Львів – Бібрка. В той час в криївці перебувало 6 повстанців. Чекісти запропонували підпільникам здаватися живими, останні відмовились і вчинили збройний спротив, внаслідок чого загинули. Як видно зі звітів операції, облога криївки тривала досить довго. У вбитих підпільниках були впізнані:

– Ярослав Дякон (користувався у підпіллі псевдонімами «Дмитро», «Семен», «Мирон», «Дон», «9-98» та іншими),

– крайовий референт СБ Львівського краю ОУН(б), майор СБ Богдан Прокопів – «Степан»,

– співробітник крайового осередку СБ ОУН(б) Львівського краю, сотник СБ Теофіль Михайлів (Михайлунів) – «Зенко»,

– командир охоронної боївки, булавний Михайло Ковалик – «Сталевий» та один невідомий охоронець,

– вістун Василь Сохан – «Довбач».

У вбитих чекісти вилучили 5 автоматів, 4 пістолети, 6 гранат, різні побутові речі та великий архів документів СБ ОУН(б) Львівщини. Частину документів підпільникам вдалося знищити, а решту вони облили фосфорною кислотою і тому при доступі повітря папери відразу ж загорались. Зважаючи на це, значна частина архіву була втрачена безповоротно.

Ось як запам’ятав побачене того дня Ілля Кішка, тоді – підліток, житель с. Шпильчина: «Десь після обіду почався бій і тривав довго. Тільки надвечір місцеві жителі за наказом витягнули тіла з криївки. Всередині все горіло, вогонь підбирався до повстанців, котрі лежали один біля одного. Вони застрелились. Запам’ятались підліткові маленькі золоті тризубці на одязі і більші на пряжках ременів. Всі були при зброї. Одяг, чоботи порізані ножем. На столі стояли друкарська машинка, примус, радіоприймач, фотоапарат, автомати і кулемети, запас продуктів. Мертвих повстанців витягли і поклали на воза». Тіла вбитих співробітники МГБ забрали до Бібрки, місце їх поховання на сьогодні невідоме.

Провід ОУН(б) на українських землях у повідомленні про смерть Ярослава Дякона, виданому згодом, написав: «Усе свідоме життя сл. п. друга Дмитра – це шлях відданого служіння великій справі визволення українського народу. З невтомною завзятістю він будив народ до боротьби за належні йому права, з невсипущою енергією розбудовував Організацію і з непослабнутою революційною пильністю захищав її від ударів ворожих поліцій. За роки своєї праці в Службі безпеки ОУН він не тільки сам завдав багатьох ударів по намаганнях ворога насадити агентуру, але також вдосконалив загальні методи боротьби з МБД і МГБ та підніс фаховий рівень кадрів СБ ОУН. Вся Організація клонить голову перед сл. п. другом Дмитром. Його смерть кличе всіх нас до ще завзятішої боротьби проти російсько-большевицьких загарбників за повне визволення українського народу і побудову Української Самостійної Соборної Держави. Вічна слава героєві української національної революції!»

Наостанок слід сказати кілька слів про долю рідних Я. Дякона. Його дружина Степанія тривалий час перебувала у підпіллі і виконувала функції зв’язкової надрайонного провідника ОУН(б) Бібреччини Дмитра Цури – «Михайла». Втративши контакти із підпіллям, вийшла з повинною 24 березня 1951 р. Доньки до того часу виховувалися у знайомих і родичів. У 1951-1964 рр. Степанія Дякон із доньками мешкала на спецпоселенні в м. Омську (Росія), потім повернулася на Батьківщину, жила у Дрогобичі, померла 26 жовтня 2009 р.

Брат – Василь Дякон, який служив в українській допомоговій поліції, за виступ проти німці був розстріляний навесні 1944 р. Другий брат – Михайло Дякон, пішов до УПА і загинув у бою з чекістами в листопаді 1944 р. в лісах біля с. Великі Глібовичі (тепер Перемишлянський район Львівської області). Третій брат – Іван Дякон, навчався у Львівському лісотехнічному інституті, звідси був призваний до радянської армії, служив у м. Кутка в Таджикистані, де був заарештований і пропав. Сестра – Катерина, з матір’ю та своїми трьома дітьми у 1949 р. була вивезена у Красноярський край, де мати невдовзі померла. Таким чином, родина Я. Дякона повторила долю багатьох українських родин членів підпільників ОУН(б), які були репресовані і немало настраждалися від радянського режиму.

У період існування СССР про життя та діяльність Я. Дякона можна було говорити хіба що пошепки. Лише після відновлення незалежності України в 1991 р. на місці загибелі Я. Дякона і інших повстанців було насипано символічну могилу із освяченим у 1993 р. хрестом. Згодом там було встановлено пам’ятник.

В лютому 2013 р. громадськість Львівщині відзначила 100-річчя з дня народження Я. Дякона, про що досить широко інформували ЗМІ. Зокрема, 15 лютого у Дев’ятниківській середній школі (цей учбовий заклад носить ім’я Я. Дякона) відбулися урочистості: концерт за участю колективів художньої самодіяльності с. Дев’ятники, школярів та гостей – юнацького ансамблю Гніздичівської загальноосвітньої школи «Солов’ї» та чоловічого квартету «Опілля». У заході взяли участь керівники Жидачівського району, освітяни, представники Благодійного фонду Олега Канівця «Добре серце». Громада поклала квіти до пам’ятника «Борцям за волю України» у с. Дев’ятники. На святі були присутні внук та два правнуки Ярослава Дякона, численна родина.

Сподіваємося, що постать Я. Дякона і в подальшому буде вивчатись дослідниками, адже він відіграв важливу роль у діяльності українського визвольного руху на Львівщині.

Олександр Іщук

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *