Націонал-комунізм, продовження, КПЗУ
2013/03/30
ДИВІЗІЙНИКИ ПІСЛЯ ВІЙНИ
2013/04/07

РОДИНА ПРОВІДНИКА

Прізвище «Бандера» на кількох мовах означає «прапор». Провідник ОУН став символом та прапором національно- визвольних змагань, а втім, він був не єдиним у своїй сім’ї, хто всеціло присвятив себе на вівтар визвольних змагань.

Батька Степа­на – священика отця Бандеру – на­зиватимуть «рево­люціонером у рясі», і недарма. З прого­лошенням Західно- Української Народної Республіки Андрій Бандера стане депутатом парламенту ЗУНР, а з початком україно-польської війни виконуватиме обов’язки капела­на в одному із полків Української Галицької Армії. Коли в УГА закінчились боєприпаси і армія перейшла за Збруч, отець Бандера пішов туди зі своїм військом. Незважаючи на епідемію тифу, отець Андрій до кінця залишився сповідати хворих і сам ледве пережив цю небезпечну хворобу.

Вплив батька на сина Степана буде беззаперечним. Так, перебуваючи в лавах Української Військової Організації Сте­пан Бандера разом з батьком у 1928 і 1930 затримуватиметься польською поліцією. Але «революціонер у рясі» загине від рук радянського НКВД. Під час радянської окупації Степан Бандера двічі намагався вивезти батька та сестер з України, проте отець Андрій передав через зв’язкового: «Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу…». 23 травня 1941 року отця Андрія буде арештованого і перевезено до Києва, де після допитів, 10 липня 1941 року, розстріляно.

У 1992 році Андрія Бандеру посмертно реабілітують а його ім’я внесуть в список мучеників за віру, щодо яких Українська Греко-Католицька Церква розпочала дебати- фікаційний процес.

В сім’ї Андрія та Мирослави Бандер було восьмеро дітей, щоправда наймолодша дитина померла немовлям. Що стосується сімох інших, то кожному з них довелося прожити насичене страдницьке життя. Усі чотири брати загинуть на­сильницькою смертю, а троє сестер зазнають переслідувань та довгих років ув’язнень.

Ще за «польських» часів батько подбає, щоб усі його діти отримали належну освіту, яка включатиме навчання в гімназії та університетські студії. Цікаво й те, що Андрій Бандера після смерті дружини, своїх доньок віддасть на ви­ховання у близькі священичі родини, а уже після здобуття відповідної освіти, вони повернуться в батьківський дім.

Найстарша сестра Марта закінчила учительську семінарію і активно включилася в діяльність націоналістичного під­пілля. Володимира Бандера після навчання в Стрийській гімназії одружиться й разом із чоловіком виховуватиме шістьох дітей та активно займатиметься громадською діяль­ністю. Наймолодша сестра, Оксана, після закінчення гімназії допомагатиме батькові й учителюватиме. Втім, це тривати­ме лише до 1941 року, а далі батька та доньок заарештують і сестри на довгі роки опиняться поза Україною.

Лише одній – Володимирі Бандері-Давидюк вдасться пережити лихоліття війни на рідних землях. Матір шістьох дітей, разом із чоловіком-священиком заарештують у 1946 році. Весь час, поки подружжя відбуватиме покарання на далекій Півночі, діти пробудуть у сиротинцях.

Доля братів Степана Бандери була не менш драматич­ною. В тогочасному суспільстві значно більше уваги при­свячувалося освіті чоловіків. Тож Олександр та Василь – молодші брати Степана, після закінчення Стрийської гімназії навчалися на агрономічному факультеті Львівської полі­техніки. Таку ж освіту здобув й Провідник ОУН, але далі його життєва дорога звивалась через в’язниці та польські й німецькі концтабори.

Олександр та Василь не припинили навчання після за­кінчення Політехніки: Василь вступив на філософський фа­культет Львівського університету, а Олександр виїхав до Італії, де продовжив навчання у Римській вищій школі економічно- політичних наук, яку завершив зі ступенем доктора.

Брати Бандери були активними діячами націоналістичного руху, тому їхній арешт нацистами не можна пов’язувати лише із діяльністю старшого брата. Промовистий факт: Олександр, який досить комфортно облаштувався в Італії і навіть одружився на родичці міністра закордонних справ Італії Чіано, після проголошення ОУН ЗО червня 1941 року Акту відновлення Української Держави, свідомо повернув­ся, щоб працювати в Україні.

Коли Степан Бандера перебував у нацистському конц­таборі Заксенгаузен, Олександр та Василь відбували ув’яз­нення в сумнозвісному Авшвіці (Освєнцимі). У липні 1942 року обох братів замордували польські «фольксдойчі». Пізніше розслідування смерті Олександра Бандери поспри­яло тому, що українцям полегшили умови перебування у найвідомішому «млині смерті».

Наймолодший із братів Бандер – Богдан, в час II Світової війни у складі Похідних груп ОУН пішов на Південь і, найімовірніше, загинув від рук гестапо в 1943 році у Херсоні.

За коротких п’ять років війни велика сім’я Бандер втра­тила батька та трьох синів, а ще трьом сестрам доведеться відбувати довгі роки покарання поза Україною.

Цікаво, що родина майбутньої дружини Степана Банде­ри – Ярослави Опарівської, теж зазнала переслідувань та була знищеною. Спочатку батько-священик загинув капе­ланом УГА під час україно-польської війни, а уже в Другу світову війну боївкою прокомуністичної польської Армії Людової було замордовано матір, а гестапівцями – брата.
Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *