Відеокліп про УПА. Ми трава
2012/03/08
Спільним фронтом за свободу народів
2012/03/09

Роль Пласту в Карпатській Україні. Закон про самооборонність в Чехословаччині

Три роки тому, до відзначення 70-ої річниці Карпатської України, я написав статтю про роль пластової організації в Карпатській Україні. В ній також порушив цікаву тему про “Закон про оборонність ЧСР” та провів деякі паралелі між цим законом та діяльністю Пласту.
Питання здатності самооборони завжди є актуальним для нації чи народу. Починаючи від давніх греків та спартанців і аж до організації перших скаутських гуртків лордом Байден-Павеллом у Британії 1908 року, – маємо в історії чимало яскравих прикладів саморганізації громадян до оброни своєї держави, а конкретніше – саморганізації великої кількості молоді кожного окремого народу. У кінці ХІХ – на початку ХХ століть це є очевидним на прикладі національної методи скаутського виховання.

Про ефективність цієї методи можемо судити вже з подій Першої світової війни, коли члени національних скаутських організацій прислужилися самовіддано кожен своїй нації, як наприклад, британські морські скаути, які взяли охорону цілого узбережжя і радіостанції під безпосереднім командуванням адмірала Кітчера аж до 1920 року. Величезну роль у боротьбі за відновлення своєї держави відіграли польські скаути – харцери – у часі Першої світової війни, а під час німецької окупації Польщі в роки Другої світової війни підпільно діяли харцерзькі організації «Szare Szeregi» – «Сірі лави» – під керівництвом Флоріана Марціняка, а також харцерзькі відділи у складі Армії Крайової.

В історії України маємо чимало прикладів, коли вихованню молодого покоління надавали великого значення. Варто згадати хоча б «Повчання дітям» Володимира Мономаха у ХІІ ст., праці викладачів Києво-Могилянської Академії, виховання молоді на Запорозькій Січі XVI-XVIII ст., а з ХІХ ст. – різні козакофільські гуртки, що формувалися під впливом ідей Т. Шевченка, котрі на свій лад плекали українську традицію і провадили «народолюбну» працю. Згодом, на переломі ХІХ і ХХ століть молодь гуртувалася навколо ідей Івана Франка у напрямі загальноєвропейського лібералізму та ідей соціалізму.

Тим часом на початку ХХ ст. до України приходить нова система виховання – скаутська, що ставить собі за мету не тільки фізичне виховання й військовий вишкіл, але насамеперед – формування нового покоління, яке було б здатне вести й утримувати українську націю у складних передвійськових обставинах; формування міцної розумом і тілом, характером та лицарськими властивостями суспільної людини.

Ця система одразу набуває яскравих національних рис й отримує власну назву – «Пласт»: «Новій організації дано назву Пласт, щоб пов’язати з «козацькою» українською традицією. «Пластунами» називано на Січі спершу запорожців, які виходили на риболовство і на добичу звірини (…) пізніше, що мали вистежувати ворога…».

Проте, чи не головною функцією Пласту від заснування 1912 року перед Першою світовою війною та в міжвоєнний період все ж залишається виховання молоді, котра зможе чинити збройний опір загарбникові України з будь-якої сторони. Про це яскраво свідчить той факт, що двоє із засновників Пласту в Галичині – Петро Франко та Іван Чмола – були вояками Українських Січових Стрільців (Чмола був полковником УСС в армії УНР під проводом Євгена Коновальця). Тож поряд з виховною лінією Тисовського в Пласті дуже активно провадилася лінія військового виховання молоді.

Таку функцію Пласту прекрасно усвідомлювали й засновники Організації на Закарпатті у 1920-их роках – професори-емігранти з Галичини – Андрій Дідик (1891-1931), Остап Вахнянин (1890-1924), Володимир Бірчак (1881-1948), Андрій Алиськевич (1870-1949), Леонід Бачинський (народився в м. Січеслав, Запорізька обл., 1896-1967) та ін., – особливо з огляду на історичні обставини, що склалися у краї: «Розпад старої Австро-Угорщини в р. 1918 застав карпато-українське селянство на дуже низькому рівні матеріального й духовного життя. По чеській статистиці з 1921 р. було в цілому краю 50.1% неграмотних, а на селі (…) між мужеським населенням мабуть було понад 70%, а між жіночим – і 90%», – пише Микола Кушніренко у статті «Розвиток національної свідомости карпато-українського селянства».

Досить детальний опис реального стану справ на Підкарпатській Україні того часу подає Лука Мишуга у праці «Підкарпатська Україна. Сучасний стан», що вперше вийшла друком у Відні 1921 року, а ще раніше, 1919 року, Дмитро Дорошенко у книзі «Угорська Україна» дуже яскраво описав закарпатських українців: «Коли культурно-політичне становище угорських українців дуже невідрадне, то ще більш сумно виглядає їхнє становище економічне. Головним заняттям (…) єсть сільське господарство, з якого живе 99% усієї (…) людності. Інші заняття так мало розвинені, що в соціальній структурі не відіграють майже ніякої ролі».

«Центральне географічне положення Закарпаття на мапі Европи відігравало поважну стратегічну роль для Угорщини, – зазначив д-р Вікентій Шандор. – Це й було властивою причиною того, що Угорщина при своїм розпаді в 1918 р. старалась за всяку ціну задержати собі Закарпаття, цю “стратегічну перлину”. Керувати чужими народами належить до великого політичного вміння, яким мадяри не грішать. Вони своєю агресивною вдачею зуміли вдержатись при житті в слов’янськім морі, але не зуміли зискати собі серед слов’ян приязні, що наглядно показалось в 1918 та 1939 рр.».

Василь Маркусь у праці «Політична і державно-правова еволюція Українського Закарпаття» пише: «Карпато-українське населення, що й далі залишалося народом «селян і попів» та було послаблене масовою еміграцією (…), не було в стані ставити опір угорським цілям».

Підсумовуючи наведені свідчення, можна зробити висновок, що питання оборонності в дуже нестабільних політичних обставинах, що склалися на кінець 1930-их років у Європі, – мусило займати чи не перше місце на порядку денному для закарпатських українців. Тому й виглядадає цілком логічним і зрозумілим, але дещо опізненим як на 1937 рік було прийняття чехословацьким урядом «Закону про обовязкове виховання оборонности з дня І. VII. 1937 число 184».

День оборонності. Буштино (острів), 13 червня 1937 року. Фото з архіву Івана Коршинського


Детальний опис цього закону знаходимо у фахового інспектора Богуміла Тисаржа у статті «Як провадимо виховання оборонности в школі при тілесному вихованню», що опублікована у 3-6 (березень-червень) числах «Нашої школи» за 1937 рік, а сам закон був опублікований у «Вістнику Міністерства Шкільної Народної Освіти» 1937 р. на сторінках 232-253 і набув «правоважности» днем І. IX. 1937 р.

У часописі «Наша школа» за цей же 1937 рік знаходимо і дві інші статті, присвячені оборонності, авторами яких є Михайло Пуглик «Виховання оборонности» та Михайло Евдердій «Орґанізовання середовищ виховання обронности».

Оглянемо основні постанови закону. Закон окреслював три складові виховання оборонності – моральну, наукову та тілесну. Б. Тисарж пише: «Вихованням оборонности намагаємося виховати кожного громадянина тілом та духом так, аби знав, міг та хотів боронити державу; для того мусить бути здоровий та розвинутий тілом, мусить мати добру та сильну волю, аби міг підпорядкувати свої фізичні, духові та моральні здібности вимогам загалу, інтересам оборони держави та її свободи також зі зброєю в руках».

Моральна складова передбачала введення в горожанські школи та гімназії спеціальні предмети: «треба присвятити окремішню й суцільну опіку в годинах горожанської науки і виховання, а при відповідних случаях у всіх останніх предметах». Наукова – поглиблене вивчення для хлопців цивільної оборони, а для дівчат – першої медичної допомоги. Що ж до фізичного виховання, то передбачалася окрема програма в усіх школах та гімназіях, з детальним описом можливих фізичних занять і навіть – приміщень чи майданчиків, де б ті заняття могли проводитися (наприклад, легка атлетика, командні ігри тощо): «Забезпечення місця для вправ, приладів та знаряддя треба приготовляти ініціятивною працею шкіл та учителів, самодопомогою за підтримки суспільної (…) та не чекати на розпорядження та закони, евентуальні пропозиції урядових чинників; учитель мусить приготовляти будучність, передбачити та вести вперед…».

Тут варто згадати про те, що загальний стан спорту на Закарпатті у той час був погано організований. Про це дізнаємося з публікацій Василя Федака у часописі «Учительський голос»: «Коли наша спортова репрезентація дуже слабенька в міжнародній конкуренції, то у нас на Підкарпатті спортовий рух і репрезентація є прямо катастрофальною. Крім С. К. Русь Ужгород, не маємо жадного іншого успішнішого репрезентанта, а то ані в фотбалі, атлетиці, плаванні чи в іншім. А не те, що репрезентантів не маємо, але не маємо спортових площ, не маємо ані пересічних атлетів і спортовців — одним словом не маємо нічого!». Проте вже в наступному числі річника В. Федак зазначає: «Учительство на селах має також взяти участь у вибудуванні нашого народнього спорту, бо в першій мірі воно є покликане виховувати народ і то не тільки духово, але й тілесно. Тому учительство мусить активно взяти участь і в спортових товариствах. У цьому контексті спортивний гарт мав відіграти ключову роль у вихованні оборонности.

Особливістю «приготування оборонности» був статевий та віковий розподіл. Як пише М. Ердевдій, «Моральне і наукове оборонне приготування буде спільне для хлопців і дівчат з малими відхилками з огляду на оборонні (воєнні) вправи хлопців. Тілесне оборонне виховання буде інше так для хлопців, як і для дівчат». Відбувався такий віковий розподіл: у вихованні оборонности візьмуть участь хлопці, віком від 14 до 16 років, від 17 до 21, від 22 до 30; дівчата і жінки від 14 до 21, дінки від 22 до 30 років, а також спільно – чоловіки і жінки у віці 31–50 років.

Особлива увага приділялася вільному часу молоді. У відповідності до закону організовувалися піші прогулянки, мандрівки в гори, святкові, спортивні зустрічі тощо: «Походові вправи правильні та систематичні мають велике значення для виховання оборонности. Їх вплив збільшимо тим, що до походових вправ прилучуємо ріжні гри для змагання».

Закон передбачав також організацію власне стуктури оборонності – т. зв. середовища оборонности. У містах та селах організовувалися такі середовища у відповідності до кількості їх населення. Що ж до вишколення відповідних фахових інстукторів та командантів (очевидно, з учителів та місцевих провідників), М. Ердевдій вказує на те, що на чолі середовища виховання має стояти «верховід (командант), іменований окружним начальником на предложения громадського заступництва або дотичних сільських заступництв, а основний потенціал мають складати вчителі», а також «про оборонне приготування, моральне і наукове, покликані освітні товариства й інші орґани, для котрих подрібні інструкції видасть міністерство шкільництва і народньої освіти. Про тілесне оборонне виховання буде вживано окремих інструкторів, для котрих подрібні інструкції видасть міністерство здоровя й тілесного виховання».

Але особливий акцент, якщо винести за дужки всі спортивно-військові навчання, робився саме на національному вихованню: «Національне виховання намагається прищепити дітям думку, що найбільше щастя в житті, це віддати своє життя за свій народ, за добро своєї нації. Самовідречення, самопожертва на користь загалу, на вівтар батьківщини в усі часи, в усіх народів вважалися за найшляхетніші вчинки, за найетичніші прояви людського духа».

По суті, цим законом чехословацький уряд упроваджував широку й розгалужену систему, вивірену в деталях покрокової реалізації національного виховання. Але видається дивним той факт, що цілим Законом Міністерства народної освіти ЧСР, а також досить широкою дискусією не останніх інтелектуалів Закарпаття у важливих педагогічних виданнях опосередковано (а може й прямо) оминається роль Пластової організації, організації, яка станом на 1938 рік нараховувала у своєму складі тисячі членів, з якої найбільше молоді вступило у листопаді 1938 р. до лав ОНОКСу – Організації народної оборони Карпатська Січ, метою якої була оборона державних національних інтересів Карпатської України, поборювання протидержавної пропаганди та всебічна підтримка уряду, зокрема дотримання порядку та забезпечення безпеки. (ОНОКС швидко перетворилася у всенародну мілітарну організацію і напередодні нападу угорської армії на Карпатську Україну становила 12-15 тис. членів.)

Якщо уважно придивитися до змісту всього Закону, то впадає в око досить велика схожість до основних ідей та положень, що їх поставив собі за мету Закарпатський Пласт ще 1921 року. По суті, саме Пласт чи не єдиний на Закарпатті (тут слід згадати також і пожежні спортивні організації «Січ» та «Сокіл») здійснював цілеспрямоване патріотичне національне виховання молоді, але в тому числі й військове також, що формально виражалося не тільки в статутових документах, а й Пластовому Законі, Трьох Головних Обов’язках та Пластовому Обіті: «Плекатиму силу ума свого й тіла, Як гордість народна позве нас до діла, Щоб я до чину для всіх був готов (автор слів Василь Пачовський. – А. Р.)».

Схожість простежується також і на стуктурномо-організаційному рівні. Закон звертав велику увагу на роботу з молоддю у селах, але Пласт уже від 1929 року активно провадить програму – Село-Пласту, що його вперше заснував у Великих Лучках учитель Дмитро Остапчук: «Можемо сміло сказати, що під кінець 1938 р. пластовий рух обняв уже усю молодь Закарпаття, як по містах так і по селах». Свідчення цього знаходимо й у спогадах Начального Пластуна – Северина Левицького: «Пласт поширився не тільки на шкільну, а й на позашкільну сільську молодь. Уже на порозі свого існування Пласт на Закарпатті впровадив таборування під шатрами, захоплюючи цим самим особливо молодь до участи в Пласті».

З цього можемо зробити висновок, що Пласт відігравав важливу й основну роль у національному вихованні молоді на Закарпатті в міжвоєнний період, Пласт встановив фундаментальні моральні, етичні та виховні канони, на яких виховувалося і виховується не одне молоде покоління. Пластуни – перші стали у збройній обороні щойно проголошеної Карпатської України у березні 1939 року, через пластову виховну систему перейшли тисячі молодих людей, вчителів, інтелігенції, багатьох тих, хто працював в Уряді Карпатської України. Пласт зумів залучити до своїх лав величезну кількість молоді з усієї території Закарпаття, заложити безліч культурних осередків, аматорських мистецьких та драматичних гуртків, спортивних гуртків тощо.

Пласт досягнув своєї мети. На 1939 рік він виробив в закарпатської молоді почуття приналежності до національної спільноти і зробив його твердою складовою частиною кожного пластуна. Державна ж програма чеського уряду обов’язкового виховання оборонності була надто опізнена в часі, не враховувала національного компонента в умовах історичного розвитку Карпатської України, але не мала наслідків і для цілої держави, оскільки Чехо-Словаччина не ставила жодного опору нацистській Німеччині в просуванні на схід, як також не робила серйозних перешкод для окупації Закарпаття Угорщиною.Мілітарно сильна й модерна у 20-х роках ЧСР виявилася непідготовленою до викликів епохи й змушена була грати за чужими правилами.

Андрій Ребрик, голова Закарпатського обласного осередку Пласту-НСОУ

Джерела та література

1. Закон про обов’язкове виховання оборонності ЧСР // Вістник Міністерства Шкільної Народної Освіти. – Прага, 1937. – С. 232-253
2. Антін [Ймовірно, Антін Кущинський. – Р. А.]. Наша школа. – Річник ІІІ. – Ч. 6 (червень). – Ужгород, 1937. – С. 1-5.
3. Волошин А. Наш націоналізм // Свобода. – Ужгород, 9 травня 1935 р., число 12, річник ХХХVI. – С. 1.
4. Дорошенко Д. Угорська Україна / Передмова Л. Белея. – Серія «До джерел» – Ужгород: Срібна Земля, 1992. –17 с.
5. Евдердій М. Орґанізовання середовищ виховання обронности // Наша школа. – Річник ІІІ. – Число 7 (липень). – Мукачево, 1937. – С. 11-13.
6. Кушніренко М. Розвиток національної свідомости карпато-українського селянства // Пробоєм. – Прага, 1942. – С. 169.
7. Левицький С. Український пластовий улад 1911-1945 у спогадах автора. – Мюнхен: Молоде Життя, 1967. – С. 12-13.
8. Маркусь В. Політична і державно-правна еволюція українського Закарпаття. – Ужгород: Ґражда, 1993. – с. 17.
9. Мишуга Л. Підкарпатська Україна. Сучасний стан; Ортоскоп. Державні змагання Прикарпатської України /Передмова Олекси Мишанича. – Ужгород: Ґражда, 1993. – 110 с.
10. Окаринський В. Пласт в українському національно-визвольному русі (1911-1939 рр.): Монографія. – Тернопіль, 2006. – с. 5.
11. Пап-Пугач Степан. Пластовий альманах. З нагоди 50-річчя Українського Пласту на Закарпатті 1921-1971. Юг: Рим, 1976. – с. 29.
12. Пуглик М. Виховання оборонности Наша школа /Педагогічний часопис. Річник ІІІ. – Число 1 (січень). – Мукачево, 1937. – С. 8-13.
13. Тисарж Б. Як провадимо виховання оборонности в школі при тілесному вихованню. // Наша школа. Числа 3-6 (березень-червень)
14. Федак В. Всенародне значення спорту (Дискусійна стаття) // Учительський Голос. – Річник VIII. – Число 10. – Мукачево, жовтень, 1937. – С. 248-250
15. Федак В. Вибудуймо наш народній спорт // Учительський Голос. – Річник VIII. – Число 12. – Мукачево, грудень, 1937. – С. 306-307
16. Франко І. Одвертий лист до галицької молодежі // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1980. – Т. 45.
17. Стаття Петра Франка в часописі “Діло” свідчить про те, що саме він був атором назви «Пласт».
18. Худанич В. Світове братство Карпатська Січ. – Ужгород: Ґражда, 2005. – 292 с. ОНОКС швидко перетворилася у всенародну мілітарну організацію і напередодні нападу угорської армії на Карпатську Україну становила 12-15 тис. членів.
19. Шандор В. Закарпаття: Історично-правний нарис від IX ст. до 1920. – Нью-Йорк, 1992

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *