Генерали СС проти УПА
2013/08/14
Нестор Махно на Полтавщині
2013/08/26

РЗЗ

Поміж собою оунівці називали цю структуру як «ер трид­цять три», а насправді мова йшла про референтуру зовнішніх зв’язків (РЗЗ). Її організатором став Микола Лебідь – знако­ва й легендарна постать у націоналістичному русі. Попри велику конспіративність РЗЗ, в історії націоналістичного руху залишилася низка небуденних спогадів з діяльності референтури та її яскравих представників.

От, наприклад, виходець із карпатського села Верхнє Синьовидне – Кость Цмоць, відомий під псевдонімами «Юра» та «Модест». Поміж іншого він був й одним із провідних членів СБ (Служби Безпеки) і прославився в дуже своєрідній ділянці: Кость Цмоць «спеціалізувався» на втечах із в’язниць. Двічі він потрапляв до рук НКВС-МБД і двічі втікав з тюрем Стрия та Дрогобича.

Але особисті втечі – це одне, а визволення із в’язниць провідників Організації – це щось зовсім інше. Отримав­ши наказ від Романа Шухевича, «Модест» розробляє план визволення із львівської в’язниці «на Лонцького» Дмитра Грицая-«Перебийноса» та Ярослава Старуха-«Стяга». Бойо­вики, на чолі із Костем, в мундирах німецьких органів без­пеки, пред’явили в’язничній адміністрації письмове розпо­рядження «видати на переслухання до головного корпусу гестапо арештованих Дмитра Грицая і Ярослава Старуха». А через кілька місяців, у квітні 1943 року, за таким же сценарієм «Модест» визволить із рук нацистів шефа Голов­ного Штабу УПА Олексу Гасина-«Лицаря».

Наказ Проводу – відійти на Захід – Кость Цмоць не ви­конав, щоправда відправив свою дружину Марію, яка була рідною сестрою Василя Біласа. Ще якийсь час він займався безпекою радіостанції «Вільна Україна», а у 1944 році загинув під час бою.

За межами Ук­раїни РЗЗ була не менш за конспірована, ніж в Україні. Але її можливості були над­звичайними. Про це свідчить такий ви­падок: після II Світової війни столиця Австрії, Відень, опинилася в радянській зоні окупації. І якось син Бог­дана Лепкого, Ростислав, довірився Миколі Климишину – одному з очільників ОУН – про те, що у їхньому будинку у Відні залишилися всі речі, а також й великий архів батька. Ростислав не вірив, що це колись можна буде вернути, але бандерівець переконав його, щоб той дав ключ від помеш­кання, зробив опис найважливіших речей і вказав, де вони знаходяться.

Через три тижні, восени 1945 року, велика підвода, за­пряжена кіньми, привезла із Відня до Мюнхена півтора де­сятка скринь з архівами Богдана Лепкого. Хлопцям із РЗЗ не були перешкодою ні великі відстані, ні кордони, ні радянські війська та спецслужби. А Микола Климишин, який 14 червня 1934 року, в день, коли мав скласти останній іспит у профе­сора Лепкого в Краківському університеті, був арештований і засуджений на «процесах Бандери та товаришів» на довічне ув’язнення, після «пригоди з архівом» взявся закінчувати своє навчання в Українському Вільному Університеті, а основою для дипломної роботи стали врятовані листи Бог­дана Лепкого…

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *