КРАЙОВІ ПРОВІДНИКИ
2012/11/05
Промова Степана Бандери (запис)
2012/11/08

ШЛЯХ ДО СЕРЦЯ УКРАЇНИ.

В цьому році Василю Макуху виконується 85 років.  Багато хто з його подвижників і знайомих живі і працюють на благо України. Василя з ними і з нами немає вже 44 роки.

05 листопада 1968 року Василь Макух вчинив протестний акт самоспалювання  в Києві на Хрещатику, біля будинку №27. Від отриманих опалень помер 6-го листопада. Похований в день свого народження в місті проживання Дніпропетровську на Клочковському цвинтарі 14 листопада. Перед жертовним актом написав листа в Центральний Комітет Комуністичної партії України в якому засвідчив свою свідому жертовність, як акт протесту проти колоніального становища України в Радянському Союзі і на знак солідарності боротьби народу Чехословаччини за свободу та проти агресивного введення військ Варшавського договору в Прагу.

Згодом подвиг Василя Макуха повторили 58 патріотів різних країн Европи. Всі вони увіковічені вдячними потомками і урядами їхніх країн. Всі, окрім першого – Василя Макуха.

В Донецьку створено музей «Смолоскип» , експозиції якого присвячені Українським Народним Героям Василю Макуху і Олексі Гірнику. Музей належить всеукраїнської громадської організації інвалідів «Чорнобиль-допомога», фундатор Віктор Тупілко.  Це єдина організація , що  самостійно, в тому числі і замість влади, яка самоусунулася від виконання свого головного обов’язку – організації патріотичної роботи, відновлює маловідомі сторінки історії нашого народу і вшановує видатних синів України. До ювілею підготовлена книга до друку про Василя Макуха  і кіностудією музею знято фільм «Василь Макух. Вільний син невільного народу», автор Юрій Бурих.  Фільм став переможцем  на 4-му міжнародному фестивалі  екранного та сценіческого мистецтв «КІНОЛОГОС – 2012» в Одесі, та лауреатом премії благодійного фонду «Тарасова Земля» 2012 року. Саме тому відзначити ювілей В. Макуха вирішено презентаційним показом фільму. Це не просто робота і не просто стрічка, яка відзначена нагородами. Це результат семирічної наполегливої копіткої роботи. Юрій Бурих науковець і науковець серйозний, а це вимагає абсолютно повної віддачі сил і часу. Знайти можливості для чогось іншого неймовірно важко, хіба що за рахунок сну, власного здоров’я.  Та робота зроблена і зроблена якісно – від чистого серця. Не для гонорарів. Можливо тому наш видатний кінорежисер Леонід Мужук сказав про цю роботу: «Цей фільм повинен подивитися кожен громадянин нашої країни. Щоб зрозуміти, хто ми такі українці». В розмові зі мною Юрій признався: «Я постійно думаю про життя і вчинок Василя Макуха. Ось був у відпустці в Хургаді. Всі розважаються, в морі купаються, а в мене  в голові рядки віршу складаються:

Василь Макух та Олекса Гірник;

Палає плоть та кров кипить,

Два смолоскипа освітили

Нам шлях до серця України».

Збирати матеріяли про Василя Макуха було надзвичайно складно з тієї причини, що радянська влада знищувала всі згадки нього. Але знищити все не змогли.

Презентація фільму і вшанування пам’яті  героя відбулася в актової залі музею «Смолоскип» 03 листопада 2012 року о 13 годині в рамках традиційного Форуму небайдужих .   Фільм настільки вразив присутніх, що обговорення тривало ще чотири години. Схвильовані люди говорили  про наболіле, про необхідність консолідації суспільства, об’єднання української церкви, про участь кожного в розбудові нашої держави. Особливо цікавило присутніх питання  до кого звертався Василь своїм жертовним вчинком – до влади, чи до людей? Чи виправдалися сподівання Василя на результати своєго героїчного вчинку – жертви?

З усього виходить, що Василь Макух перший в Європі, який спалив себе, виходячи з національних уподобань. Першість має значення в будь-якій справі. Перших запам’ятовують і вони завжди на прикладі. Наступні – це вже послідовники, вони нібито другорядні. Але Василь Макух ніким і нічим не відзначений. Аж в травні в закордонній пресі зявилися перші невпевнені повідомлення про подвиг Героя. Подивившись фільм  Юрія Бурих, маю сказати, що був Василь Макух першим чи не першим самоспаленцем заради своєї нації, немає ніякого значення. Василь є постать такої величі і окремішності, що в будь якому разі він має свій власний пантеон пошани в пам’яті Українського народу. Все життя його було присвячено одній ідеї, одній меті – виборенню свободи для України і українців. Кожен крок його життя був підпорядкований цьому, кожна дія присвячена боротьбі. Нічого іншого в свідомості і житті Василя Макуха не було.

В далекому 1968 році від будинку № 8 по вулиці Городецького  з квартири № 21 у Львові на потяг до Києва Василя проводжали троє – господиня квартири, де винаймала помешкання його племінниця Ярослава, сама Ярослава (Осмиловська) і його друг Григорій Ментух. Василь їхав в свою останню подорож. В камері схову на вокзалі на нього чекала банка з бензином. Про те, що це останні години життя Василя знав Григорій Ментух.  Спитав: «Навіщо тобі така жахлива смерть? Ти ще молодий, сильний. Залишишся живим – багато чого доброго зробиш!» Василь у відповідь світло посміхнувся: «Ти не розумієш мене. Я йду на це з радістю».

За що  віддав своє життя Василь Макух? Відповідь Віктора Тупілко, ініціатора створення фільму: «За любов». Все його життя – самовіддана, безкорисна любов до України і українців. Василь не переймався проблемами інформаційної, територіяльної  спорідненості, етнічності,   ідентичності …  Він ясно, чітко і конкретно бачив велику ріжницю між місцевим населенням і зайдами. Він вбачав, що українці і зайди не тільки  відмінні, а  антиподи. Можливо, якби пришельці були культурніше,  то Василь, з його постійним прагненням до вдосконалення, в своєму націоналізмі-любові до свого народу прийняв  би  позицію конвергентності. Але повсюди  в Україні  насаджувалося  безбожність, пияцтво і нехлюйство. Регрес визначався, як  прогрес і скрізь відбувався помітний, швидкий занепад. Дійсно,  регрес людства – це для Сатани  прогрес. У Біблії про любов сказано – «таємниця ця велика є». У кожного своя любов. Те, що справжня любов буває без причин, визнають всі.  Коли дійсно люблять, то люблять не за щось. Коли сильно люблять, то схильні до  жертовного вчинку. Любити і бути.  Так, саме любов все пояснює в житті Василя Макуха. Так любити можуть справжні чоловіки. На такі почуття здатні одиниці. Вогонь любові до України і українців постійно палав  в серці Василя, допоки Василь дійсно не згорів. Недарма вдова Василя, пані Лідія  говорила: «Василь знав, що загине. Він мені про це неодноразово говорив».  Це не була зарядженість на самогубство. Це було розуміння  свідомої  боротьби,  боротьби до кінця.  Після смерті нічого немає. Все, що відбувається, буває тільки за умови життя. Василь розумів, що завдавши собі смерті, виходить з строю, але не припиняє боротьбу. Його любов, хоч і була самовідданою, та не сліпою. Він вірив, що його зрив схвилює, підніме багатьох. Що завдяки цьому чину (акту) на зміну одному, що вибув, спричиняться маси. Тільки на це була спрямована його жертовність.  Він дійсно досі бореться.  Фільм Юрія Бурих  і музей «Смолоскип» тому підтвердження. «Боротьба триває, тільки іншими засобами.»; «Я ніколи не здамся!» – це слова Василя задовго до смерті. Це програма його життя.  Один відомий москальський українофоб, побувши в таборах разом з Українськими націоналістами, вимушено визнав: «Українці ніколи не визнають, що ми такі, як і вони. Нам залишається тільки одне: дати їм спокій і піти з їхньої землі. Тоді Україна відразу знову стане цивілізованою країною». Василь вірив у свій народ. Бачив повну знекровленість України і українців. Він віддав себе в жертву, щоб бути каталізатором рушійної провідної сили. Він знав, що українці ніколи не визнають свого споконвічного ворога ані братом, ані сватом,  чи то  другом, чи союзником. «Союз нерушимий» насправді означав для України і українців  – «смерть неминуча», то краще загинути у боротьбі, а ніж у кайданах. Але «смерть неминуча» –  в кайданах, а боротьба воліє на перемогу. Заради перемоги, заради життя прийдешніх поколінь, за вільну Україну загинув у боротьбі Василь Макух. Це був найвищий духовний і емоційний прояв любові до нас. Не тому, що ми якісь особливі, виняткові, а тільки тому, що ми українці і тому для Василя, особливі і виняткові. Особлива і виняткова його любов.

Друзі! Багато хто з Вас буває в Києві. П’ятого листопада 1968 року на Хрещатику, біля будинку №27 серед білого дня  в 16-30 впав, охоплений полум’ям, Василь Макух. Встиг вигукнути: «Геть окупантів з України!» В лікарні відмовився від лікування: «Ви не такі, ви – інші».   З чистою совістю жив і з чистою совістю і щирими намірами пішов у засвіти. Він міг би ще довго жити. Йому було тільки сорок. Він помер заради нас. Він нас так міцно любив, що його любов сягнула за межі реальності і стала святою. Це була кришталево чиста любов. Друзі, ми знаємо багато міфів, легенд і бувальщин про трагічну жертовну любов. Ми читаємо романи і дивимося фільми про героїв та персонажів любовних трагедій і драм. Ми знаємо їхні імена і проливаємо сльози співчуття. Не дарма – таки є про що і за що переживати. Але ці герої любили не нас, а один одного і себе в собі, та свою любов до себе і любов до когось одного для себе.    Василь  думки не мав про себе. Він любив нас і тільки нас. Він пожертвував не тільки собою, він заклав на жахливу трагічну долю свою родину: дружину, двох неповнолітніх дітей, сестру… Все, все без останку віддав…  Зупиніться, схиліть голову.

У Вероні біля вигаданого балкона , вигаданої Джульєтти тисячі квітів. В Києві біля жертовного місця – жодної квітки.

Зупиніться, помовчіть. Тут завдав собі найжахливішої смерті Народний лицар Василь Макух. Він міг би ще жити. У цьому році відсвяткував би ювілей – 85 . Але живемо ми. Завдяки йому. Живемо в іншій державі, хоча не в такій, як мріялося, але незалежній і ми вільні. Завдяки йому. Він віддав своє життя, щоб ми жили, щоб ми знайшли шлях до себе, щоб більше ніколи не було потреби в жертві життям заради волі. Багато з того про що мріяв Василь Макух здійснилося. Та воля не подарунок назавжди. Бути вільним, це бути в постійній боротьбі  за волю.  За право бути громадянином, а не підданим. «Боротьба триває…», але це вже  інша боротьба .

Вічна пам’ять! Слава Герою!

Степан Копанка

Маємо додати, що фільм був завершений  влітку, а до дня народження Василя Макуха музей «Смолоскип» видав двотомник про його життєвий шлях в спогадах друзів і в документах, в тому числі архівних: «Межа любові» і «Воїн армії безсмертних». Презентація двотомника також відбулася під час урочистої імпрези 03 листопада 2012 року в Донецьку.

Інтерв,ю з  Юрієм Бурих

Фильм «Василь Макух. Вільний син невільного народу» киностудии музея «Смолоскип», который находится в Донецке стал одним из победителей престижного международного кинофестиваля «Кінологос» в Одессе. Примечательно, что председатель жюри кинофестиваля знаменитый кинорежиссер, народный артист Украины, лауреат Шевченковской премии Леонид Мужук из 60-ти фильмов претендентов удостоил отдельною похвалою только эту работу: «Фильм Юрия Бурых про Василя Макуха – это сгусток  энергетики, концентрированный психологический удар кинематографическими способами на сознание и мышление. Фильм держит в напряжении в течении всего времени просмотра и заставляет о многом задуматься. Это мастерская высокопатриотическая работа. Считаю, что этот фильм в обязательном порядке должен посмотреть каждый гражданин Украины.»

            Автор сценария и режиссер-постановщик фильма Юрий Бурых, член всеукраинской общественной организации «Чорнобиль-Допомога» известный общественный деятель Украины,  кавалер высшей награды Международной ассоциации Фондов мира  – Золотой медали ответил на наши вопросы:

 — Добрый день, Юрий!  Чьей инициативой было создание фильма «Василь Макух. Вільний син невільного народу»? Каков был мотив? Что стало источником вдохновения?

 – Идея принадлежит – Виктору Тупилко. В одной из наших встреч он рассказал мне о судьбе Василя Макуха. Помню, меня эта история сильно поразила. Проняло до глубины сердца то, что человек с непростой судьбой на протяжении всей своей жизни не отступил от своей веры в самостоятельную Украину. Он боролся против обезличивания Украины советской властью. Осуществивши в знак протеста самосожжение на Хрещатике в Киеве, избрав при этом в качестве оружия самого себя, В.Макух осознано отдал самое ценное, что есть у человека – свою жизнь. После этой встречи с В.Тупилко было решено создать фильм о В.Макухе своими силами. Источником вдохновения для работы над фильмом являлись все те люди, которые не были безразличны к подвигу В.Макуха, – они перечислены в титрах фильма. С их помощью нам удалось собрать максимально возможное количество информации о В.Макухе, если бы не они, то нашего фильма сейчас бы не было.

 В фильме звучат такие слова о В.Макухе: «Я никогда не сдамся». Как вы думаете, откуда в нем это было?

 – Это вопрос, на который нет ответа. Это что-то данное Богом. Я не думаю, что он сам про себя думал – «осуществлю в жизни подвиг». Он любил Украину и украинский народ, и боролся за их самостоятельность.

 У В.Макуха была семья, дети. Вам удалось понять, в чем была разница между В.Макухом в семье и В.Макухом, который вел борьбу за национальную свободу Украины?

 – Для меня он во многом остался неразгаданным. Мне кажется, В.Макух внутри мог очень многое переживать, а близкие люди ни о чем не догадывались. В семье он был любящим и заботливым мужем и отцом, но при этом, как показывает его жизнь, мог быть твердым и непоколебимым.

 Что наиболее повлияло на В.Макуха для ведения борьбы за самостоятельную Украину?

 – Сама Украина, ее независимый дух. Мне не хочется говорить, что что-то повлияло на В.Макуха, а что-то нет. В первую очередь, таким человеком для себя был сам В.Макух, который не мог мириться с колонизацией Украины советской властью. Он был очень свободным человеком.

 – Вы считаете, что сейчас есть такие люди в Украине, как В.Макух, способные сделать все возможное ради перемен в стране?

 – Наша проблема в том, что мы привыкли молчать и терпеть. Надеюсь, для тех, кто посмотрит наш фильм об истории жизни В.Макуха – это будет примером настоящей силы духа, любви к своей стране и желания, что-то поменять в своей жизни.

Це інтервю було зроблено для бібліотеки ВГОІ «Чорнобиль-Допомога».

Двотомник В. М. 85

 

Під час імпрези
Обкладинка диску
Юрій Бурих

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *