Василь Макух. Вільний син невільного народу.
2012/11/22
Міф і правда про співпрацю батьки Махна та отамана Григор’єва
2012/11/28

СКОРБНА МАТИ

Історія Іллярія Кука є трагічною як з погляду поляків, так і українців. Іллярій був рідним братом майбутнього коман­дира УПА Василя Кука, а на той момент – Провідника ОУН Золочівського повіту.

6 травня 1937 року боївка ОУН, переодягнувшись у поліцейський одяг, здійснила ревізію майна у польській родині Ясінських. Щоб поляки не запідозрили чогось не­доброго, їм запропонували поїхати з «поліцейськими» у відділення, яке знаходилося у Золочеві. Під час доро­ги дійшло до перестрілки оунівців з Ясінськими й двоє з поляків загинуло.

Поліції вдалось швидко піймати основних виконавців експропріації і вони незабаром опинились за ґратами. Друзі Іллярія Кука – найважче обвинуваченого в процесі – підготували йому втечу із тюрми, але Провід ОУН… заборо­нив це робити. Причина крилась у тому, що Іллярій порушив організаційну дисципліну, адже не мав права позбавляти життя невинних людей. І, в разі втечі з в’язниці, його б чекав суворий організаційний суд. Відтак, Провід постановив, що краще, щоб він загинув від рук поляків, а не своїх.

Під час підготовки до страти Кука з’явилася ще одна по­стать, яка залишила свій слід в історії українських політичних процесів. Адвокат Степан Шухевич залишив навіть окремий спогад – «Скорбна мати», про поведінку матері Іллярія Кука.

Очевидно, адвокат дуже переживав очікуючи зустрічі з матір’ю, яка готується до страти юного сина, але зустрівшись з нею був надзвичайно вражений: «Вони» у мене сльози не побачать! – сказала твердо. – «Вони» мали би ще тішитись тим, що завдають нам такий великий біль, що роблять мені таку страшну кривду? Ні! їм того не діждатися. Тільки бою­ ся за мого старого (це про батька). Ми йому ще і нічого не казали. Він, напевно не видержав би. Такий м’який, як віск. Скажемо йому тоді, як вже буде по всьому. Тому його навіть сюди не брали. А тут вам за ваше добре серце до «мого Гілярця» я привезла гостинця, курочку, бо більше нічого не мала…».

«Боже милий, в такій страшній хвилині та жінка не забуває про оборонця своєї дитини», – вражено записав Шухевич. Але й не меншим був його подив після того, як матір зустрілася із сином: «Я була у мого Гілярця! Він спокійний! Навіть сміявся,        коли говорив зі мною… Я знаю, що моя дитина не вий­де зі себе, не заломиться, та все ж таки я йому сказала: слухай, Гілярцю, щоби ти, дити­нонько моя, припадково не заломився й не зробив нам стиду. Ти не гинеш за що-небудь. Ти не зробив цього для себе, а для справи, для нас усіх. Тримайся, дитинонько, будь спокійний, закуси зуби й видержи до останньої хвилини. І він обіцяв, а він уміє додержати слово. Я свою дитину знаю. Просив лише, щоб поздоровити батька і Василька та щоб узяли з ним побачення наймолодші мої діти…».

Страта Іллярія Кука для родини та громадськості була тісно пов’язана із усією українською справою, а відтак його постава під шибеницею мала б бути відповідною. Це відчувалося навіть в діалозі між адвокатом та найменшими дітьми сім’ї Куків, коли вони йшли на останнє побачення з Іллярієм:

–    Слухайте, діти, не вільно плакати, заводити. Держатися!

–   Мі те знаємо. Нам вже те мама казала, – відповів хлоп­чик, і обоє пішли на послідню їх стрічу.

25 серпня 1938 року Іллярія Кука було повішано у в’язничному приміщенні, яке використовувалось для поба­чень. Смерть юного бойовика була важкою – під вагою тіла обірвався гак і смертник мусив спостерігати як його заново кріплять.

Ще того ж дня керівництво Бригідок дозволило зустрічі в’язнів із рідними у тому самому приміщенні. А на похованні Іллярія Кука була присутня лише мати та двоє наймолодших дітей…

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *