Чи не досить захищатися?
2012/07/18
«ПРОЦЕСИ НАД БАНДЕРОЮ ТА ТОВАРИШАМИ»
2012/07/24

СМЕРТЬ ДИРЕКТОРА ГІМНАЗІЇ ІВАНА БАБІЯ

Вбивство колишнього старшини Української Галицької Армії, директора Академічної Гімназії у Львові є одним із найдраматичніших атентатів Організації Українських Націоналістів. Адже мова йде про смерть громадсько-активного та впливового українця.

Атентат на Івана Бабія викликав одностайне засуд­ження діяльності ОУН усіма легальними українськими політичними силами, а моральний авторитет Галичини -Митрополит Андрей Шептицький – звернувся окремим па­стирським листом щодо дій ОУН. Певною мірою цей атен­тат коштував популярності націоналістам, але такими були реалії тогочасних подій.

Слід зазначити, що внутрішні правила та принципи ОУН теж особливу увагу звертали на покарання українців. Скажімо, якщо рішення про виконання атентату на пред­ставника іншої нації міг самостійно прийняти Крайовий Провідник, то питання смерті українця розглядалось ви­ключно Революційним Трибуналом ОУН. Лише Трибунал, після ретельно проведеного слідства, застосування різних форм попередження, приймав рішення про позбавлення життя «зрадника свого народу».

Головним звинуваченням в сторону директора Бабія було переслідування гімназистів, які прихильно ставились до ОУН та намовляння до співпраці з польською поліцією. Були й інші закиди, які характеризували надзвичайно лояль­не ставлення Бабія до Польської держави. Один із прикладів цього – випадок, який трапився під час традиційного вшану­вання особи маршала Пілсудського. В Академічній Гімназії портрет маршала було обкидано гнилими яйцями, після чого педагогічна рада гімназії на чолі із директором прийня­ла рішення про виключення з навчального закладу цілого 8-го класу, як найбільш підозрілого у цій справі. Але навіть польська шкільна кураторія не затвердила такого суворого покарання, доручивши провести додаткове слідство.

Іван Бабій двічі був попереджений бойовиками ОУН: вперше його було побито по обличчю, а згодом, в приміщенні гімназії, побито палицями. Причиною таких дій була не­одноразова здача гімназистів у руки польської поліції, що спричиняло виключення із гімназії, а інколи й невеликі судові вироки.

Директора гімназії вбили 25 липня 1934 року у Львові. Як виявилось, за Бабієм була закріплена поліцейська охо­рона і коли атентатник зрозумів, що йому не вдасться втек­ти, спробував застрелитися. В лікарні бойовик отямився та зізнався, що є членом ОУН і зветься Михайло Цар. 17 серп­ня від отриманої рани Михайло Цар помер.

Вбивство Івана Бабія було не єдиним атентатом ОУН на представника української нації, але саме воно викликало гостру дискусію в суспільстві й вкотре поставило питання «межі лояльності» до Польської держави.

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

1 Comment

  1. Віктор сказав:

    «Директор Бабій упав жертвою українських терористів, дрож жаху потрясла цілим народом. Убивають зрадливим способом найліпшого патріота, заслуженого громадянина, знаменитого педагога, знаного й ціненого всіми приятеля, опікуна й добродія української молоді. Вбивають без ніякої причини, хіба лише тому, бо їм не подобалася виховна діяльність покійного. Вона була перешкодою в злочинній акції втягування середньо-шкільної молоді в підпільну роботу… Немає одного батька ні матері, які не проклинали би провідників, що зводять молодих на бездоріжжя злочину… Ми від літ стверджували й стверджуємо й не перестанемо повторяти, що злочин є завсіди злочином, що святій справі не можна служити закривавленими руками. Не перестанемо твердити, що хто деморалізує молодь, той злочинець і ворог народу. Скритовбийник, доконавши зрадливо підлого душогубця, вважав себе, може, за героя, хоч, сповнивши свій злочин, утікав, як чоловік, що стидається свого поступку. Утікав перед дочасною карою, думав, що самогубством втече перед суспільною відповідальністю і вічною карою. Достойний ученик провідників українських терористів, що безпечно сидячи за границями краю, вживають наших дітей до убивства їх батьків, а самі в безіменній авреолі геройства тішаться вигідним життям, стягаючи жертви заграничних патріотів, призначені для народу, котрого добро нищать. Злочинну роботу українських терористів, яку ведуть божевільні, осуджує, осудила не раз і не перестане осуджувати українська преса й усі українські політики без огляду на партійну приналежність»
    Митрополит Андрій Шептицький

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *