5 КІЛОГРАМІВ ПАПЕРУ ТА ВИШНЕВЕ ДЕРЕВО
2013/08/05
Генерали СС проти УПА
2013/08/14

Спогади Володимира Козака про ОУН-УПА

Збережено орфографію рукопису

Ішов 1951-й рік! Мої ровесники в селі і однокласники Рава-Руської середньої школи, не були безпосередніми учасниками боротьби ОУН-УПА, але все ж таки живими свідками тих подій.

Ми свідомо сприймали, разом з нашими батьками, хто ті люди, тобто Червона Армія, які до нас 1944 року вдруге прийшли і ті, які вважали ЧА не нашими визволителями. Цей прихід «визволителів» сприймало місцеве населення, маючи досвід 1939 року, з затаєним страхом.

Першим прикладом «червоним визволителям» був для мене наш тато. Через наше село проходили військові колони Чер. Армії на Захід. До нас на подвір’я зайшов один солдат і хотів забрати нашого коня. Тато йому протиставився. Солдат стріляв з автомата і лаявся. Всі ми стояли збоку, тремтіли і плакали. Солдат залишив коня і пішов дальше. А могло статися і по іншому. Війна. Я боявся за тата, а заразом подивляв його відвагу. Це перший раз в мойому життя я свідомо відчув, на яку небезпеку пішов тато в обороні своєї власності. Сусідне село Синьковичі, не знаю чому, було цілком спалене.

В 1947 р. облавники, тобто спецвідділ КГБ, за доносом обступили хату і стодолу нашого сусіда Яцківа Мих. Сом., все спалили і вбили партизана Василя Іванусу. Напівголого вкинули в рівчак за дорогою навпроти нашої брами, і проводили людей і родину вбитого, щоб пізнавали свого брата, а мама сина. О, яке горе для мами відмовитись впізнати свого сина. Другий партизан якимсь чудом визвався з оточення і вспів забігти до Єви Федик (Бобичка) в стайню, коли вона доїла корову. Дала псові молока і так врятувала його (ім’я Василь, а прізвища не знаю) від погоні. Яцківа Мих. Арештували, а жінку і двох синів вивезли до Сибіру. Повернувся живим тільки син Богдан. З родини вбитого повстанця Василя не повернувся з Сибіру ніхто. Тоді арештували мою сестру Парасю (22 р.) та інших хлопців і дівчак. А кого саме собі докладно не пригадую. Потрібно ще поцікавитись. Я бачив на свої очі як до вбитого повстанця підходив облавник і його копав.

Будучи очевидцями подібних подій, а пізніше організації колгоспів, я з моїми товаришами радились яким чином виявити нашу думку і наш протест. Будучи з Іваном Федюком в Раві-Руській на одній квартирі ми підготовили декілька плакатів подібного змісту:

«Хай живе самостійна Україна! Геть московських окупантів з України! Смерть Сталіну!»

та інші. Крім розклеювання плакатів на плотах, ми вивісили в селі на Костелі синьожовтий прапор. Не маючи однак ніякого досвіду в конспіративній праці, були скоро викриті і засуджені т.з. «тройкою» військового трибуналу майже кожний на 25 років позбавлення волі, 5 років позбавлення гром. прав з конфіскацією майна. А яке в 17-них хлопців було майно? Моя ніби частка майна була наша стайня. Стайню розібрали. До засуджених належали:

Козак Володимир Вас.                     30.09.34 р.

Ворожбит Іван Іван.                         1933 р.

Федюк Іван Григ.                            1934 р.

Дячок Семен                                   1934 р.

Маланчук Василь                             1934 р.

Федюк Микола                                1934 р.

Хоминець Степан                             1934 р.

Допіра Степан                                  1934 р.

Смолинець Семен                            1934 р.

Бродюк Павло (с. Хлівчани)             1933 р.

Після смерті Сталіна спецкомісія Вер. Ради змінила мій строк з 25 років на 8 р. і 4 місяці, без права повернення додому. Після звільнення я домовився з моїм другом Михайлом Процайлом, родом з с. Мокротин, Жовківського р-ну, який проживав тоді в Комсомольську на Амурі, перейти на Захід. По дорозі до Туреччини ми відвідали ще рідних в селі, а тоді з Туреччини до Захід. Німеччини. В Німеччині одержав політичний азиль, працював електриком, а з 1961 по 1965 студіював електротехніку на Політехніці в Фрідберг. Працював як дипломінженер у фірмі Телефункен. Будучи в Нім. запізнав дуже багато відомих людей з ОУН (б). Моя перша зустріч була зі Степаном Мудриком (член Проводу ОУН). Ми пізніше стали дуже близькими друзями аж до дня його смерті 2004 року. Він був, так би сказати, моїм духовним батьком. Ми з дружиною його дуже поважали. З часом я запізнав багато провідних членів ОУН (б), як напр. Я. і С. Стецько, Ленкавського Ст., Ів. Кашубу та ін. В 1974 році одружився з Анастасією Когут. Маємо троє дітей: Сергій, Ліля і Тамара. Брав з дружиною активну участь в громадському, релігійному і політичному житті української еміграції в Німеччині, а особливо в Штутгарті, де дружина довгі роки була головою ОУН-Штутгарт. Починаючи з 70-тих років допомагали багатьом шістдесятникам і бувшим членам ОУН-УПА (Є. Свертюк, Ю. Бадзьо, Л. Лук’яненко, І. Сеник, Б. Чуйко, З. Краєвський та іншим).

Володимир Козак “Короткі нотатки до автобіографії”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *