БІЛЬШЕ НІЖ СИМВОЛ
2015/08/24
Українська могила в Італії: забута історія Ярослава Явного
2015/09/30

Ставлення Бульби-Боровця до Акту 30 червня 1941 року

У своїх спогадах «Армія без держави» Тарас Бульба-Боровець значну увагу приділяє аналізу Акту відновлення (у Бульби-Боровця – «проголошення» – І.О.) Української держави представниками бандерівської ОУН у Львові. Зокрема, він зазначає: «1.Акт не був волевиявленням всього українського народу через репрезентативно-парламентарні органи. Він був наспіх проголошений кількома випадковими людьми. З таких причин це не є жоден акт національно-державної політики, а самозванча диверсія і явна отаманія.

2. Проголошувачі цього акту автоматично анулювали Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 22.1.1918 року, яким була проголошена та затверджена суверенна Українська Народня Республіка.
3. Навіть зі становища авторів цей акт не може мати ані політично-дипломатичної, ані революційної законности, бо був проголошений за плечима чужої армії без згоди політичної влади та держави тієї армії…» [1] Отаман Тарас Бульба-Боровець. Армія без держави.- Київ-Торонто-Нью-Йорк.-1996.-С.86-87.
Слід сказати, що низка істориків сприйняли цю критику Акта 30 червня 1941 року як справжню позицію отамана на той час. Наприклад Юрій Киричук пише «Бульба відмовився оголошувати на Поліссі акт 30 червня . Чому? Адже, він, як і С.Бандера, Я.Стецько, Р.Шухевич, також був державником. Зі сторони це виглядало, як безмотивний конфлікт, «бійка двох лисих за гребінець». Розходження мали принциповий характер. Бульба був прихильником УHР. Він вважав, що акт 30 червня 1941 р. автоматично анулює III і IV Універсали Центральної Ради, якими була проголошена і затверджена УHР. Слід врахувати особистий фактор. Отаману не подобалось, що події 30 червня 1941 р. відбулись без його конкретної участі. [1] Юрій Киричук. Тарас Бульба-Боровець: його друзі і вороги. – Львів.-1997.-С.30. А Володимир Дзьобак стверджує, що Бульба-Боровець, на відміну від бандерівської ОУН, «зайняв обережнішу позицію і погодився на пряме співробітництво з німцями у ролі «підлеглого», вважаючи що час для більш рішучих самостійних дій ще не настав». [1] Володимир Дзьобак. Тарас Бульба-Боровець і його військові підрозділи в українському русі опору (1941–1944 рр.).- Київ.- 2002.-С.60.
Насправді, до появи 4 серпня 1943 року (після роззброєння бандерівськими відділами УПА низки бульбівських загонів) відкритого листа Тараса Бульби-Боровця до членів Проводу ОУН(Б) засудження проголошеного 30 червня 1941 року відновлення Української держави ми не зустрічаємо. Навпаки, як вище було сказано, 24 липня 1941 року отаман у містечку Рокитному Рівненської області сам проголосив Акт самостійності Української держави і сформував районну та міську управи. Він тісно співпрацював із бандерівськими керівниками Сарненської управи. Це саме було і в Олевську. Згідно з повідомлення служби безпеки з окупованих територій Сходу №55 від 21 травня 1943 року, отаман на переговорах з німцями у 1942 році «виступив на захист Бандери в розмові і захищав проголошення самостійності України групою Бандери 28.07.41 р. (насправді 30.06.1941 року – І.О.) у Львові».[2] Володимир Косик. Україна в Другій світовій війні у документах. Т.3. – Львів. –1999. – С.173.
Проголошення української влади і творення Олевської районної управи також, вважаю, не розбігалися з тогочасною політикою ОУН(Б). Якщо і говорити тут про якусь «обережнішу позицію» отамана, то вона полягала не у «прямому співробітництві з німцями у ролі «підлеглого», а в діях на випередження. Так, аби не допустити німецьких репресій за непідкорення їхній владі Бульба-Боровець розпускає «Поліську Січ» та переходить у підпілля.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *