ТАРАС БУЛЬБА-БОРОВЕЦЬ І ЙОГО «ПОЛІСЬКА СІЧ»
2011/10/12
СОБОР НА КРОВІ. Серія сьома. Армія без держави.
2011/10/13

ТАЄМНІ БУНКЕРИ ЗАКАРПАТТЯ

Друга світова війна закінчилась 66 років тому, але її жахливі спогади та, навіть, матеріальні знахідки, і досі українці знаходять у лісах, степах, на берегах річок та озер. Але визначними пам’ятками війни були і залишаються багатокілометрові оборонні споруди, серед яких виділяють славнозвісні лінію Мажино, лінію Зігфрида, лінію Маннергейма, Готську лінію, Атлантичний вал, лінію Салпа та лінію Сталіна.

З 1920-х років вся цивілізована Європа істерично заривалася в землю. Майже весь материк був забудований численними військовими укріпленнями, серед яких були опорні пункти, ДОТи, ДЗОТи, відкриті вогневі рубежі, траншеї, стрілецькі окопи, протитанкові піраміди – бетонні надовби, загородження, мінні поля, залізобетонні споруди. Цей активний процес підвищення військової могутності та захищеності не обминув й карпатські хребти. Але перед тим, як почати розповідь про карпатську лінію оборони, хотілося б звернутись до причин її побудови.

На основі рішень Сен-Жерменського мирного договору у 1919 році і Тріанонського мирного договору у 1920 році Карпатська Україна (Закарпаття) увійшла до складу Чехословаччини на правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України, передбачений договорами, так і не був забезпечений чехословацьким урядом. Після Мюнхенського договору чотирьох держав (Німеччини, Італії, Франції та Великої Британії), який був підписаний 30 вересня 1938 року уряд Чехословаччини виявився безсилий протистояти наступу німецької та мадярської (угорської) агресії, тому і погодитися надати Словаччині та Карпатській Україні статус автономної республіки.
8 жовтня 1938 року було утворено перший автономний уряд на чолі з Андрієм Бродієм. А вже 22 листопада 1938 року празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехословаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців. 26 жовтня 1938 року Андрія Бродія, який намагався проводити промадярську політику, було усунуто з посади голови уряду і прем’єр-міністром Карпатської України було обрано Августина Волошина. Згідно із рішенням Першого Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 року значна частина Карпатської України (а саме Ужгородський, Мукачівський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачево і Берегово були приєднані до Мадярщини (Угорщини). За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хусту. Для захисту державної незалежності і боротьби з мадярськими терористичними формуваннями було створено збройні сили Карпатської України — Організацію Оборони ”Карпатська Січ”, велику допомогу в створенні якої надала Організація Українських Націоналістів. Уряд Августина Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову власне української держави.
12 лютого 1939 року відбулись вибори до Сойму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців здобули кандидати від Українського Національного Об’єднання. А 15 березня 1939 року Сойм проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем’єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая. Августин Волошин після проголошення незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Мадярщиною. Але німецький консул у Хусті порадив українцям «не чинити опір мадярському вторгненню, бо німецький уряд у цій ситуації не може, на жаль, прийняти Карпатську Україну під протекторат».
В ніч з 13 на 14 березня 1939 року гортістська Мадярщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини розпочала війну проти Карпатської України. З перших же годин мадярського вторгнення частини ”Карпатської Січі” вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород-Мукачево-Берегово-Севлюш. Найбільший бій відбувся на красному полі, у селищі Рокосово поблизу Хуста. І вже 16 березня 1939 року зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня, більша частина території Карпатської України була окупована мадярськими окупаційними військами. Але у гірських районах Карпатської України загони ”Карпатської Січі” ще і досі продовжували вести боротьбу з мадярськими регулярними частинами до кінця травня 1939 року. В кінці березня 1939 року президент республіки Августин Волошин і частина уряду на чолі з прем’єром Юліаном Реваєм виїхала через Румунію в еміграцію.
Окупувавши Карпатську Україну нова мадярська влада одразу почала встановлювати свої порядки, бо вважала, що осіла тут назавжди. З початком німецько-радянської війни (Великої вітчизняної війни) у серпні 1941 року Мадярщина не відразу прийняла участь в нападі на СРСР, і Адольф Гітлер не вимагав безпосередньої допомоги від уряду свого союзника Міклоша Горті. Однак мадярські правлячі кола переконували регента Міклоша Горті в необхідності вступу Мадярщини у війну, щоб не допустити територіальної суперечки щодо Трансільванії на користь Румунії. 26 червня 1941 року відбулося бомбардування міста Кошице. Незважаючи на те, що жодних доказів того, що бомбардування було зроблено радянськими військово-повітряними силами, не було представлено, воно було використано як casus belli (формальний привід) для Мадярщини для вступу у війну з СРСР. Мадярщина оголосила війну СРСР 27 червня 1941 року.
1 липня 1941 року за вказівкою Німеччини мадярська Карпатська група військ атакувала радянську 12-у армію. Прикріплена до 17-ї німецької армії, Карпатська група просунулася далеко вглиб південної частини СРСР. У битві за Умань механізовані корпуси Карпатської групи діяли у складі кліщів, що оточили 6-у і 12-у радянські армії. В результаті цих бойових дій було захоплено або знищено 20 радянських дивізій. Протягом Сталінградської битви 2-я мадярська армія несла катастрофічні втрати. Незабаром після закінчення битви у січні 1943 року 2-я мадярська армія практично перестала існувати як військова одиниця. Прорив радянських військ через річку Дон проходив безпосередньо через мадярські частини.
Отримавши поразку у битві під Сталінградом, мадярська військова верхівка почала замислюватись про власну лінію оборони, яка б могла захистити країну від можливого радянського вторгнення. Цією лінією стала так звана лінія Арпада, в честь першого мадярського князя Арпада, який у 889 році об’єднав мадярські племена і заснував мадярську державу у Паннонії. Мадярські військові протягом 3 років (з 1940 по 1943 років) побудували у Карпатській Україні досить потужні укріплення (від перевала Дукля до селища Колочава), але вони були не готові тривалий час обороняти східний кордон і втримати можливий наступ радянських військ, тому за наказом Міклоша Горті у січні 1944 року лінію Арпада було добудовано і укріплено.
Військово-оборона система тягнулась вздовж старого кордону, який розтягнувся через весь Карпатський хребет довжиною понад 600 кілометрів. В будівництві брали участь військовополонені (в основному серби), місцеве населення і інші наймані працівники, а також євреї. Роботи були каторжні. В той час у Східних Карпатах тримала оборону армійська група під командуванням німецького генерал-полковника Готхарда Гайнріці (1-а німецька танкова і 1-а мадярська армії), в яких нараховувалось 320 тисяч солдат і офіцерів, понад 2500 гармат і мінометів, 25 танків. Оборона система лінії Арпада об’єднувала 99 оборонних пунктів, 760 залізобетонних і 440 дерев’яно-земляних споруд, 440 вогневих майданчиків, 400 кілометрів траншей і стрілецьких окопів.
Лінія Арпада не була суцільною і складалася з окремих вузлів оборони. Крайні елементи: перевал Дукля на заході та Яблуницький перевал на сході. Завданням для мадярських військових було побудувати ефективну лінію оборони з мінімальними затратами в найкоротші терміни. Основні і найпотужніші укріплення лінії було споруджено саме в Українських Карпатах – на Ужгородському, Мукачівському, Хустському та Ясінянському напрямках. Найбільше вузлів оборони на лінії Арпада будували у долинах річок.
  1. Ужгородський напрямок. В районі Ужоцького перевалу було створено потужний вузол оборони. На схилах гір було вирито багато окопів, які було підсилено 30 ДОТами і 60 ДЗОТами.
  2. Мукачівський напрямок. В цьому районі лінії Арпада укріплення складалися з двох потужних вузлів оборони польового типу на перевалах і шести вузлів довгострокової оборони котрі мали закривати долину річки Латориця. Сьогодні тут і досі зберігаються традиційні багаторядні протитанкові надовби, мінні поля, лісові завали. В районі селища Ганьковиця та Плоске знаходяться 37 ДЗОТів і 95 ДОТів.
  3. Хустський напрямок. Це один з найскладніших районів, до якого відноситься і центральний укріплений район на околиці села Синевир. Мадярські війська розташували тут 5 вузлів оборони за перевалами, і один вузол оборони польового типу на державному кордоні. Таким чином закривалися долини річок Теребля і Ріка. Від села Майдан до найблищого перевалу долина була повністю перекрита одинадцятьма рядами протитанкових надовбів, 40 ДОТами і 15 ДЗОТами.
  4. Ясінянський напрямок. В Ясіні на площі в декілька десятків квадратних кілометрів розмістилося близько 50 ДОТів, велика кількість одномісних бетонних стрілецьких позицій, протитанкових надовбів, дротяних загороджень.
Тим часом фронт все більше наближався до кордонів Мадярщини. В результаті Львівсько-Сандомирської операції радянські війська зайняли Західну Україну та частину Польщі. А вже у вересні 1944 року радянські війська перетнули мадярський кордон. 15 жовтня 1944 року Міклош Горті заявив про укладення перемир’я з СРСР, однак мадярські війська не припинили ведення бойових дій. А Німеччина провела операцію ”Panzerfaust”, в ході якої загоном СС було викрадено і взято в заручники сина регента, Міклоша ІІ Горті. Це змусило старшого Міклоша Горті анулювати перемир’я і передати владу Ференцу Салаші.
8 вересня 1944 року розпочалася Східно-Карпатська операція — стратегічна наступальна операція військ 1-го Українського (маршал І.С. Конєв) і 4-го Українського (генерал армії І.Ю. Петров) фронтів у Східних Карпатах, яка закінчилась 28 жовтня 1944 року. Загальна чисельність військ наступаючої Червоної Армії становила 246 тисяч чоловік, їй протистояла об’єднана армійська група генерал-полковника Готхарда Гайнріці в складі німецької 1-ї танкової армії та 13-ї піхотної дивізії 1-ї угорської армії, всього близько 300 тисяч чоловік. У межах сучасної Закарпатської області воювала головним чином 1-а мадярська армія. Три її піхотні дивізії розташувалися безпосередньо на лінії Арпада, тобто були висунуті практично на лінію колишнього державного кордону. Командувач 1-ї мадярської армії генерал-полковник Бела Міклош раніше командував Мобільним корпусом — найбільш боєздатним військовим з’єднанням Мадярщини. Однак наближення Червоної армії змусило 16 жовтня 1944 року генерал-полковника Белу Міклоша разом зі своїм начальником штабу, багатьма офіцерами і солдатами (до 10 тисяч осіб) перейти на радянський бік. Проте генерал-полковник Готхард Гайнріці зумів миттєво провести заміну командного складу і відновити боєздатність 1-ї мадярської армії. Цими обставинами пояснюється двотижневе затишшя на закарпатській ділянці Східного фронту Другої світової війни.
Бойові дії в Східних Карпатах складались з двох операцій:
а) Карпатсько-Дуклянська — проводилася, щоб допомогти Словацькому повстанню, яке розпочалось 29 серпня 1944 року.
б) Карпатсько-Ужгородська — для прориву на Дунайську рівнину – Паннонію і оточення німецьких військ у Трансільванії.
Обороною на лінії Арпада у рамках Східно-Карпатської військової операції командував генерал-полковник Готхард Гайнріці. На оборонній лінії тільки в межах наступу 4-го Українського фронту було побудовано 99 опорних пунктів, 759 ДОТів, 394 ДЗОТи, 439 відкритих вогневих рубежів, 400 км траншей і стрілецьких окопів, 135 км протитанкових споруд. Але, військова верхівка Червоної армії була непогано обізнана з оборонною системою цього регіону і, вибравши правильний тактичний хід, наступала в інших напрямках, де не було великого скупчення ДОТів та ДЗОТів. Тому цілий ряд сіл, серед яких і Синевирська Поляна, Синевир, Негровець, Колочава – визволені 23 жовтня 1944 року. Майже всі укріплення на Хустському і Мукачівському напрямках лінії Арпада були залишені замінованими і саперам довелося добре попрацювати, щоб розмінувати їх. Однак, без жертв серед місцевого населення не обійшлось. На мінах підірвалось і загинуло 6 чоловік, мешканців Тереблянської долини.
Карпатсько-Ужгородська наступальна операція, як складова частина стратегічної Східно-Карпатської наступальної операції стала визначною у захопленні радянськими військами тилу лінії Арпада. Метою операції було визволення Карпатської України та сприяння військам 1-го Українського фронту в Карпатсько-Дуклянській операції. Карпатсько-Ужгородська наступальна операція проводилася з 9 вересня до 28 жовтня 1944 року військами 4-го Українського фронту. Станом на 18 жовтня 1944 року після запеклих боїв в умовах бездоріжжя та важкодоступної гірсько-лісистої місцевості війська 4-го Українського фронту оволоділи Руським, Ужоцьким, Верецьким, Яблуницьким перевалами, а також містом Рахів і селищем Ясіня. А вже 20 жовтня 1944 року війська 4-го Українського фронту досягли радянсько-чехословацького кордону. 24 жовтня було визволено місто Хуст. 26 жовтня визволено місто Мукачево. 27 жовтня визволено місто Ужгород. 28 жовтня визволено місто Чоп.
У ході Карпатсько-Ужгородської наступальної операції війська 4-го Українського фронту завдали серйозної поразки німецькій 1-й танковій армії, повністю розгромили мадярську 1-шу армію й завершили визволення УРСР в її довоєнних кордонах. Таким чином 28 жовтня 1944 року завершилось визволення України від нацистської окупації, яку замінила радянська. В результаті проведення Східно-Карпатської операції, радянські війська, прорвавши укріплення лінії Арпада, перейшли Карпати, зайняли територію Карпатської України і створили умови для подальшого просування в Чехословаччину.
Цікавим видається той факт, що у більшості місць розташування ДОТів і ДЗОТів лінії Арпада так і не відбулось жодного бою, а саме на Мукачівському і Хустському напрямках. Військове керівництво Червоної армії було непогано обізнане з оборонною системою цього регіону, і виступило в інших напрямках. Тож, всі укріплення залишились замінованими і більшість бункерів туристи можуть бачити в первісному вигляді. Зараз це унікальний експонат часів Другої світової війни. Найпопулярнішою серед об’єктів лінії Арпада є зона селища Верхня Грабівниця, де знаходиться 1,5-кілометровий тунель із боковими відхиленнями. Там зберігалась амуніція і зброя, були розташовані контрольні виходи, вентиляційні шахти. Це був військовий об’єкт, в якому були всі умови, щоб довго тримати оборону.
Цього літа мені вдалося побувати на Хустському напрямку лінії Арпада і пооббивати ноги в тунелях та ДОТах військового оборонного об’єкту. Він являє собою мережу тунелів всередині невеликої гори. Призначення цього об’єкту досі невідоме достеменно. Мені вдалося розвідати майже кілометр ходів під землею. Хоча під землею оцінювати відстань важко. Тунелі – від дуже вузьких до дуже широких – йдуть то рівно, то вгору, то вниз, мають виходи на поверхню. Виходи є різні – вертикальні і нахилені. Виходи також укріплені, скоріш за все це колишні ДОТи, зв’язані з головним бункером. Всі ДОТи наразі зруйновані, місцеві мешканці розповідають про підірвані вже після війни загонами КДБ найміцніші ДОТи, де мадярськими вояками були закатовані українці, які не хотіли обороняти лінію Арпада. Кімнат як таких, відокремлених дверима і ізольованих, всередині дуже мало, великі тунелі схожі на прохідні кімнати. Сільські мешканці побоюються, що в цьому об’єкті можуть бути заміновані приміщення і до сьогоднішнього часу.
З одного до іншого приміщення бункера ведуть вузькі проходи. До цього часу на окремих стінах видніються залишки комунікацій та дощечки, на котрих висіли лампи. З бункера є три запасні виходи, котрі ведуть назовні через люки, що знаходяться посеред галявин. Бункер має три поверхи, які на сьогоднішній день доступні для огляду та вивчення. Сьогодні майже кожного дня 200–300 мадярів відвідують об’єкти військового туризму, і особливо лінію Арпада. Є об’єкти повністю знищені, в декотрих радянська влада зробила косметичний ремонт. Деякі об’єкти не сертифіковані, інші – розграбовані ще за радянські часи, є об’єкти, що були засекречені, є місця масового розстрілу євреїв, що жили в Закарпатській області. За кількасот метрів звідси знаходиться бункер-шпиталь у бетонних оковах, де і досі зберігаються: зламані дерев’яні ліжка у три яруси, іржаві комплекти медичного обладнання, присмак брому та йоду в повітрі. Перебувати довго тут не можна, однак надати допомогу пораненому та підготувати його до евакуації — цілком можливо. Відрізок Хустського напрямку біля села Синевир називався лінією Святого Іштвана. Тут ДОТи не з’єднані між собою, але в деякі зайти можна. Біля гори Теребля знаходиться багатоповерховий командний пункт. Там і досі зберегаються ходи сполучення, приміщення госпіталю та артилерійський капонір. Оглянувши стіни зсередини, можна побачити декілька місць схожих на замуровані ходи. Одним словом, простір для історичних та археологічних досліджень є, були б лише гроші…
Тому, всім подорожуючим різноманітними цікавими та загадковими місцями України рекомендую завітати на лінію Арпада та власноруч оглянути військові спорудження мадярів часів Другої світової війни. Бажаю цікавих вражень!
Денис Ковальов
(світлини зроблені автором статті, схеми та мапи взяті з вільної енциклопедії Wikipedia)
Мадярська схема розташування оборонних укріплень лінії Арпада у 1944 році
Мадярська схема розташування оборонних укріплень лінії Арпада у 1944 році
Мапа незалежної Карпатської України
Штаб “Карпатської Січі” у Хусті
Схема розташування ДОТів та ДЗОТів на Ясінянському напрямку у селі Кваси
Один з бункерів Хустського напрямку біля села Синевир
Бункер-тунель біля села Синевир

 

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *