Все що ви хотіли знати про Крути, але боялися запитати
2014/01/30
РОМАН ШУХЕВИЧ – ПОСЛІДОВНИК СОЦІАЛЬНО-РЕВОЛЮЦІЙНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ І ПРОТИВНИК КОНСЕРВАТИВНОГО УХИЛУ В ОУН
2014/03/11

ТАРАС ШЕВЧЕНКО – ПАТРІОТ ТРУДОВОГО НАРОДУ І ПРОТИВНИК СОЮЗІВ З ПАНАМИ

Сьогодні, в 200-річчя від Дня народження Тараса Шевченка, на тлі російської імперіалістичної агресії, проти якої виступають всі нормальні люди, також підіймають свої брехливі голоси українські олігархи і бюрократи, що тримають в руках владу спільно із залишками клану Януковича. Вони хочуть переконати український народ в тому, що перед загрозою війни революцію в Україні треба скінчити, що проти їхнього паразитичного уряду не можна виступати, що треба проковтнути його антисоціальні реформи і “затягнути пояси”. І це все при тому, що олігархічний уряд не вживає жодних реальних дій, щоб зупинити російських окупантів. Вони кажуть, що простим українцям треба підтримувати українських панів просто за те, що вони українські і тому є начебто кращими від іноземних.

А що думав про це Тарас Григорович Шевченко? Як він ставився до закликів підтримувати “рідних” українських панів і укладати з ними союзи в “загальнонаціональних інтересах”? Про це читаємо нижче в статті його друга М.Чернишевського, що датується 1861 роком. І бачимо, що Тарас Шевченко не був патріотом “загальнонаціонального” союзу панів і рабів, а був патріотом лише трудового народу, патріотом конкретного класу на сьогодні, і патріотом України без панів і холопів на майбутнє. Читаємо і робимо висновки щодо сучасності, слідуємо ідеям Великого Кобзаря і боремось за Україну без холопа і без пана, як іноземного, так і українського, без компромісів і поступок гнобителям.

“… Навіщо ж львівське «Слово» на кожному рядку твердить українському народові: «вважай своїми ворогами усіх поляків, вважай своїм другом кожного українця», – навіщо воно вселяє українському народу цю фальш, проти якої саме свідчить у забудькуватості?

Ми бачимо також, що багато найзаможніших панів у Галичині – чисті українці; це засвідчено самим львівським «Словом». Якщо воно хоче бути представником інтересів українського народу, нехай воно запитає в українців, чи менше, ніж польські пани, брали повинностей ці українські пани, чи більше за польських панів вони зробили поступок українському народові, – коротше сказати, чи краще було українському селянинові в українського пана , ніж у польського? Чули ми свідчення про це від людини, що не надто полюбляла лестити полякам, від людини, ім’я якої дорогоцінне кожному українцеві, – від покійного Шевченка… Він свідчив нам, що пани з українців далеко поступаються панам з поляків справедливістю і людяністю у поводженні з селянами. Цей відгук забрав у нас можливість дивитися на ставлення поляків до українців тими очима, якими дивиться львівське «Слово». Він остаточно роз’яснив для нас ту істину, яку давно ми припускали самі. Ось вона.

У землях, населених українським плем’ям, натягнутість відносин між українцями і поляками грунтувалася не на розходженні національностей або віросповідань; це просто була натягнутість станових відносин між селянами і поміщиками. Більшість поміщиків там поляки, тому недовір’я простолюдинів до поляків – просто недовіра до поміщиків. Коли українці говорять про панів, вони тільки забувають додавати, що в числі панів є і українці, тому що цих панів українців значно менше, ніж поляків. Але до цих панів їхнє ставлення точно таке ж, як і до польської більшості панів. Відмінність національностей не робить тут ніякої різниці. Про почуття і вчинки польських панів щодо селян різних племен треба сказати точно те саме, що про почуття українських селян до панів різних племен: відмінність національностей і тут не виробляє ніякої різниці у відносинах. Від польського селянина польський пан вимагав анітрохи не менше, ніж від українського селянина; в жодному з тих полегшень, які він зробив або погоджується зробити польському селянинові, він і не думає відмовляти українському селянинові. Тут справа в грошах, в станових привілеях, а ніскільки в національності або віросповіданні. Український пан і польський пан стоять на одній стороні, мають одні й ті самі інтереси; український селянин і польський селянин мають абсолютно однакову долю; якщо була вона дурна раніше, вона була для обох однаково погана: наскільки стає чи стане вона краще для одного з них, рівно настільки ж і для іншого.

Нічого цього не розуміє львівське «Слово». Йому не те неприємно, що селянам було важко; йому неприємно лише те, що більшість панів не говорило українською мовою. Воно не розуміє, що українському селянинові не було б ні на волос легше, якби всі пани в Україні були українці, – навпаки, було б українцеві важче від цього, як свідчив нам Шевченко. Ми знаємо, що дуже багато з освічених українців, передовсім поміщиків українців, не захочуть визнати цієї думки за істину: вона суперечить національному забобону, тому багатьма буде відкинута, принаймні, на перший раз. Але ніякі голослівні заперечення не захитають нашої думки, що спирається на такий авторитет, як Шевченко. Не спростовувати наші слова ми радимо друзям українського народу, а задуматися над ними і перевірити їх фактами. Факти підтвердять їх, ми в тому впевнені, тому що Шевченко надзвичайно добре знав побут українського народу. Спираючись на цей непохитний авторитет, ми твердо говоримо, що ті, які захотіли б казати протилежне, осліплені забобоном і що український народ нічого, крім шкоди, не може чекати собі від них…”.

М.Чернишевський

Джерело: журнал “Современник”, 1861. — № 7. — С. 1 — 18.
Деякі старі терміни змінені відповідно до сучасних норм.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *