Автономний Опір: Постріл Миколи Лемика
2012/10/23
МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ
2012/10/30

Три засади революційного націоналізму

У цій публікації ми хочемо висловити своє бачення ідейно-політичних засад, в напрямку яких мають еволюціонувати націоналісти всіх країн і на яких має ґрунтуватись визвольний інтернаціонал майбутнього.

Цих засад всього три. Першу з них можна окреслити як антиімперіалізм – боротьбу проти міжнародного визиску і гноблення. В наш час імперіалізм найбільше відомий під назвою глобалізації або глобалізму. Відтак антиімперіалізм і антиглобалізм є синонімами. Це перш за все означає повернення націоналізму до його історичних революційних витоків, розуміння його як національно-визвольного руху, що передбачає визнання рівного права на самостійність за всіма народами, оскільки свобода кожного народу є умовою свободи всіх народів.

В антиімперіалістичній боротьбі треба відзначити дві головні тенденції. Перше, це боротьба проти етнічної і культурної дискримінації, якій піддаються всі народи світу, в тому числі народи провідних імперіалістичних країн (т.зв. «золотого мільярду»), саме існування яких стоїть на заваді планам глобалістів зі створення «єдиного світу». З цим моментом все ясно і він об’єднує практично всі народи світу. Друга тенденція є набагато складнішою, оскільки прямо поділяє населення земної кулі на протилежні табори. Це боротьба проти економічної експлуатації одних країн іншими – йдеться про визиск країн т.зв. «третього світу». Навіть Європа в цьому смислі поділена щонайменше на дві антагоністичні групи країн. Візьмемо до прикладу Україну, яка за рівнем життя і економічного розвитку знаходиться на рівні країн третього світу, має 8 мільйонів безробітних, 7 мільйонів трудових мігрантів, які виконують в країнах Заходу роль «білих негрів» із відповідним до себе ставленням. Те саме стосується низки інших східноєвропейських країн, не кажучи вже про країни Азії, Африки і Латинської Америки. Вирішенням цього питання є розуміння і прийняття всіма народами ідеї про потребу справедливого і рівномірного розподілу світового додаткового продукту, всіх світових ресурсів, без експлуатації одних країн іншими.

Наступним пунктом має бути антикапіталізм – боротьба проти системи визиску праці капіталом. Очевидно, що експлуатація одного народу іншим може бути остаточно знищена лише по мірі знищення експлуатації людини людиною, відомої також як приватна власність на засоби виробництва і поділ суспільства на класи, виражений сьогодні в системі капіталізму. Саме з капіталізму, що дійшов до монополістичної стадії розвитку, виходить політика імперіалізму і шовінізму, яка все частіше просувається сьогодні під космополітичними гаслами глобалістів. Щоб знищити експлуатацію треба усуспільнити засоби виробництва, коли управління виробництвом і його продукція належатиме трудящим. Це призведе до ліквідації товарного виробництва і подолання протилежностей в поділі праці, внаслідок чого буде збудовано безкласове суспільство.

Останнім пунктом є антиавторитаризм. Історія чим далі тим більше доводить безпорадність і нежиттєздатність держави, зокрема й т.зв. «національної держави», неспроможної вирішити ані соціальне, ані національне питання. Будь-яка держава є інструментом класового панування експлуататорів і, як показав сумний досвід СРСР, завжди відтворює панівний клас. Тим часом глобалізм демонструє тенденції до створення єдиної світової держави. Ці об’єктивні умови, а також діалектичний зв’язок з потребою реалізації антиімперіалістичних і антикапіталістичних вимог, обґрунтовує ідею знищення держави і запровадження прямого народовладдя – прийняття рішень самими громадянами, без посередництва т.зв. «політичної еліти». При цьому необхідні залишки політичного представництва мають бути підпорядковані імперативному мандату, відомому також як наказ виборців, коли обрані народом делегати контролюються виборцями і можуть бути відкликані ними в будь-який момент. Серед теоретичних спроб проголошення деяких елементів прямого народовладдя в революційній історії можна назвати Паризьку Комуну у Франції, а також Республіку Фіуме в Італії. Неможливість прямого народовладдя в цих, так інших випадках в історії класового суспільства було викликано недорозвиненістю виробничих сил загалом і технологій комунікації, зокрема, які сьогодні знаходяться на достатньо високому рівні для того щоб сповна реалізувати ідею прямого народовладдя.

Джерело: Орієнтири

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *