Карта вбивств українців польськими партизанськими відділами на Холмщині (1942–1944 роки)
2016/07/11
Iнтерактивна мапа прив’язки російських бойовиків-найманців до їх місця проживання
2016/07/22

Українці в польському концтаборі Явожно, 1945–1949 рр.

Центральні ворота в концтабір Явожно

Центральні ворота в концтабір Явожно

Центральні ворота в концтабір Явожно

Для ув’язнення політичних противників уряд Польської народної республіки використовував колишні нацистські “табори смерті”. У 1944–1947 рр. в Польщі було утворено 1 255 концтаборів і 227 в’язниць, в яких утримували майже 200 тис. осіб [1]. Одним із таких таборів був концтабір у місті Явожно, який до 19 січня 1945 р. існував як філія нацистського концентраційного табору Аушвіц. У лютому цього ж року цей «табір праці» перейшов у підпорядкування відділення в’язниць і таборів воєводського відділу громадської безпеки в Кракові, яким спочатку керував поручик Якуб  Хаммершмідт, а згодом – Якуб Халіцкі.

Історія створення

Важиве значення у розбудові мережі «таборів праці» мали економічні чинники. Зокрема, найбільша кількість таких таборів, у т. ч. і Явожно, розміщувалась у південно-східній частині країни на території  Шльонсько-Домбровсього і Краківського воєводств, що було зумовлене потребою у робочій силі в металургійній та вугледобувній промисловості. На відміну від нацистських концтаборів, утворених переважно для тотального фізичного знищення окремих етнічних груп, основним призначенням «таборів праці» у повоєнній Польщі була ізоляція активних і потенційних противників режиму та їх економічна експлуатація.

Концтабір в Явожно. Повоєнне фото

Концтабір в Явожно. Повоєнне фото

Відповідно до розпорядження Міністерства громадської безпеки (МГБ) від 6 квітня 1945 р. на всій території Польської народної республіки почали функціонувати централізовані «табори праці», зокрема у Варшаві, Понятові, Кресимові, Потулиці і Явожно. Ув’язнення в таборах відбувалось на підставі  постанови від 4 листопада 1944 р. «Про заходи щодо зрадників польського народу» і закону від 6 травня 1945 р. «Про очищення польського суспільства від «ворожих елементів» [2]. Концтабір у Явожно належав до 1-ї категорії таборів, де утримували найбільш небезпечних для існуючого режиму злочинців. Тут могло перебувати до 4,5 тис. осіб.

30 березня 1947 р. члени воєводського комітету уряду безпеки в Ряшеві (Rzeszów) у таємному рапорті до Державної комісії безпеки вказували на необхідність організації концентраційних таборів для українців, «які шкодять державі» [3]. У зв’язку з цим 23 квітня 1947 р. керівництво Політбюро ЦК Польської робітничої партії офіційно прийняло рішення про утворення транзитного табору Явожно для депортованих українців, запідозрених у зв’язках з ОУН та УПА.

Барак в концтаборі Явожно, 1947 р.

Барак в концтаборі Явожно, 1947 р.

У концтаборі Явожно було 15 дерев’яних бараків і мурованих об’єктів (шпиталь, кухня, лазня, комунікації, склади та майстерні). Він був обведений подвійним рядом колючого дроту, а в огорожі було 12 цегляних охоронних веж з кулеметами та прожекторами. У бараках містилися триярусні дощані лежаки. Площа “табору праці”  становила 6,6 га. Північна частина концтабору була відгороджена від дороги Краків-Катовіце 5-метровою стіною, яку спорудили в’язні. Комендантами в Явожно були капітан Станіслав Квятковський (до квітня 1948 р.) і Теофіль Газельмаєр (до лютого 1949 р.). Охорона концтабору налічувала 300 солдат і 18 офіцерів Відділу внутрішньої безпеки.
Категорії в’язнів-українців

24 квітня 1947 р. у місцях компактного приживання українців (Лемківщина, Посяння, Підляшшя і Холмщина) розпочались арешти інтелігенції, священиків та селян, запідозрених у нелояльності до польської влади. Накази про скерування у «табір праці» Явожно видавали управління МДБ Польщі у Влодаві, Кросні, Любачеві, Сяноку, Перемишлі, Ярославі, Жешуві, Горліцах, Томашові-Любельськім.

Майже щоденно в Явожно прибувало від декількох до кількох десятків осіб. Перші в’язні-українці почали з’являтися в Явожно ще в 1945 р. У травні 1945 р. їх кількість становила 43 особи. Хоча найбільш масово українців до цього концтабору почали завозити в рамках операції “Вісла”. Перший транспорт із 16 в’язнями-українцями з Ліського та Сяноцького повітів прибув сюди 4 травня 1947 р. із Сянока. За іншими даними, 5 травня 1947 р. першими прибули 280 в’язнів із Сянока [4]. В’язнем № 1 стала 18-річна Марія Баран, дочка Петра і Анни, із с. Лукова Ліського повіту.

За даними Українського архіву у Варшаві, в концтаборі Явожно 1947 р. було ув’язнено 3 873 особи,з них 2 781 українець (823 жінки, кільканадцять дітей, 22 греко-католицьких та 5 православних священиків). Першою жертвою Явожно став в’язень № 343 Михайло Огарек із с. Чашин Ліського повіту, який помер 14 червня 1947 р.

У 1947–1948 рр. найбільше в’язнів (2 610 осіб) походило з Ряшівського, Люблінського та Краківського воєводств. Майже 50 осіб із Лодзького, Катовіцького, Варшавського воєводств прибули до Явожно в рамках заходів щодо «очищення» цих теренів від українців.

За весь період перебування українців, у Явожно перебувало 85 представників інтелігенції. Це були священики, вчителі, урядовці, інженери, діячі культури [5]. Тут також опинилися українці-вояки з польської армії, учасники війни 1939 р. проти Німеччини та деякі колишні в’язні нацистських концтаборів. Сюди відправляли українців, запідозрених у зв’язках з ОУН, яких умовно зарахували до однієї з трьох категорій: категорія «А» – зафіксовані управлінням безпеки, категорія «Б» – зафіксовані військовою розвідкою, категорія «В» – зафіксовані командиром підрозділу або інформатором під  час виселення. У серпні-грудні 1947 р. більшість серед в’язнів концтабору Явожно становили українські селяни, яких заарештували в рамках операції «Вісла». Перебували тут також особи, яких затримали під час депортації на Західні землі (території вздовж рік Одри і Ниси Лужицької з містами Вроцлав, Зелена Гура, Щецин, Кошалін) на підставі попередньо підготовлених місцевими  посадовими особами відомостей про співпрацю чи симпатії до УПА.

Неповний перелік ув’язнених священиків Перемиської єпархії у “таборі праці” Явожно
(за даними з книги П. Франка «Репресоване духовенство УГКЦ»)

Отець митрат Степан Дзюбина, в’язень концтабору Явожно

Отець митрат Степан Дзюбина, в’язень концтабору Явожно

Отець Ярослав Гребеняк, в’язень концтабору Явожно

Отець Ярослав Гребеняк, в’язень концтабору Явожно

Окрім українців, в’язнями концтабору були німці, фольксдойчі (німецькі національні меншини в Європі), а також представники етнічних груп, звинувачених у співпраці з нацистами. Значну частину серед них становили сілезійці, які в роки Другої світової війни підписали гітлерівську анкету про німецьке арійське походження.

Найбільшу групу становили в’язні різних національностей, які потрапили до концтабору після кількаденного перебування у повітових арештантських камерах.

В'язні концтабору Явожно на будівництві, друга половина 1940-х рр.

В’язні концтабору Явожно на будівництві, друга половина 1940-х рр.

Умови утримання

Українців у «таборів праці» Явожно утримували в бараках № 8-15, ізольовано від  решти в’язнів. Чоловіки перебували у п’яти бараках, жінки – у двох.

Піднімали в’язнів о 6-ій ранку. Добовий раціон харчування складався із четвертинки хліба, сирої немитої картоплі, буряка та моркви. На вечерю давали юшку, що називалася “кавою”. Після “сніданку” усі йшли працювати: жінки шили одяг для потреб Міністерства громадської безпеки Польщі, чоловіки будували електростанцію в Явожно та працювали в майстерні, де виготовляли обмундирування, взуття та меблі.

Води для вмивання не було. Про особливості табірної гігієни згадував Василь Кулешак, мешканець с. Річиці Томашів-Любельського повіту: “В’язнів, голісінських, весь час б’ючи і знущаючись, гнали до лазні. На вході один стояв з милом, а інший з “гарапою”. Наказали намилитися, а  потім “гарапою” куди попало, і гнали під холодну воду. У бараку били, надворі били” [6]. Вже у листопаді 1947 р. у таборі спалахнула епідемія черевного тифу.

Як згадує мешканка с. Кобильниця-Волоська (тепер Любачівщина, Польща), в’язнів у Явожно били “весь час гумою по спині, по руках, по ногах, нерідко й по голові” [7].

22 травня 1948 р. до Явожно прибув транспорт із 112 вояками УПА, заарештованими на території Чехословаччини під час спроби втекти на Захід. Через два дні їх перевезли до Кракова у в’язницю Монтелюпіх. Більшість із них стратили.

З травня по грудень 1947 р. у Явожно перебувала спеціальна слідча група під керівництвом майора Йозефа Біка, яка за допомогою тортур, таких як  побої, електрострум, вливання води в рот чи ніс, втикання шпильок у тіло, тривале сидіння на ніжці перевернутого столика домагалася зізнання українців у їх  причетності до УПА.

Під час українських релігійних свят (наприклад, 12 липня на свято св. Петра і Павла) табірна адміністрація влаштовувала «українські процесії», коли в’язнів проганяли між двома рядами наглядачів, які били їх прикладами автоматів чи дерев’яними палицями.

Серед інших покарань поширеними були тривалі забіги, повзання, виснажливі стійки, часто з триманням над головою рук із цеглинами, карцер.

Наприкінці грудня 1947 р. розпочався процес скерування в’язнів-українців у воєводства, де мешкали їхні сім’ї. Тоді на волю вийшло майже 400 осіб.

Свідоцтво Максима Гамбаля про звільнення з концтабору в Явожно, січень 1948 р.

Свідоцтво Максима Гамбаля про звільнення з концтабору в Явожно, січень 1948 р.

Свідоцтво Євгенії Терлецької про звільнення з концтабору в Явожно, 1948 р.

Свідоцтво Євгенії Терлецької про звільнення з концтабору в Явожно, 1948 р.

До березня 1948 р. табір залишило 3 тис. осіб. З весни 1948 р. розпочалось звільнення в’язнів, за винятком українського духовенства. У середині серпня 1948 р. до концтабору прибув представник Департаменту МДБ Польщі, який проводив допити священиків. Священнослужителів утримували в концтаборі до 15 лютого 1949 р., а потім  вивезли  до в’язниці в м. Грудзьондз. Остання група греко-католицьких священиків залишила Явожно 8 березня 1949 р.

За 1947–1949 рр., внаслідок важкої праці, голоду, хвороб, тортур з боку табірної охорони та функціонерів МДБ Польщі, в концтаборі померло понад 160 в’язнів-українців. Померлих ховали в лісі між обозом та містечком Щакова на відстані 0,5-1 км від концтабору. Поховання відбувалось без священика. На могилі не встановлювали хрестів. Тіла присипали невеликим шаром піску, який через сильний вітер швидко розвіювався так, що  виднілись кінцівки померлих.

Центральні ворота концтабору Явожно після його ліквідації, 1956 р.

Центральні ворота концтабору Явожно після його ліквідації, 1956 р.

Офіційно «табір праці» Явожно був ліквідований 7 січня 1949 р., але остаточно перестав існувати лише у серпні 1956 р. Пізніше тут діяла в’язниця для неповнолітніх (Progresywne Więzienie dla Młodocianych w Jaworznie).

Концтабір у Явожно був місцем утримання під час слідства української інтелігенції, греко-католицьких священиків, селян та інших осіб, заарештованих під час акції «Вісла» та запідозрених у зв’язках з ОУН та УПА. На відміну від фольксдойчів, німців, сілезійців та інших етнічних груп в’язнів, українці потрапили в Явожно виключно на підставі політичного рішення Політбюро ЦК Польської робітничої партії без жодних правових підстав. Арешти і допити відбувались задовго до початку акції «Вісла» відповідно до заздалегідь складених списків «підозрілих» осіб. Керівництво концтабору часто застосовувало психологічний і фізичний тиск на в’язнів.  Дотепер українці, колишні в’язні концтабору Явожно, не отримали правової та моральної реабілітації та визнання їх жертвами репресій.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

2 Comments

  1. Володимир сказав:

    Я просто шокований! Наскiльки ми не знаемо своеi iсторii.

  2. Володимир сказав:

    Я,знав про такі факти.Крім табору в Явожно також з аналогічними цілями використовувались Аушвіц і Біркенау які розташовані неподалік Освенціма.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *