ДМИТРО АНДРІЄВСЬКИЙ. Ідеолог ОУН з Полтавщини
2012/09/25
АДВОКАТИ НАЦІОНАЛІЗМУ
2012/10/04

«В ПАЩІ ЛЕВА»

«Усі арештовані за політичні справи, ставали в очах зага­лу національними героями. Кожний молодий чоловік мріяв про те, щоб засісти на лаві обвинувачених за українську справу», – такий запис є у спогадах Степана Шухевича – ад­воката політв’язнів.

«Святий Хрест» був найважчою в’язницею у Польщі, проте організований націоналістичний рух й тут творив для себе відповідні умови. Цікаво, що коли комуністи ба­чили, як націоналісти ве­дуть спільну господарку та діляться харчами, то за­уважили, що вони повинні бути не націоналістами, а комуністами. Самі ж «послідовники братерства та рівності» ніколи не могли організувати своєї спілки. Подібно й «посполиті» в’язні-кримінальні злочинці, також мали своє ставлення до націоналістів, яких називали «фраєрами», оскільки в їхньому розумінні українські революціонери сидять за якісь незрозумілі й марні речі.

В’язничні стіни, свавілля охоронців та адміністрації  не здатні були придушити свободи, особливо це відчувалося під час релігійних та національних свят. Ще з тих часів українці навчились го­тувати імпровізовані Святі вечері та Великодні сніданки, а коли раз на рік до «Святого Хреста» приїжджав український священик, то в’язні дуже швидко створювали добрий хор.

Коли на Різдво 1935 року у Варшавській в’язниці не було можливостей відповідно відзначити цей день, з самого ран­ку в’язні свистом просвистіли колядку «Бог предвічний», а потім ще довго насвистували улюблені різдвяні мелодії.

Спів був універсальним засобом спілкування в той час. Саме з релігійної польської пісні «Коли ранні встають зорі» офіційно розпочинався кожний день у в’язницях. А разом з тим, мемуаристика зберегла спогади не одного в’язня львівської в’язниці Бригідки про те, що 23 грудня 1932 року ранок у в’язниці розпочався відомою похоронною піснею «Ви жертвою в бою нерівнім лягли з любови до свого на­роду…». Саме так Бригідки прощалися із Біласом та Дани- лишиним – українськими бойовиками, яких в цей момент вели на страту.

Втім, ця найвідоміша львівська в’язниця знала й історії відчайдушної сміливості націоналістів. Так, у 1939 році троє в’язнів – Петро Башук, Петро Канюка та Ярослав Гай- вас здійснили в білий день втечу із Бригідок, до того ж, вий­шовши з центральних воріт.

Хлопці зауважили, що коридор їхнього відділу сполуче­ний із приватним помешканням начальника тюрми. Затяг­нувши в камеру сторожа й забравши ключі, націоналісти, а з ними й польський кримінальний в’язень Стемпєнь, дуже спокійно вийшли через помешкання начальника тюрми в двір і на очах здивованої сторожі, зберігаючи холоднокров­ний спокій, покинули Бригідки.

Цей випадок став легендою, а разом з тим і під­бадьоренням для тисяч інших в’язнів та їх родин, адже навіть «в пащі лева», як називали положення націоналістів, можна було підтримувати організоване життя, а принагідно й гайнути за в’язничні мури…

Святослав Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *