ОУНівське підпілля на Донеччині. Частина 7
2012/06/24
Кримінальна окупація України
2012/07/03

Валер’ян Підмогильний – розстріляний співець Січеславщини!

Минуло не так багато років відтоді, як на Україні було повернуто в літературу, та і взагалі в суспільне життя, ім’я Валер’яна Підмогильного, що був однією з найколоритніших постатей української літератури не тільки 1920-х років, але й усього ХХ століття.

   Валер’ян Петрович Підмогильний народився у 1901 р. в селі Чаплі (нині Писарівка) Павлоградського повіту на Січеславщині. Вже у 1910 р. після закінчення початкової сільської школи малого Валер’яна Підмогильного віддають до Катеринославського реального училища, де він під псевдонімом Лорд Лістер друкує в шкільному журналі авантюрні оповідання, серед яких і “Важке питання”. З 1910 р. по 1918 р. Валер’ян Підмогильний навчався в Катеринославському першому реальному училищі. Восени 1918 р. зміг вступити на математичний факультет Катеринославського університету, де пробув до 1919 р. Взимку 1919 р. перейшов до відділу народної освіти, де працював секретарем секції художньої пропаганди, одночасно вчителював — викладав математику.

В 1920 р. Валер’ян Підмогильний був відряджений до Павлограда у відділ народної освіти, де пробув до літа 1921 р. Звідси переїхав до Києва, працював близько двох місяців бібліографом у Книжковій палаті, потім перебрався до Ворзеля, де викладав у школі українську мову й політосвіту. У 1922 р. виходить книжка оповідань “В епідемічному бараці”. У 1923 р. перевівся знову до Києва, до 3-ї Залізничної школи, але до педагогічної діяльності письменник, очевидно, покликання не мав. У 1924 р. за участю Валер’яна Підмогильного утворюється літературна група “Ланка”, куди увійшли Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Тодось Осьмачка, Михайло Івченко, Яків Качура, Марія Галич, Борис Тенета.

24 травня 1925 р. Валер’ян Підмогильний у великій залі Всенародної бібліотеки в Києві виступив перед представниками літературно-громадських організацій, вузівською молоддю, міською інтелігенцією на диспуті “Шляхи розвитку сучасної літератури”: «Коли б який-небудь товариш “спробував” написати сонату і сказав би, що це гарна соната, бо в неї гарна ідеологія, то ніхто не завагався б йому відповісти, що це музична нісенітниця, і ніхто б тієї сонати не слухав… У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не відповідає вимогам офіційної ідеології, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний».

У 1926 р. Валер’ян Підмогильний бере участь у створенні МАРСу (Майстерні революційного слова). Разом з Євгеном Плужником у 1926-1927 pp. він підготував два видання словника “Фразеологія ділової мови”. У 1927 р. виходять збірка оповідань “Проблема хліба”. Взимку 1927 р. Валер’ян Підмогильний переїжджає до Харкова, де вже у 1928 р. виходить друком його роман “Місто”. На початку 1930-х pp. Валер’ян Підмогильний стає визнаним авторитетом перекладацької школи в Україні, консультантом з іноземної літератури при видавництві “Рух”. Блискуче знаючи французьку мову й переклавши кілька десятків творів французького письменства на українську, Валер’ян Підмогильний не міг не перейнятися й поетикою цієї літератури, тим більше, що перекладав не абищо, а твори тих письменників, які були йому близькі, особливо Гі де Мопасана й Анатоля Фраїса.

Уроки французької літератури позначилися на стилі Валер’яна Підмогильного: він ошатно будує фразу, його образ не квітчастий, імпульсивний, як, приміром, у Миколи Хвильового, а точний, строгий, вивірений, я б сказав, окультурений. У розробці психології героя він глибший Гі де Мопасана, але й залюбки вживав мопасанівський імпресіоністичний мазок і не цурається спокійної мислительної розважності Анатоля Фраїса чи Дені Дідро. Але попри все це письменника викидають з редакції журналу “Життя й революція”, а його твори — з журналів і видавництв за антирадянський ухил і пропаганду ідей буржуазного націоналізму.

У трагічному для української нації 1933 р. в “Літературній газеті” друкується новела “3 життя будинку”, де яскраво звучить трагічне передчуття Валер’яна Підмогильного: «…Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати…». 8 грудня 1934 р. письменник був безпідставно заарештований у харківському будинку “Слово” у справі вбивства Сергія Кірова. Січеславський співець розстріляного відродження пройшов крізь закритий суд, вирок без оскарження, заслання до концтабору у карельський Сандормох. Трагічною стала дата З листопада 1937 р., саме тоді уповноважена група сталінських катів розстріляла Валер’яна Підмогильного.

Джерела таланту Валер’яна Підмогильного — в рідному краї. Його внутрішній світ і світовідчуття формувалися під впливом матері — сільської жінки, яка усе життя працювала на землі. Від перших юнацьких спроб він поволі, але неухильно виходив на шлях психологічного реалізму (через символістські та імпресіоністичні уподобання). Проза Валер’яна Підмогильного тематично розмаїта: через усю творчість письменника 1920-х рр. проходить чи не найпоширеніша в тогочасній літературі тема: революція і людина. Тільки Валер’ян Підмогильний сприймав її по-іншому: людина і революція, наголошуючи саме на першому слові. А відповіді на запитання, котрі поставали перед українською культурою, нацією загалом, пов’язував, передусім, із проблемою міста й села, їхніх взаємин, зображуваних у минулому й сучасному, в соціальному та національному аспектах, у контексті життя всього народу.

Маленька повість “Третя революція”, що вийшла друком ще у 1926 р. збурила тоді всю громадськість. В полі зору новеліста Валер’яна Підмогильного — інтелігенція на тлі революції, голодних років громадянської війни й часу по революції у буденному зрізі її життя, її болі, борсання, занепад і намагання зберегти власне “я”, зрештою, намагання якось уписатись у буття, яке аж ніяк її не милує, пристосуватися до нього, через що виникає ряд трагічних ситуацій, бо входження людини із укоріненими соціальними звичками в новий побут, нові житейські колізії не може відбуватися безболісно. Письменник майстерно досліджує цей процес. Валер’ян Підмогильний — майстер чіткої фрази, точного образу, світлотіні, вмів тонко відтворити найглибші порухи людської душі, віртуозно володів оповіддю.

Валер’яна Підмогильного вабили переважно буденні ситуації (моменти існування), але не цурався він і прямого опису колізій громадянської війни з усією складністю тогочасної боротьби. Письменник дивився на події очима пересічного інтелігента чи учня гімназії в оповіданні “Гайдамаки”, який кидається у військові змагання не так з ідейних спонук, як через відчуття власної неповноцінності й абсурдності свого і взагалі людського існування, і прагне утвердити своє “я”, хоч у смішних і недоладних формах; чи типової міської родини, яка поступово втрачав революційні ілюзії і всю силу витрачав на те, аби вижити. Водночас Валер’ян Підмогильний показує і стихію розбудженого села з його темним інстинктом до нищення (в махновському варіанті), тобто він одним із перших в українській літературі сказав слово не тільки про будівничу силу в революції, але й про безоглядно руйнівну, провістив її переродження чи, власне, виродження.

У 1927 р. письменник завершує роман “Місто”, який друкує наступного року в Харкові. Роман мав успіх, “Книгоспілка” відразу ж його перевидала у 1929 р. а Борис Єлисаветський переклав російською мовою — в 1930 р. роман виходить у серії “Творчество народов СССР”, Творча потуга роману відчувається й тепер, принаймні читається він з немалим інтересом. Роман написано як психологічний твір — це історія людської душі, можливо, з автобіографічними елементами, але письменник сам застерігав проти ототожнення героя з автором. Головна цінність роману в тому, що письменник створив образ героя неоднозначний, далекий від поетики плаката, яка побутувала в тій порі, — це образ діалектично змінний, сповнений суперечностей, зовні начебто привабливий, але, з темним нутром. Роман “Місто” був сприйнятий офіційною радянською критикою з роздратуванням, а згодом його записали в “реакційні” й заборонили. Проти Валер’яна Підмогильного було організовано цілу кампанію, але письменник тримався мужньо.

Є відомості, що в ув’язненні Валер’ян Підмогильний написав кілька оповідань і роман про колективізацію “Осінь, 1929”, але ці твори очевидно, втрачені або знищені радянською тоталітарною машиною смерті. Валер’яна Підмогильного було посмертно реабілітовано вже у 1956 р. і остаточно визнано всенародно лише в 1991 р.

Денис Ковальов (історик) та Максим Заверіка (режисер і сценарист)

спеціально для просвітницького порталу «Бандера»

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *