Юрій Михальчишин: Про доноси “інтелектуальні” та професійні
2011/12/02
Смерть пересічного українця – привід для ліквідації олігархічної влади
2011/12/05

ЖІНКА-ЛЕГЕНДА

12-го березня 2003 року, на 83-му році життя, не стало між живими депутата Верховної Ради України, Голови Проводу ОУН, Конгресу Українських Націоналістів та Антибольшевицького Блоку Народів (АБН) сл. п. Ярослави Стецько.

Шлях цієї Людини простелився через родинне гніздо в селі Романівці, Теребовельського повіту на Тернопільщині з релігійно-національним вихованням, де імперативом для молодої людини було вивчення історії України, її культури, у тому числі й творчости духових велетнів – Шевченка, Франка, Лесі Українки, інших. Школа ж бо і польська гімназія того не давали. Продовження того шляху проходило через працю і вишкіл у гуртках Юнацтва ОУН з випробуванням знання і вміння поводитися в підпіллі, на поліцейських допитах, судових розправах та в інших небезпечних ситуаціях. Головне в тому часі було набувати гарту тіла і духа, якості борця за національний ідеал узмістовлений у першій точці Декалогу ОУН – Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї”!

Цей революційний шлях під польською окупацією продовжився під двома дальшими – першою большевицькою і німецькою. Зникнення з дому перед каґебівським арештом, бо відмовила стати комсомолкою, підпільні зв язки і вишколи молоді, проголошення Української Держави ЗО червня 1941 року, гестапівські арешти Проводу ОУН та членів Державного Правління, а відтак тих, хто брав участь у проголошенні Акту ЗО червня, участь у творенні Українського Червоного Хреста при УПА під проводом Катрусі Зарицької та праця зв’язкової при Проводі ОУН. Ось обставини, серед яких формувалася Людина, про яку йдеться.

Завдяки добрій підготовці і випробуванню, Ярослава була покликана Проводом ОУН для зв’язку з Головою і членами Головного Проводу, що були звільнені в кінці 1944 р. з концлагеру Саксенгавзен і перебували під поліційним наглядом у Берліні. їх треба було перевести до Австрії, а відтак далі на Захід, подальше від фронту, котрий щодня наближався і загрожував охопленням агентами КҐБ Степана Бандери і Ярослава Стецька. Приділена для допомоги в праці Ярослава Стецька, Анна Музика (так звалася з дому пізніша дружина Ярослава Стецька) супроводила його в дорозі до Баварії і були обстріляні з совєтського літака, причому Я. Стецько був важко поранений і попав до чеського шпиталю. Доводилось Анні великими зусиллями рятувати важко хворого з рук червоноармійців, котрі в міжчасі зайняли ту місцевість. Треба було пробиватися до Німеччини, шукати транспортові засоби для перевезення важко раненого, котрий уже був під комуністичним арештом у шпиталі. Вона згадує тих членів Організації, котрі допомогли їй в цій небезпечній і повній перешкод акції. Однак вона вирятувала від неминучої загибелі Голову Українського Державного Правління і американським військовим джипом перетнула чесько-німецький кордон до Баварії.

З прибуттям до Мюнхена і одержавши добру лікарську опіку славного хірурга, д-ра Бориса Андрієвського, Голова УДП прийшов поволі до здоров я і перед ним постали нові перспективи зовнішньої діяльности. Довелося проживати на чужих прізвищах, щоб уникнути пошуків з боку КГБ, що вимагали від американців видачі до їх рук Степана Бандери і Ярослава Стецька. Анна залишилась далі при боці свого начальника і допомагала йому чим могла. Вона зміркувала, що для такої роботи потрібні знання західних мов, міжнародного права та політології. Анна, що в міжчасі стала Славою з новим прізвищем з одруження – Стецько, вирішила набути певні знання, щоб відповісти вимогам дружини Голови Правління і рівночасно працюючи для нього по лінії АБН і зовнішньої діяльности. Озброївшись потрібним знанням, вона стає редакторкою журналу АБН-Кореспонденц , що появлявся в кількох мовах, організує численні Конференції АБН, де виступає з доповідями. Самовпевнена, обізнана з проблематикою, Слава Стецько імпонувала своєю ельоквенцією, викликаючи в слухачів ентузіязм і захоплення.

Праця над вихованням молоді на рідних землях, в який Ярослава брала активну участь, була для неї спонукою включитися також у діяльність Спілки Української Молоді, що відновила свою діяльність на еміграції, беручи свій початок від однойменної Спілки, очоленої Миколою Павлушковим, що діяла в Україні в 1925-30 роках і була ліквідована на Харківському процесі СВУ-СУМ в 1930 році. Вона була обрана в кінці 1940-х років до Центрального Комітету СУМ, що мав свій осідок у Мюнхені, і брала участь у Конгресах і пленумах тієї організації. Свою діяльність Ярослава сполучувала з діяльністю АБН, де очолювала також сектор Молоді. Це давало їй відтак можливість плянувати й переводити акції міжнародного характеру в користь поневолених Москвою народів, де головну роль відігравала сумівська молодь разом з молоддю інших національностей. Ярослава була організатором Конгресу Молоді АБН (вересень 1948 р.) і численних Конференцій молоді АБН у різних центрах Европи та інших континентів. Одна з таких Конференцій відбулася в рамках Конгресу АБН-ЕРС (Европейська Рада Свободи) в Брюсселі в днях 12-15 листопада 1970 року. Це була величава маніфестація делегацій поневолених комуністичною Москвою народів і вільних держав Европи, Азії й Америки. Українська делегація в АБН була заступлена самим Головою Ярославом Стецьком і пані Славою. У склад делегації входили також мгр Омелян Коваль, інж. Василь Олеськів. ред. Іван Крушельницький, мґр В. Богданюк, М. Гринюк, інж. Юрій Ковальчук, ред. Степан Мудрик, Іван Кашуба, д-р Володимир Косик, д-р Степан Галамай, проф. Р. Драган, На Конференції молоді брали участь з рамени СУМ студенти Андрій Гайдамаха, Осип Рожка, Ярослав Добош, Роман Бабовал і Міля Сеничак (Бельгія), Маруся Лютак (Австралія), Маруся Бородач (Канада), Маруся Волчанська, Оля Федечко, Богдан Сверид (Англія), Маруся Пастернак (Франція) інші. Вони при співпраці Ярослави Стецько підготовили “Звернення до молоді світу і Звернення до молоді поневолених народів . З Дюссельдорфу (Німеччина) прибув сумівський танцювальний ансамбль, що разом з Візантійським Хором з Утрехту під керівництвом проф. Мирослава Антоновича виступав на закінчення Конгресу на концерті. Ярослава Стецько подбала про те, щоб українська музична і хореографічна культура формувала духовне обличчя України в уяві і свідомості учасників міжнародних Конгресів.

Антибольшевицький Блок Народів, якого організатором і душею став Ярослав Стецько, брав свою основу від Конференції Поневолених Народів, що відбулася на Волині в 1943 році з рамени ОУН і керівництва УПА та згуртувала представників 13 народів уярмлених Москвою. На тій Конференції були винесені постанови про спільну боротьбу проти большевизму і за створення вільних держав на руїнах СССР під гаслом Свобода Народам -Свобода Людині”. На еміграції АБН об єднав 17 делегацій від країн з комуністичним режимом, зорієнтованих на Україну, як найбільшу націю в боротьбі за визволення. Будучи керівником бюра АБН, Ярослава кожночасно спілкувалася з представниками національних делегацій, що були очолювані видатними політичними особистостями, як князь Ніко Накашідзе (Грузія), Велі Каюм-Хан (Туркестан), Ґаріп Султан (Ідель Урал), Р. Островський (Білорусь), генерал-полковник Ференц Фаркаш ле Кісбарнак (Мадярщина), міністр Дюрчанський (Словаччина), інші. Між подружжям Стецьків і родинами цих особистостей були не лише офіційні відносини, але дуже часто, а зокрема з нагоди свят Різдва Христового і Великодня, відбувалися взаїмні гостинимі прийняття і дружні обговорення спільних проблем.

У своїй дипломатичній місії Ярослав Стецько мобілізував також на Европейському континенті відомих політиків, що ставали членами Європейської Ради Свободи, котра мала впливати на європейську політику в напрямі розчленування СССР і творення національних держав. Тут треба згадати таких видатних політиків як генерал Джон Ф. фуллер (Великобританія), президент ЕРС О.Б. Крафт – екс-міністр МЗС Данії, Іван Матеє Льомбардо -екс-мінстр Італії, Сюзан Лябен – Франція, інші. Про них говорить пані Слава в автобіографії. З одного боку, Антибольшевицький Блок поневолених Народів, з другого – вертикальна структура у формі Світової Антикомуністичної Ліги та Европейська Рада Свободи стали головним фронтом боротьби проти ворога всього людства – російського імперіялістичного комунізму.

Підняті гасла на цьому фронті Свобода народам – Свобода Людині За розчленування Російської імперії мають українське коріння, з якого Ярослав Стецько вивів концепцію АБН і Європейської Ради Свободи для втілювання її постепенно в політику окремих держав. Це був час холодної війни” і перегони термоядерного озброєння, які паралізували дію політиків Західних Держав. Ярослав Стецько опублікував працю Альтернатива до термоядерної зброї”, де протиставив ядерній зброї революцію поневолених народів. Його підтримав відомий військовий теоретик англійський генерал Фуллер і певні американські військові кола. Звідси зродилася ідея включення СССР в сферу захисту Прав Людини, що й було закріплено підписанням у 1975 році Гельсінського Акту Прав Людини. Це дозволило політичним в язням розвинути акцію боротьби проти совєтського режиму, а українцям діяспори – перейти до масових маніфестацій на захист окремих осіб і лагерної системи СССР. Створена в Сибірі і в Україні Українська Гельсінська Група одержала сильну підтримку в несенні її скарг до міжнародних інституцій. Ті звинувачення подружжя Ярослав і Слава Стецько використовували у своїх подорожах до різних країн світу та на міжнародних антикомуністичних Конгресах, доводячи, що захист людських прав немислимий без свободи народів, при тому великого народу України.

Постійні поїздки на Конгреси, що відбувались кожного року в центрах політичного життя різних країн, дозволили Ярославі Стецько пізнати і познайомитись із найвищими посадовими особами тих країн. У такий спосіб була нагода побувати неодноразово в Білому Домі у Вашингтоні, де відбувались зустрічі з президентами Ніксоном, Джонсоном, Рейганом, Бушем (старшим). З-поміж них найбільші симпатії до України виявив президент Рейган, якому належить висловлена до Ярослава Стецька фраза: Ваша мрія є нашою мрією”, а “СССР є імперією зла”. В Канаді, де свого часу губернатором Канади був іменований українець Гнатишин, було кількох міністрів українського роду, а міністр Діфенбейкер на всіх форумах включно з ООН виступав в обороні українського народу і переслідуваних політичних в язнів в СССР. З ними подружжя Стецьків мали постійні контакти.

Чи не найбільше успіхів мало подружжя Стецьків у своїй дипломатичній місії в країнах загрожених комунізмом в Азії, де проходили конгреси Азійської Антикомуністичної Ліги, на які їх постійно запрошувано. У тих країнах панував дух царської Росії, що його утримувала російська численна антикомуністична еміграція і зокрема Народний Трудовий Союз, підтримуваний американцями. Концепція АБН полягала на твердженні, що носієм імперіялізму є Росія, котра при помочі комуністичної ідеї змагає до світової революції, отже, до поширення свого панування в світі. Треба було зводити послідовну боротьбу з політичними представниками НТС, що з Европи приїздили на азійські форуми Для захисту своїх концепцій. Т) бої проходили в столицях Японії, Філіппін, Формози, В стнаму. Тайлянду. поки речники НТС зі своїми аргументами не скапітулювали. Азійські країни підтримали концепцію АБН з розподілом СССР на національні держави і загалом

Домашня педагогіка моїх земляків була нескладною. В основі її лежала повага до думки оточуючих, страх бути осміяним. У нашої мами був один магічний аргумент: “Люди будуть сміятися”. Діяв він безвідмовно. Четверо моїх братів не лаялися, не курили, не лазили по чужих городах.

У Мачулянах поважали українську мову. Коли дехто з молодих, виїхавши з міста, повертаючись, починав говорити російською, того зневажали і вживали в розповіді про нього займенник воно”. І що воно корчить із себе? – можна було почути на адресу зросійщених. Мій брат Микола був уже завідувачем районного відділу культури. До мами заїжджав із високими начальниками, що говорили по-російськи, та він ніколи не посмів сказати матері російського слова. Не посмів, бо знав: це віддалить його від мами. Цю ситуацію прекрасно змалював Дмитро Білоус у вірші Коли забув ти рідну мову : …Не раді родичі обновам. Чи ти об ївся блекоти, Що не своїм, не рідним словом Із матір ю говориш ти? . Читаю ці рядки й думаю: “Це про нас, про мачулянців”.

Привітати людину, хай і незнайому, – це правило, що не порушувалось. І ми віталися з усіма, хто б не зайшов у наш хутірець. Цей звичай зберігся й зараз по селах. І коли в якомусь селі дівчинка, проходячи повз мене, привітається, у мене потеплішає на серці: це ж я, маленька Ліда Груба, ревно виконую наказ старших вітатися з усіма.

У мачулянських сім ях батьків називали на ви”. І цей звичай досі зберігся в селах Західної України та зрідка – на Східній. У сім ї моєї маріупольської приятельки (жінки високопорядної, з вищою освітою) хлопчики називали батьків на ви”. Може, тому й виросли вони гарними людьми, що поважне ви тримало дистанцію і не давало звести стосунки до панібратства. Прекрасний звичай! Скількох непорозумінь він позбавляє. Уявіть, як може син посваритися з батьком, називаючи його на ви”?

Подумки звертаюся до нащадків моїх земляків: Чи дотримуєтеся ви мудрих звичаїв своїх дідів-прадідів? Не забувайте їх. Вони допоможуть у наш непростий час, коли духовність поступилася місцем збагаченню. Порадять, як жити по совісті, як творити добро, відчуваючи радість від того, що віддав, а не від того, що придбав. Допоможуть зрозуміти, якого великого народу ми діти, і гордо нести по світу високе звання українця

Омелян Коваль

Поділитися в соціальних мережах

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to Yandex

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *